печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16088/22-ц
пр. 2-2696/24
17 вересня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
розглянувши у засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання батьківства, усунення перешкод та визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми,-
У липні 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання батьківства, усунення перешкод та визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що від спільного проживання з відповідачем позивач має малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з тим, що на момент народження дітей у зареєстрованому шлюбі позивач з відповідачкою не перебував, тому реєстрація народження дітей була проведена зі слів матері, згідно з ч. 1 cт. 135 СК України, при цьому по-батькові дітей відповідачкою було вказано їх біологічного батька, тобто позивача « ОСОБА_5 ».
Враховуючи викладене просив, визнати ОСОБА_1 батьком малолітніх синів: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внести зміни до актових записів про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказавши відомості про батька дитини - ОСОБА_7 , громадянина України; змінити прізвище малолітніх дітей з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 »; визначити участь ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні синів: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступним чином: кожну першу та третю суботу місяця з 12 год. забирати синів і перебувати з ними за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 та повертати дітей матері до 20 години неділі; кожну другу та четверту суботу, місяця з 10 год. до 20 год. спілкуватися з синами за місцем проживання матері у АДРЕСА_2 , або ж в іншому місці, визначеному батьком за погодженням з матір'ю дітей; для повноцінного відпочинку та оздоровлення дітей за погодженням з матір'ю забирати синів і перебувати з ними не менше 7 календарних днів та не більше 14 календарних днів один раз в зимовий період і один раз в літній період; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у його вихованні та спілкуванні з синами: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також завчасно повідомляти про обставини, що унеможливлюють побачення батька з дітьми; зобов'язати ОСОБА_2 погоджувати з ОСОБА_1 всі питання, що стосуються виховання, навчання, дозвілля, лікування синів: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також всі інші питання, що стосуються життя, здоров'я, розвитку та загального стану дітей.
Ухвалою судді від 20 липня 2022 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження.
08 лютого 2023 року від представника відповідача надійшов відзив по справі, в якому останній зазначає, що позивач впродовж усього часу з моменту народження ніяким чином не приймав участі у вихованні дітей, яких він вважає своїми, не надавав коштів на їх утримання та не мав до дітей ніякого відношення.
На даний момент у зв'язку зі збройною агресією російської федерації відповідач з дітьми вимушено знаходиться на території Бельгії, що підтверджується договором оренди житла від 04 жовтня 2022 року та не має змоги особисто приймати участь у судових засіданнях і надати необхідні пояснення суду у справі до закінчення бойових дій на території України.
З урахуванням вище викладеного, відповідач заперечує проти доводів, що ОСОБА_10 є батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 13 лютого 2023 року провадження у даній справі зупинено у зв'язку із призначенням по справі судово-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).
Ухвалою судді від 02 жовтня 2023 року поновлено провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 17 жовтня 2023 року провадження у даній справі зупинено у зв'язку із призначенням по справі судово-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.
Ухвалою суду від 05 лютого 2024 року поновлено провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 20 травня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти позовних вимог заперечив та просив відмовити.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно із частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.
19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "М. Т. проти України" ("M.T. v. Ukraine", заява № 950/17) (далі також - Рішення), у якому звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення від 22 березня 2012 року у справі "Каутзор проти Німеччини" ("Kautzor v. Germany", заява № 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі "Аренс проти Німеччини" ("Ahrens v. Germany", заява № 45071/09, § 74)). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року у справі "Ружанські проти Польщі" ("Rozanski v. Poland", заява № 55339/00, § 78)). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі "Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини" ("Krasztian Barnabas Tot v. Hungary", заява № 48494/06, § 33-38)) (§ 24 Рішення).
За змістом частини першої статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Згідно із частиною третьою статті 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (частина друга статті 128 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 128 СК України позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Частина перша статті 135 СК України передбачає, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: "доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження дитини від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю".
Слід зазначити, що висновок експертизи з питання походження дитини є одним із доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Матеріали справи не містять доказів, що на момент народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач та відповідач проживали однією сім'єю чи хоча б перебували у стосунках.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року призначено судово-генетичну експертизу.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Збір матеріалів для проведення експертизи була визначена дата 23 лютого 2024 року, однак діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на відбір зразків доставлені не були. Наступний відбір призначено на 29 березня 2024 року.
Згідно з повідомленням Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи судово-медичний лабораторний відділ, відділення судово-медичної генетичної ідентифікації, проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації виявилось неможливими, тому що вказані в ухвалі особи на відбір зразків крові 29 березня 2024 року не з'явились.
З доданих до відзиву на позовну заяву доказів вбачається, що відповідачка та діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час проведення експертизи та на даний час проживають за межами України, що позбавляє можливості провести судово-генетичну експертизу.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У справі "Йевремович проти Сербії" ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Європейський суд з прав людини у справі "Багнєвський проти Польщі" не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв?язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв'язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.
Отже, ухилення від проведення експертизи не обов'язково може бути підставою для задоволення позову.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
В обґрунтування позову, позивачем надано копію паспорту громадянина України та довідку про реєстрацію місця проживання позивача, службову характеристику.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження того, що він є батьком дітей, проявляє інтерес до дітей та має намір брати участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні як батько.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання батьківства, а позовні вимоги про усунення перешкод та визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми є похідними від даних вимог, то суд вважає за необхідне відмовити і в задоволенні вимог в цій частині.
Керуючись ст.ст. 4,5,12,13,81,141,259-263,265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання батьківства, усунення перешкод та визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2024 року.
Суддя : О.Л. Бусик