вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.09.2024м. ДніпроСправа № 904/3568/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Управління поліції охорони в Запорізькій області (м. Запоріжжя)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (м. Дніпро)
про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 129 333 грн. 33 коп.
Управління поліції охорони в Запорізькій області (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - відповідач) суму збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 129 333 грн. 33 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК25/83 від 10.01.2023, а також вимог Податкового кодексу України, в частині складання та своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов'язання на суму 129 333 грн. 33 коп. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України, статті 14, 201 Податкового кодексу України.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 12.08.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Враховуючи вказане, ухвала суду від 12.08.2024 суду була направлена учасникам справи засобами електронного зв'язку, а саме:
- позивачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи;
- відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Як було зазначено вище, ухвала суду від 12.08.2024 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 12.08.2024 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 12.08.2024 о 21:19 (а.с.53).
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 13.08.2024 відповідач отримав ухвалу суду від 12.08.2024, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с. 53).
Крім того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 12.08.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120938439) надіслано судом 12.08.2024, зареєстровано в реєстрі 12.08.2024 та оприлюднено 13.08.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 12.08.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (13.08.2024), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 28.08.2024.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані більше ніж три тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 20.09.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 12.09.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 11.10.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати і поставки, факт здійснення попередньої оплати, виконання/невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо реєстрації податкових накладних, наявність/відсутність підстав для стягнення збитків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як убачається з матеріалів справи, 10.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - постачальник, відповідач) та Управлінням поліції охорони в Запорізькій області (далі - замовник, позивач) укладено договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № ТК25/83 (далі - договір, а.с. 8-10), відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. якого в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язується поставити замовнику у власність предмет закупівлі за кодом ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта і дистиляти (далі - товар) паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується; організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток, а замовник зобов'язується сплатити постачальнику вартість ПММ.
У пунктах 6.1., 6.2. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Договір діє до скасування чи припинення воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідно до інших нормативних актів у встановленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 31.12.2023, та в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань відповідно до договору.
Відповідно до пункту 10.7. договору сторони дійшли згоди щодо підписання договору, а також документів, які будуть оформлені під час його виконання, з використання електронного документообігу та цифрового підпису: засобами програми М.E.Doc. Правовідносини сторін з використанням електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа регулюються діючим законодавством та нормативними актами України, в тому числі Цивільним кодексом України, Законом України "Про електронний цифровий підпис", Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг". Сторони не обмежують своїх прав щодо оформлення правовідносин на паперовому носії інформації з використанням власноручного підпису та відбитка печатки юридичної особи (за її наявністю).
У пункті 10.11. договору сторони погодили, що до договору надаються наступні додатки, які є невід'ємною його частиною:
- додаток № 1: Правила користування паливною карткою;
- додаток № 2: Анкета-Заява на оформлення доступу до особистого кабінету замовника;
- додаток № 3: Перелік уповноважених представників замовника.
Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Укладений між сторонами договір від 10.01.2023, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з пунктами 1.2., 1.3. договору найменування товару згідно з накладними на товар: бензин EnergyA-92, бензин А-95, бензин A-95 Energy, дизельне паливо, дизельне паливо Energy, газ нафтовий скраплений (пропан скраплений). Асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у рахунках, які виставляються постачальником та сплачуються замовником згідно з умовами договору.
Пунктом 1.4. договору передбачено, що право власності на ПММ виникає у замовника з моменту фактичного отримання ПММ на підставі авторизаційної відповіді у кількості, що вказана у квитанції терміналу, в поточному обсязі згідно з договором за ціною, що визначена відповідно до розділу 4 договору.
Відповідно до пункт 1.5. договору відпуск ПММ постачальником замовнику відбувається через мережу АЗС після отримання позитивних авторизаційних відповідей по паливним карткам через термінал.
У розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо ціни та порядку розрахунків, зокрема:
- загальна сума договору: 6 607 250 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 7% - 432 250 грн. (Постанова Кабміну від 17.03.2022). Загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних сторонами протягом дії договору (пункт 4.1. договору);
- умови оплати: оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів після виписки рахунку на товар. Ціна товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника (пункт 4.2. договору);
- оплата товару здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити (пункт 4.3. договору);
- при ненадходженні оплати у термін, вказаний в пункті 4.2. договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідного рахунку на оплату. У разі відмови замовника отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок замовника (пункт 4.4. договору).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як убачається з матеріалів справи, 22.08.2023 та 08.09.2023 на виконання умов договору відповідачем були виставлені позивачу рахунки на оплату на загальну суму 776 000 грн. 00 коп., а саме:
- рахунок-фактура № 0025/1968098 від 22.08.2023 на суму 384 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 64 000 грн. 00 коп. (а.с. 25);
- рахунок-фактура № 0025/1455251 від 08.09.2023 на суму 392 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 65 333 грн. 33 коп. (а.с. 27).
У свою чергу, на виконання своїх зобов'язань за договором, вказані рахунки були у повному обсязі оплачені відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями, а саме:
- платіжною інструкцією № 3296 від 22.08.2023 на суму 384 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "сплата зг. рах. № 0025/1968098 від 22.08.2023 за бензин А-95, дог. № ТК25/83 від 10.01.2023. Не потр.тенд.проц. ПДВ 20% - 64 000 грн. 00 коп." (а.с. 26);
- платіжною інструкцією № 3493 від 08.09.2023 на суму 392 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "сплата зг. рах. № 0025/1455251 від 08.09.2023 за бензин А-95, дог. № ТК25/83 від 10.01.2023. Не потр.тенд.проц. ПДВ 20% - 65 333 грн. 33 коп." (а.с. 28).
У подальшому, відповідачем на виконання умов договору був поставлений позивачу товар, про що сторонами були складені та підписані такі видаткові накладні:
- видаткова накладна № 0025/1000963 від 30.09.2023 на суму 653 235 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 106 110 грн. 50 коп. (а.с. 33);
- видаткова накладна № 0025/1001092 від 31.10.2023 на суму 345 375 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 55 090 грн. 07 коп. (а.с. 34);
- видаткова накладна № 0025/1001228 від 30.11.2023 на суму 25 350 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 3 757 грн. 24 коп. (а.с. 35);
- видаткова накладна № 0025/1001349 від 31.12.2023 на суму 1 960 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 326 грн. 67 коп. (а.с. 36).
У той же час, позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов'язання за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК25/83 від 10.01.2023, а також вимоги Податкового кодексу України в частині складання та своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов'язання на суму 129 333 грн. 33 коп. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статтю 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України, статті 14, 201 Податкового кодексу України. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Положеннями статті 173 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (пункт 37 постанови Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 918/219/17).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 73, частина 1 статті 74, частина 1 статті 76, частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Ключовим у цьому питанні є наявність/відсутність вини в діях постачальника та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю постачальника та неотриманням покупцем податкового кредиту.
Разом з тим, відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили, і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення) (постанова Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 906/284/21).
Як слідує з постанов Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, Касаційного господарського суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19, без надання доказів того, що постачальник неправомірно не зареєстрував податкову накладну та що саме через це покупець не отримав податковий кредит, покупець не зможе через суд навіть стягнути з постачальника збитки у вигляді втраченого ним податкового кредиту.
Як убачається з матеріалів справи, 22.08.2023 та 08.09.2023 відповідачем було сформовано та відправлено на реєстрацію в ЄРПН податкові накладні, сума ПДВ по яких складає 129 333 грн. 33 коп.
Разом з тим, зазначені податкові накладні прийняті, але реєстрація їх в ЄРПН зупинена на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, що вбачається з наявних в матеріалах справи Квитанцій про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме:
- Квитанції про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 31.08.2023 на суму 384 000 грн. 00 коп., в якій зазначено таке: результат обробки: документ доставлено до ДПС України, документ збережено, реєстрація зупинена. Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165 (зі змінами), реєстрація ПН від 22.08.2023 № 10001371/25 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН складена та подана платником податку, який відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку (додаток 1 Порядку). Додатково повідомлено: показник "D"=. 1990%, "P"=126086546.1. Запропоновано надати пояснення та копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.30);
- Квитанції про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 05.10.2023 на суму 392 000 грн. 00 коп., в якій зазначено таке: результат обробки: документ доставлено до ДПС України, документ збережено, реєстрація зупинена. Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165 (зі змінами), реєстрація ПН від 08.09.2023 № 1000029/25 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН складена та подана платником податку, який відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку (додаток 1 Порядку). Додатково повідомлено: показник "D"=. 2211%, "P"= 14339442.24. Запропоновано надати пояснення та копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.32).
Суд вважає за необхідне підкреслити, що зазначене зупинення реєстрації податкових накладних було зумовлено зокрема неналежними діями відповідача.
За твердженням позивача, станом на дату звернення з позовом до суду зазначені вище податкові накладні не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та не надані позивачу.
Згідно з пунктом 201.16 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності і вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
При цьому пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зазначено, що у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Водночас звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
Відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакета документів, не ґрунтуються на нормах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до контролюючого органу зі скаргою на відповідача, передбачене статтею 201 Податкового кодексу України, на позивача не розповсюджується, оскільки відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не передбачено можливості подання заяви із скаргою на такого продавця/покупця у випадку зупинення податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті.
Одночасно, судом приймається до уваги викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справи №917/877/17 правова позиція, відповідно до якої, звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних може бути належним способом захисту для заявника (покупця).
На переконання суду, дії/бездіяльність відповідача чи податкового органу з нереєстрації податкових накладних не мають спричиняти шкоду покупцю, оскільки такі дії зумовлюють позбавлення його права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов'язання на відповідну суму.
Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів/послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 Податкового кодексу України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.
Відповідні висновки щодо застосування норм права містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд підкреслює, що саме невиконання відповідачем покладеного на нього чинним законодавством обов'язку з реєстрації податкової накладної завдало позивачу збитків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.
У постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, предметом позову у якій було стягнення з Державного бюджету України збитків, завданих протиправною поведінкою ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої Продавцем Податкової накладної, що спричинило необхідність сплати ним на користь покупця штрафних санкцій, Велика Палата Верховного Суду виснувала таке: "Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, підпункту 114.3.2. пункту 114.2 статті 114 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 01.01.2015 за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем у публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.
Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій".
Таким чином, відповідач в порушення вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 129 333 грн. 33 коп.
При цьому факт відсутності реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання.
Крім того, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем до органів ДПС пояснень та доказів для можливості реєстрації зупинених податкових накладних, аналогічних доказів відповідачем не надано і до господарського суду, що свідчить про бездіяльність відповідача у виконанні своїх обов'язків.
З огляду на викладене, наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі №910/3338/21.
Одночасно, суд наголошує, що зупинення реєстрації податкових накладних було зумовлено саме неналежними діями відповідача, при цьому у випадку задоволення позову відповідача в адміністративному судочинстві та реєстрації відповідних зупинених накладних у останнього виникне право на звернення до суду з позовом щодо стягнення шкоди з органу ДПС.
Також суд зазначає, що хоча обов'язок виконавця послуги зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку в публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем послуги, невиконання такого обов'язку фактично завдало відповідачеві збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18).
Крім того, як було зазначено вище, згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.
У пункті 15 цієї ж постанови Верховний суд зазначив наступне: "Таким чином, відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму... З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.".
Аналогічні за змістом висновки наведені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, а саме: "пункт 5.27. Верховний Суд не погоджується із доводами колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 11.01.2023 у цій справі, про необхідність відступу від висновків, що містяться в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/20686/20 про те, що факт вчинення відповідачем податкового правопорушення може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства. У постановах Верховного Суду, на які послалася колегія суддів в ухвалі від 11.01.2023 (від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21), а також у постановах Верховного Суду, які були ухвалені після передачі цієї справи на розгляд палати (від 31.01.2023 у справі № 904/72/22, від 19.04.2023 у справі № 906/824/21), висновок про наявність підстав та умов для стягнення збитків був зроблений через те, що судами був встановлений факт порушення відповідачем господарського зобов'язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором). Цей висновок був зроблений за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації). Отже, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.".
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між допущеним відповідачем порушенням вимог Податкового кодексу України щодо своєчасного складення та реєстрації податкової накладної та відсутністю у позивача можливості включити суму ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшити податкове зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Тобто, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 129 333 грн. 33 коп. збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 028 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Управління поліції охорони в Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 129 333 грн. 33 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (вулиця Мандриківська, будинок 47, м. Дніпро, 49600; ідентифікаційний код 39821153) на користь Управління поліції охорони в Запорізькій області (вулиця Водограйна, будинок 3, м.Запоріжжя, 69118; ідентифікаційний код 40108947) - 129 333 грн. 33 коп. збитків та 3 028 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 20.09.2024.
Суддя Ю.В. Фещенко