Справа № 369/15103/24
Провадження №2/369/7534/24
19.09.2024 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів,
ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Захарчука Івана Анатолійовича, звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
Разом з позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222484400:09:004:6064, площа (га): 0.1835, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2513565132080, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Свою заяву позивач мотивує тим, що він звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів в розмірі - 1 519 380 грн. 00 коп., що еквівалентно 36 700 доларів США, сплачених за Попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2023 року, а у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, в разі його ухвалення на користь позивача; виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Оскільки відповідач не виконує взятих на себе матеріальних зобов'язань щодо повернення позивачу сплачених ним грошових коштів за Попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки, враховуючи, що у строк (термін), який визначений попереднім договором купівлі-продажу (з урахуванням укладених додаткових угод), а саме - до 31.08.2024 року, основний договір купівлі-продажу укладено не було, є підстави вважати, що укладання із позивачем Попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки було здійснено з метою незаконного заволодіння коштами позивача.
Також позивач зазначає про те, що допоки буде тривати судовий розгляд справи, відповідачі зможуть вільно та без будь-яких перешкод вчиняти дії щодо свого майна, зокрема відчужити, реалізувати, передати в заставу чи в інший спосіб використати дане майно, задля уникнення в подальшому стягнення на таке майно в рахунок виконання рішення суду про стягнення коштів
За таких обставин, на думку позивача невжиття заходів забезпечення позову, враховуючи предмет спору, підстави та мотиви позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.
З огляду на викладене заявник вважає, що застосування запропонованого ним заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку відповідача, яка мала бути передана позивачу за основним договором купівлі-продажу земельної ділянки, є співмірним із заявленими позовними вимогами та може забезпечити виконання в подальшому рішення суду, якщо воно буде ухвалено на користь позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У Постанові від 06.10.2022 року у справі № 905/446/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема, й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності».
Відповідний висновок також викладений у Постанові Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.
Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява №32715/06) метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору.
З огляду на закріплені в наведених положеннях принципи з урахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування (рішення від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії") вбачається, що Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі - 1 519 380 грн. 00 коп., що еквівалентно 36 700 доларів США, сплачених позивачем за Попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2023 року, враховуючи, що у строк (термін), який визначений попереднім договором купівлі-продажу (з урахуванням укладених додаткових угод), а саме - до 31.08.2024 року, основний договір купівлі-продажу укладено не було.
Позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно, або грошові кошти, що належать сторонам у справі.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник зазначав, що заявлені позовні вимоги мають значний розмір, є адекватним та ефективним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення в разі задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи з метою подальшого приховування та унеможливлення його реалізації. Вважає, що накладення арешту на майно стане гарантією забезпечення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.
Суд враховує те, що предметом позову є стягнення грошових коштів, які були передані позивачем на користь відповідача на виконання зобов'язань за Попереднім договором купівлі-продажу, метою якого було отримання позивачем в майбутньому земельної ділянки (разом із побудованим на ній будинком), однак в обумовлений попереднім договором строк, основний договір купівлі-продажу укладено не було, тобто Позивач залишився без грошових коштів та без об'єктів нерухомого майна, які мав би отримати у власність.
При цьому виходячи із обставин на які посилається позивач, ОСОБА_3 , яка отримала грошові кошти за попередніми договорами купівлі - продажу (не зважаючи, що у встановлений строк основний договір купівлі - продажу землі не укладено та нерухоме майно позивачу не передано), не здійснює їх повернення та не вчиняє жодних дій, які би свідчили про наміри повернути ці кошти позивачу.
Відповідно до умов Попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки (пункт 2) сторони визначили вартість земельної ділянки (кадастровий номер: 3222484400:09:004:6064), яка мала бути відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 по Основному договору купівлі-продажу у розмірі, що еквівалентний 1 718 018, 75 грн., що еквівалентно 45 875 доларів США за курсом АТ «Укрсиббанк».
За таких обставин накладення арешту на земельну ділянку (кадастровий номер: 3222484400:09:004:6064), яка мала бути передана позивачу за основним договором купівлі-продажу, з урахуванням ціни позову, є співмірним із заявленими позовними вимогами, а накладення заборони на відчуження нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки, невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення.
Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у відповідачів присудженої до стягнення суми заборгованості. Накладення арешту на земельну ділянку відповідача для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Враховуючи те, що між сторонами виник спір, який має майновий характер, обставини, на які посилається позивач, суд дійшов висновку, що відсутність вжиття заходів забезпечення позову може утруднити та (або) зробити неможливим виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову.
Такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та буде достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов'язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.
Враховуючи розмір заявлених позовних вимог, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та розміром заявлених позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за можливе заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі, виходячи із розміру заявлених вимог.
Також суд враховує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, допоки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою.
Крім того, суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ними інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
При цьому, на думку суду, таке забезпечення позову не перешкоджає відповідачеві надавати до суду докази вартості майна на яке накладено заборони та заявляти про достатність забезпечення накладення заборон на певне майно (його частину) із вимогами про звільнення іншого майна з під арешту.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-159,260 ,ЦПК України суд,
Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222484400:09:004:6064, площа (га): 0.1835, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2513565132080, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Копію даної ухвали надіслати сторонам.
Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень, її оскарження не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Стягувач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 а
Боржник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя О. Г. Скрипник