Іменем України
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 990/187/24
адміністративне провадження № П/990/187/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді Коваленко Н.В.,
суддів: Стародуба О.П., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія прокурорів, про визнання протиправним та скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог та підстав позову
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-а, м. Київ; далі також ВРП, відповідач), третя особа - Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія прокурорів (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81-б; далі також КДКП, Комісія), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2024 року № 1022/0/15-24 «Про скасування рішення Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів від 21 червня 2024 року № 122-дп-23 про закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1 » (далі також оспорене, оскаржене рішення).
2. У позовній заяві наводяться аргументи про те, що оскаржене рішення ВРП не відповідає закону та фактичним обставинам справи, є протиправним, оскільки не містить покликань на правові та фактичні підстави і мотиви, якими керувався відповідач в обґрунтуванні своїх висновків, є необґрунтованим і засноване на не підтверджених доказами припущеннях.
3. На думку позивача, відповідачем перевищено надані йому повноваження та здійснено втручання у інститут зміни обвинувачення у кримінальному процесі, оскільки ані КДКП, ані ВРП не уповноважені перевіряти достатність доказів у кримінальному провадженні чи правильність кваліфікації дій обвинуваченого, надавати оцінку судовим рішенням.
4. При цьому підкреслює, що у розпорядженні ВРП не перебували матеріали відповідного кримінального провадження, тобто докази, які могли б підтвердити вказані у дисциплінарній скарзі обставини, відповідачем не досліджувались й узагалі не могли бути долучені до дисциплінарного провадження.
5. Це, за твердженням позивача, вказує на необґрунтованість викладених у оскарженому рішенні ВРП висновків щодо наявності у діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, а отже свідчить про відсутність передбачених законом підстав для прийняття рішення про закриття дисциплінарного провадження у порядку пункту 1 частини п'ятої статті 53 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» з огляду на закінчення встановлених законом строків для притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, а не у зв'язку з відсутністю складу дисциплінарного правопорушення.
6. Позивач вважає, що у рішенні ВРП, яке наразі оскаржується, взагалі не обґрунтовано наявності у його діях складу дисциплінарного проступку, а також наголошує на відсутності складу такого проступку у спірних відносинах взагалі.
7. У зв'язку з вищенаведеним позивач наполягає на законності та обґрунтованості рішення КДКП, яке, на його думку, підлягало залишенню без змін й протиправно скасовано ВРП.
8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 27 травня 2024 року, для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Стародуба О.П., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Кравчука В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
10. У відзиві на позов ВРП наголошує, що оскаржене рішення було прийнято за участю позивача повноважним складом Ради і підписане усіма її членами, а тому вважає, що у цьому випадку відсутні підстави для його скасування у судовому порядку, визначені пунктами 1-3 частини першої статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
11. Відповідач наголошує й на тому, що у оспореному ОСОБА_1 рішенні ВРП містились посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора, зокрема на норми пункту 1 частини першої статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», яка передбачає притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, а також наводились мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків з покликанням на доведені матеріалами дисциплінарного провадження факти та обставини, які становили подію дисциплінарного проступку, на норми, якими підтверджується неналежне виконання позивачем своїх службових обов'язків під час підтримання ним публічного обвинувачення у суді.
12. Зокрема зазначала, що КДКП, обмежившись покликанням на відсутність у неї повноважень щодо перевірки достатності, належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні чи правильність дій обвинуваченого, не надала оцінки доводам дисциплінарної скарги про неналежне виконання, у тому числі позивачем, своїх службових обов'язків під час підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні, що призвело до невиконання завдань такого провадження, уникнення обвинуваченим справедливого покарання через звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.
13. При цьому відповідач підкреслює, що всупереч своїй же позиції про відсутність у Комісії повноважень щодо надання оцінки доказам та діям учасників у кримінальному провадженні, прийнятим у ньому судовим рішенням, у оскарженому до ВРП рішенні КДКП все ж викладався висновок про недоведеність скаржником умисного невиконання прокурором ОСОБА_1 своїх службових обов'язків з покликанням на те, що останній надав оцінку кожному доказу з точки зору незалежності, а в їх сукупності - достатності та взаємозв'язку, й з дотриманням належної правової процедури склав та погодив у прокурора вищого рівня обвинувальний акт з вмотивованою зміною правової кваліфікації обвинувачення. КДКП також вважала, що вирішення питання щодо зміни обвинувачення здійснено позивачем з урахуванням наявних матеріалів кримінального провадження, які впливали на кваліфікацію дій обвинуваченого та могли призвести до ухвалення судом виправдувального вироку.
14. Тож, на думку відповідача, оскаржене до ВРП рішення КДКП стосовно притягнення до відповідальності прокурора, яке у подальшому було скасовано Радою за результатами розгляду скарги, має суперечливий зміст та не може вважатись обґрунтованим.
15. Заперечення ВРП проти наведених позивачем підстав позову ґрунтується на доводах й про те, що КДКП безпідставно посилалась на норми частини третьої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» як на підставу для висновку про недоведеність вчинення, у тому числі позивачем, дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 1 частини першої цієї ж статті.
16. ВРП відзначає, що за змістом норм частини третьої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював підтримання публічного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов'язків.
17. Поряд із цим вказує, що під час розгляду скарги на прийняте у спірних правовідносинах рішення КДКП було встановлено і підтверджено доказами факти та обставини, які свідчать про неналежне виконання службових обов'язків позивачем під час підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, який згодом було перекваліфіковано на частину другу статті 369-2 цього ж Кодексу.
18. Тож ВРП вважає необґрунтованим висновок КДКП про поширення на спірні правовідносини дії частини третьої статті 43 Закону України «Про прокуратуру».
19. Відповідач стверджує, що оцінка наведених скаржником аргументів не вимагала перевірки КДКП дій прокурорів на предмет достатності, належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні чи правильності кваліфікації дій обвинуваченого, що, на думку ВРП, знаходиться поза межами її повноважень. Водночас звертає увагу, що аргументи скаржника стосувались виключно перевірки належності виконання прокурорами вимог закону та підзаконних актів, що забезпечують реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних функцій у процедурі підтримання публічного обвинувачення.
20. Звертає увагу Суду на те, що висновок ВРП стосовно неналежного виконання позивачем своїх службових обов'язків і вимог нормативно - правових актів, якими він повинен керуватись підтримуючи публічне обвинувачення у кримінальній справі, ґрунтується на об'єктивних, підтверджених доказами фактах та обставинах й ОСОБА_1 , який брав участь у засіданні дисциплінарного органу і якому було забезпечено усі процедурні права та гарантії, такого висновку не спростував.
21. Окрему увагу ВРП звертає на те, що ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати того, що зміна обсягу обвинувачення та правової кваліфікації дій ОСОБА_3 призведе до зменшення передбачених статтею 49 Кримінального кодексу України строків звільнення від кримінальної відповідальності, зумовить постановлення судом ухвали про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 у зв'язку із закінченням строків давності, тобто не міг не передбачити настання суспільно небезпечних наслідків від неналежного виконання ним своїх службових обов'язків у вигляді безпідставного уникнення кримінальної відповідальності особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.
22. З урахуванням усього вищезазначеного ВРП вважає, що подана до КДКП скарга на дії, у тому числі прокурора ОСОБА_1 , містила у собі обґрунтовані та підтверджені доказами факти та обставини про наявність в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», що виразилось у неналежному виконанні службових обов'язків, що є підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення. Тобто, на думку відповідача, така скарга підлягала задоволенню, однак КДКП помилково визнала її необґрунтованою та безпідставно закрила дисциплінарне провадження у зв'язку з відсутністю складу дисциплінарного правопорушення.
23. За позицією ВРП, викладеною у відзиві на позов, рішення про закриття дисциплінарного провадження у цьому випадку прийнято правомірно та відповідно до закону, у зв'язку з закінченням встановленого частиною четвертою статті 48 Закону України «Про прокурату» строку для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення, що спростовує твердження позивача стосовно протиправності оскарженого ним у цій справі рішення ВРП в цій частині.
24. КДКП подано пояснення на позов, у якому висловлено аргументи на підтримку викладених ОСОБА_1 вимог.
25. Комісія вважає, що ВРП перевищило свої повноваження втручанням в інститут зміни обвинувачення й прийняла протиправне рішення, яке не містить покликань на правові та фактичні підстави й мотиви, з яких вона виходила, наголошує на тому, що оскаржене у цьому спорі рішення відповідача прийняте без всебічного, повного та об'єктивного розгляду, заснованого на належній оцінці усіх доводів.
26. На підтримку цих аргументів Комісія покликається й на те, що ВРП не мала у своєму розпорядженні матеріалів кримінального провадження, а тому не могла ухвалити обґрунтоване рішення за результатами розгляду скарги на прийняте у спірних правовідносинах рішення КДКП.
27. Вказує, що зміна обсягу та правової кваліфікації обвинувачення у випадку, який розглядався в межах дисциплінарної скарги, поданої до КДКП, здійснено прокурорами, у тому числі й позивачем, з дотриманням вимог законодавства і встановленої законом процедури, з урахуванням усіх досліджених в суді доказів та з метою забезпечення ухвалення судом законного рішення у розумні строки.
28. Підкреслює, що позивач у встановленому законом порядку повідомив як про зміну обвинувачення, так і про судовий розгляд кримінальної справи, проте жодних зауважень стосовно якості підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 та своєчасності інформування зміни обвинувачення щодо цієї особи не надходило, а під час розгляду дисциплінарної скарги не було встановленого умисного порушення прокурором вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов'язків.
29. Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 420/2228/21, відповідно до яких процедура здобуття того чи іншого доказу у кримінальному провадженні та його подальша правова оцінка відповідно до вимог кримінального процесуального закону не охоплюється компетенцією дисциплінарного органу.
30. При цьому наголошує, що жодного судового рішення, яким було б встановлено порушення прокурором прав осіб або вимог закону не ухвалювалось.
31. З вказаних вище підстав КДКП просить позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю й скасувати спірне рішення ВРП.
32. Відповідь на відзиви відповідача та третьої особи до Верховного Суду не надійшла.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
33. З наявних у справі матеріалів вбачається, що заступником Генерального прокурора Антоном Войтенко до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, була подана дисциплінарна скарга від 31 січня 2023 року № 11/3/2-71Вих-23 про вчинення прокурорами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» (невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків).
34. Копія вищевказаної дисциплінарної скарги перебуває у матеріалах справи на аркушах справи 24-48 у томі 1, а також у томі 2 на аркушах справи 15-36.
35. Дисциплінарна скарга обґрунтовувалась фактами неналежного виконання прокурором Херсонської спеціалізованої прокуратури ОСОБА_1 та заступником керівника цієї прокуратури ОСОБА_2 службових обов'язків під час підтримання публічного обвинувачення в суді у кримінальному провадженні № 42017230270000020 за обвинуваченням прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
36. Скаржник стверджував, що прокурор Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ОСОБА_1., усупереч вимогам статей 2, 9, 22, 23, 36, 92, 94, 338, 341, 350, 352, 357, 358, 359 та 392 Кримінального процесуального кодексу України, пунктів 21.5, 25.2 - 25.4 наказу Генерального прокурора від 30 вересня 2021 року № 309 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», статей 5, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року Всеукраїнською конференцією прокурорів, пункту 4 наказу Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 21 грудня 2021 року № 22 «Про розподіл службових обов'язків між прокурорами Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері»:
- активну та компетентну участь під час підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42017230270000020 не взяв, зокрема, упродовж чотирьох років розгляду справи судом у вказаній кримінальній справі було призначено не менше 21 судового засідання, з яких фактично відбулось лише чотири, у яких прокурор ОСОБА_1 лише заявив невмотивоване та необґрунтоване клопотання про відкладення судового засідання з метою складання та погодження відповідних процесуальних документів про зміну правової кваліфікації та обсягу обвинувачення, подав новий обвинувальний акт і не заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту стосовно звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності;
- незважаючи на імперативний обов'язок здійснення необхідних та своєчасних вичерпних заходів для забезпечення повноти судового розгляду в ньому, всебічного та неупередженого дослідження обставин справи з метою ефективного обстоювання правової позиції за первинним обвинуваченням не вчинив;
- зокрема, попри визначений обсяг та порядок дослідження доказів, не подав до суду в повному обсязі зібрані стороною обвинувачення докази, у тому числі й ті, у яких зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_3 вищевказаного злочину, приховав обставини, що викривають злочинну діяльність ОСОБА_3 , від суду у ході підтримання ним обвинувачення;
- належність та допустимість окремо кожного з них перед судом не відстоював та не доводив, відтворення звукозапису та демонстрацію відеозапису з місця вчинення злочину не забезпечив;
- від наведення відповідних доказів стосовно їх змісту ухилився, присутність та допит кожного із 14 свідків сторони обвинувачення не забезпечив, відповідних клопотань з цього приводу до суду не заявив;
- такими діями обмежив суд у можливості безпосереднього дослідження таких показань, речей і документів;
- відповідні клопотання про виклик і допит додаткового (ключового) свідка для перевірки/деталізації вже установлених обставин, що мають значення для справи, але упущені ще на стадії досудового розслідування ( ОСОБА_4 ), не подав;
- передбачені законом процесуальні повноваження прокурора у ході судового провадження через свою несумлінність не використав, а тому ключові факти щодо обставин вчиненого ОСОБА_3 злочину безвідповідально упустив та не уточнив, натомість, без оцінки кожного доказу з точки зору насамперед належності, а їх сукупності - достатності та взаємозв'язку, без встановлення будь - яких нових фактичних обставин кримінального правопорушення, усупереч визначеній належній правовій процедурі та із недотриманням норм статті 338 Кримінального процесуального кодексу України, 22 лютого 2022 року передчасно та без жодного достатнього обґрунтування самостійно клопотав перед судом про відкладення судового засідання для зміни обвинувачення;
- 23 червня 2022 року безпідставно особисто склав і погодив у прокурора вищого рівня обвинувальний акт із невмотивованою зміною правової кваліфікації обвинувачення прокурору ОСОБА_3 на менш тяжкий злочин (із частини третьої статті 368 на частину другу статті 369-2 Кримінального кодексу України), а також із виключенням з об'єктивної сторони злочину щодо одержання неправомірної вигоди ОСОБА_3 деяких епізодів його злочинної діяльності та, як наслідок, залишення їх без правової оцінки;
- послідовним використанням процесуальних прав прокурором ОСОБА_1 шляхом безпідставної зміни обвинувачення ОСОБА_3 на нетяжкий злочин фактично створено умови для сторони захисту щодо подальшого застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності, який є обов'язковим для розгляду судом;
- не надавши докази установлення ним нових фактичних обставин справи, обмежив суд у з'ясуванні відповідності дій ОСОБА_3 матеріалам провадження й, не заперечуючи проти задоволення клопотання сторони захисту про звільнення вказаної особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження через закінчення строків давності, проявив несумлінну, безвідповідальну та пасивну поведінку під час підтримання публічного обвинувачення в суді, наслідком чого стало уникнення ОСОБА_3 справедливого покарання, що не сприяло виконанню визначених у статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завдань кримінального провадження (щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини).
37. У прохальній частині скарги заступник Генерального прокурора А. Войтенко просив притягнути, у тому числі прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ОСОБА_1 , до дисциплінарної відповідальності.
38. На підтвердження викладених у скарзі обставин до неї додані документи у двох томах на 366 аркушах.
39. Вищевказана скарга зареєстрована у канцелярії Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, 1 лютого 2023 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції (а.с. 27 у томі 1 та а.с. 15 у томі 2).
40. Автоматизованою системою розподілу дисциплінарних скарг для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження дисциплінарну скаргу розподіллено члену органу Війтовичу Л.М. (протокол розподілу між членами органу від 1 лютого 2023 року на а.с. 14 у томі 2).
41. Рішенням Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, від 6 лютого 2023 року № 07/3/2-70дс-22дп-23 відкрито дисциплінарне провадження стосовно заступника керівника Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 (а.с. 251-252 у томі 2).
42. За результатом перевірки членом Комісії Війтовичем Л.М. 31 травня 2023 року складено висновок про відсутність у діях прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дисциплінарного проступку (а.с. 304-312 у томі 2).
43. Вищевказаний висновок розглядався на засіданні КДКП, яке відбулось 21 червня 2023 року, у присутності прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , представників скаржника Сорочка О.О. , Саіяна С.Г. , та Сегедіна І.Р. , що підтверджується витягом з протоколу засідання КДКП (а.с. 354-358 у томі 2).
44. Розглянувши висновок про відсутність в діях прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 «Про прокуратуру», Комісія з таким висновком погодилась і прийняла рішення від 21 червня 2023 року № 122дп-23, яким на підставі норм частини п'ятої статті 48 цього ж Закону дисциплінарне провадження № 07/3/2-70дс-22дп-23 стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1 - закрила (а.с. 340-347 у томі 2).
45. 20 липня 2023 року за вх. № 3830/0/8-23 до Вищої ради правосуддя надійшла скарга уповноваженого заступником Генерального прокурора Войтенком А.Б. виконувача обов'язків керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора (начальника другого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора) Сорочка О.О. на рішення КДКП від 21 червня 2023 року № 122дп-23 про закриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-70дс-22дп-23 стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1 .
46. У скарзі вказувалось на помилковість висновків КДКП про недоведеність умисного порушення прокурорами вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов'язків.
47. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 1 грудня 2023 року зазначену скаргу передано члену Ради ОСОБА_11 для проведення перевірки.
48. 30 січня 2024 року ВРП постановила ухвалу № 277/0/15-24, якою продовжила строк розгляду скарги на шістдесят днів.
49. Заперечень стосовно вищевказаних обставин, які підтверджуються матеріалами справи на аркушах 79-80 у томі 1, учасники справи не висловили.
50. Розгляд скарги здійснювався 4 квітня 2024 року на засіданні Вищої ради правосуддя, у якому взяли участь 15 членів Ради, а також були присутні у приміщенні ВРП прокурори ОСОБА_2 та Саіян С.Г. (від скаржника), прокурор ОСОБА_1 та представник КДКП Поліщук В.В., які взяли участь у засіданні в режимі відеоконференції.
51. Вказане підтверджується витягом з протоколу засідання ВРП № 29 (а.с. 6-8 у томі 2).
52. За результатом розгляду вищевказаної скарги ВРП прийняла рішення від 4 квітня 2024 року № 1022/0/15-24, яким рішення КДКП від 21 червня 2023 року № 122дп-23 про закриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-70дс-22дп-23 стосовно прокурора Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_2 та прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_1. - скасовано.
53. Це рішення (засвідчена належним чином копія) міститься на аркушах справи 79-98 у томі 1.
54. ВРП визнала обґрунтованими наведені у дисциплінарній скарзі та скарзі на рішення КДКП аргументи про неналежне виконання, у тому числі прокурором ОСОБА_1 , своїх службових обов'язків, що охоплюється складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», і станом на момент здійснення дисциплінарного провадження Комісією утворювало підстави для притягнення вказаної особи до дисциплінарної відповідальності згідно з указаними вище нормами закону.
55. Разом з тим зазначено, що станом на момент розгляду поданої до ВРП скарги на рішення КДКП, яке було прийняте за результатами дисциплінарного провадження, закінчились встановлені частиною четвертою статті 48 Закону України «Про прокуратуру» строки, упродовж яких особу може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
56. За наведеного ВРП дійшла висновку, що дисциплінарне провадження стосовно прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає закриттю у зв'язку з закінченням встановленого законом строку накладення дисциплінарного стягнення.
57. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням ВРП, вважаючи його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з цим позовом (а.с. 1-24 у томі 1).
58. Відповідно до пункту 1) частини першої та частини другої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
59. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру», про що зазначено у преамбулі до цього Закону.
60. За приписами статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
61. Функції прокуратури визначені у статті 2 цього ж Закону, за змістом пункту 1 частини першої якої на прокуратуру покладаються такі функції з підтримання державного обвинувачення в суді.
62. Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах, зокрема: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки (пункти 1), 2), 5) та 10) статті 3 Закону України «Про прокуратуру»).
63. Згідно з пунктами 1-3 частини першої, частиною другою статті 16 вищенаведеного Закону незалежність прокурора, окрім іншого, забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
64. Частиною четвертою статті 19 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор зобов'язаний, зокрема: діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
65. Прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (частина перша статті 22 Закону України «Про прокуратуру»).
66. Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності встановлені статтею 43 Закону України «Про прокуратуру», за правилами пункту 1 частини першої та частини третьої якої прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків
Виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов'язків.
67. Дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом (стаття 44 Закону України «Про прокуратуру»).
68. За визначенням, яке міститься у частині першій статті 45 вказаного вище Закону, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
69. Частиною першою, абзацом першим частини третьої, частинами четвертою, десятою та одинадцятої статті 46 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що секретаріат відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
За відсутності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення про відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора.
Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки.
Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.
Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та мають бути отримані його членами не пізніш як за п'ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься.
70. Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання (частина перша статті 47 Закону України «Про прокуратуру»).
71. За нормами частини п'ятої статті 48 Закону України «Про прокуратуру» у разі відсутності підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм рішенням закриває дисциплінарне провадження.
72. Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення (частина перша статті 50 Закону України «Про прокуратуру»).
73. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
74. Пункт 5 частини першої статті 3 вказаного Закону відносить до повноважень ВРП розгляд скарг на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
75. За нормами частин третьої, п'ятої статті 53 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» скарга на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора розглядається Вищою радою правосуддя у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону для розгляду дисциплінарної справи щодо судді.
За результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора Вища рада правосуддя має право:
1) скасувати повністю рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та закрити дисциплінарне провадження;
2) скасувати частково рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення;
3) скасувати повністю або частково рішення відповідного органу про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення;
4) змінити рішення відповідного органу, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;
5) залишити рішення відповідного органу без змін.
76. Частиною першою статті 54 визначено, що рішення Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) прокурор не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини п'ятої статті 53 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
77. Зі змісту поданої у цій справі позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що охоплене предметом спору рішення Вищої ради правосуддя оскаржено позивачем з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
78. Протиправність прийнятого у спірних правовідносинах рішення ВРП ОСОБА_1 вбачає у тому, що такий адміністративний акт не ґрунтується на законі й не містить покликань на правові та фактичні підстави і мотиви, якими керувався відповідач в обґрунтуванні своїх висновків, є необґрунтованим і засноване на не підтверджених доказами припущеннях.
79. Окрім цього позивач стверджує, що відповідачем перевищено надані йому повноваження та здійснено втручання у інститут зміни обвинувачення у кримінальному процесі, оскільки ані КДКП, ані ВРП не уповноважені перевіряти достатність доказів у кримінальному провадженні чи правильність кваліфікації дій обвинуваченого, надавати оцінку судовим рішенням, ухваленим у відповідній кримінальній справі.
80. ОСОБА_1 наполягає і на тому, що спірне у цій справі рішення ВРП є необґрунтованим, оскільки у розпорядженні відповідача не перебували матеріали відповідного кримінального провадження, у межах якого, як стверджувалось у дисциплінарній скарзі, позивач неналежно виконав свої службові обов'язки під час підтримання ним публічного обвинувачення в суді.
81. Тож з огляду на встановлені у цій справі обставини та підстави заявленого ОСОБА_1 позову, Верховному Суду належить з'ясувати обсяг та характер реалізованих відповідачем у спірних правовідносинах повноважень, встановити, чи не вийшов він за їх межі, а також відповісти на питання про те, чи було прийняте ВРП й оскаржене позивачем рішення обґрунтованим, чи містило воно посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла висновків про наявність у діях ОСОБА_1 ознак і складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», перевірити, чи відповідає таке рішення критеріям, які наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо характеру реалізованих ВРП повноважень та меж судового контролю за ними
82. Верховний Суд відзначає, що розгляд скарг на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора належить до виключної компетенції Вищої ради правосуддя, яка за своїм статусом є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади. Жоден інший орган таких повноважень не виконує. Розгляд таких скарг та прийняття рішення за наслідком реалізації вказаних повноважень здійснюється ВРП у пленарному складі її членами для забезпечення додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності, у тому числі прокурорів.
83. Враховуючи визначену законом мету виконання зазначених вище повноважень, спосіб та порядок їх реалізації, колегія судів висновує, що рішення Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарг на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймається цим органом за внутрішнім переконанням кожного члена ВРП.
84. Висновок про те, що рішення ВРП приймається за внутрішнім переконанням кожного її члена наводився у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 800/262/17 й відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
85. Вищенаведене дає підстави стверджувати про те, що жоден інший суб'єкт чи орган, окрім самої ВРП у визначеному законом складі, у тому числі і суд, не може здійснювати втручання у здійснення цим суб'єктом владних повноважень своєї компетенції щодо розгляду скарг на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, а отже такі повноваження підпадають під поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
86. У практиці Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) висловлювалась правова позиція, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки» («D.H. and others v. Czech Republic»; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).
87. ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
88. У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у Рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь «Верховенство права», схвалену Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
89. За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.
Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.
90. У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
91. Визначаючи межі перевірки судом законності рішення ВРП у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/797/18 виклала правову позицію про те, що при наданні юридичної оцінки рішенню ВРП суд має повну юрисдикцію, яка не обмежується лише з'ясуванням наявності визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» формальних підстав для скасування такого рішення. Суд повинен також ретельно дослідити дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення вимог закону вмотивованості такого рішення.
92. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскарженого рішення ВРП (також прийняте за результатом розгляду скарги на рішення КДКП про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора) не є втручанням у її дискреційні повноваження, й підкреслила, що ці висновки відповідають позиції Європейського суду з прав людини та усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.
93. Тому оспорене у цій справі рішення ВРП не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з'ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими стосовно фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі такої дискреції.
Щодо фактів та обставин, які були взяті до уваги ВРП під час прийняття нею спірного рішення.
94. Кримінальне провадження № 42017230270000020 з 4 жовтня 2017 року перебувало на контролі Головної військової прокуратури (Спеціалізованої прокуратури 11) Офісу Генерального прокурора, а з 26 червня 2020 року на контролі в Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора.
95. Вказане кримінальне провадження порушено у зв'язку з тим, що 30 вересня 2016 року за фактом виявлення під час реєстрації ОСОБА_4 (за дорученням ОСОБА_12 ) транспортного засобу марки «Porshe», модель «Cayenne», д.н. НОМЕР_1 , знищення, підробки номерів вузлів та агрегатів цього транспортного засобу Саксаганським ВП Криворізького ВП ГУ НП України в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016040750002841 за статтею 290 Кримінального кодексу України.
96. Відповідно до постанови керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12016040750002841 для здійснення повноважень прокурора у вказаному провадженні призначено прокурорів цієї ж прокуратури ОСОБА_3 (старший групи прокурорів) та ОСОБА_13 , а досудове розслідування, згідно доручення начальника Саксаганського ВП Криворізького ВП ГУНП України в Дніпропетровській області, доручено слідчому СВ цього ж відділення ОСОБА_14 .
97. У ході розслідування цього провадження, у якому старшим групи прокурорів визначено прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_3 , 6 жовтня 2016 року ухвалою слідчого судді Саксаганського районного суду Дніпропетровської області Черновою Н.В. на вказаний автомобіль ОСОБА_12 , ключі від нього та свідоцтво про його реєстрацію серії НОМЕР_2 накладено арешт.
98. У цьому кримінальному провадженні прокурор ОСОБА_3. обіцяв ОСОБА_12 через ОСОБА_4 повернути вказаний транспортний засіб зі свідоцтвом за умови надання йому неправомірної вигоди, у зв'язку з цим зареєстроване кримінальне провадження № 42017230270000020 за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
99. Згідно з надісланим до суду обвинувальним актом ОСОБА_3 прохав та одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоду в розмірі 84 000 гривень за:
- прийняття рішення про зняття арешту, накладеного ухвалою слідчого судді, з автомобіля ОСОБА_12 ;
- прийняття рішення щодо зняття арешту, накладеного ухвалою слідчого судді, зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;
- вирішення питання щодо повернення цього майна володільцю.
100. Первісне обвинувачення ОСОБА_3 за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, окрім іншого, ґрунтувалось на таких доказах:
- показаннях 14 свідків;
- речових доказах (грошові кошти як предмет злочину, флеш карти пам'яті як додатки до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) від 30 січня 2017 року, мобільний телефон);
- розсекречених протоколах за результатами проведення НСРД у вигляді аудіо-, відео контролю особи від 30 січня 2017 року та контролю за вчиненням злочину від 2 лютого 2017 року, протоколах огляду місця події, грошових коштів (кожен від 26 січня 2017 року) та службового кабінету ОСОБА_3 від 27 січня 2017 року, а також диска із записом судового засідання щодо розгляду клопотання про скасування арешту від 23 лютого 2017 року за його участю, інших документах;
- висновку судової технічної експертизи документів від 7 квітня 2017 року.
101. 2 листопада 2017 року за результатом розгляду у підготовчому судовому засіданні первинного обвинувального акту Криворізьким районним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу про призначення справи до судового розгляду.
102. Цією ж ухвалою суду констатовано, що наведений обвинувальний акт відповідає вимогам статті 291 Кримінального процесуального кодексу України, насамперед положенням пункту 5 частини другої цієї статті щодо правильності формулювання обвинувачення та викладення правової кваліфікації інкримінованого ОСОБА_3 злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
103. Обвинувачення відповідно до постанови про зміну групи прокурорів від 12 січня 2021 року підтримувалось прокурорами Херсонської спеціалізованої прокуратури у складі: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_21., ОСОБА_17 (старший групи).
104. Розгляд кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 здійснювався судом упродовж чотирьох років (з 27 вересня 2018 року по 23 червня 2022 року).
105. У цей період часу безпосередню участь у судових засіданнях у цьому суді першої інстанції, з-поміж інших прокурорів з утвореної групи взяли прокурори ОСОБА_17 та ОСОБА_1 .
106. Судом у вказаній кримінальній справі було призначено не менше 21 судового засідання, з яких фактично відбулось лише чотири (6 березня 2019 року, 10 серпня 2021 року, 22 лютого 2022 року та 23 червня 2022 року). Інші були відкладені з різних причин.
107. Зокрема, з решти сімнадцяти судових засідань вісім було відкладено за клопотанням сторони обвинувачення, як зазначає заявник дисциплінарної скарги, без долучення підтверджуючих підстав поважності причин неможливості участі кожного з прокурорі групи публічних обвинувачів (перебування у відпустці, відрядженні, на лікарняному тощо).
108. З інших дев'яти судових засідань шість відкладені за ініціативою сторони захисту, а три - з технічних причин.
109. У дисциплінарній скарзі наголошувалось на відсутності вжиття жодних заходів реагування зі сторони групи прокурорів для ініціювання перед судом з'ясування поважності кожного такого факту з метою розгляду справи у розумні строки, що, на думку скаржника, свідчило про неналежне виконання прокурорами, зокрема й ОСОБА_1 , вимог пункту 9.7 наказу Генерального прокурора «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 30 вересня 2021 року № 309, яким для прокурорів передбачався обов'язок необхідності вжиття заходів для забезпечення судового розгляду справи у розумні строки.
110. 6 березня 2019 року прокурором ОСОБА_17 оголошено зміст обвинувального акту, судом визначено порядок дослідження доказів.
111. У судовому засіданні, проведеному 10 серпня 2021 року за участю прокурора ОСОБА_17 , змінено раніше визначений у судовому засіданні від 6 березня 2019 року обсяг і порядок дослідження доказів та установлено новий, зокрема, письмові докази, допит свідків, обвинуваченого.
112. У цьому ж судовому засіданні стороною обвинувачення подано документи (докази), кожен з яких зібраний ще під час досудового розслідування, які були долучені до матеріалів провадження за встановленим порядком та стали підставою пред'явлення 20 квітня 2017 року обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні ним за незмінних обставин злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
113. Проте жоден із доказів, у яких зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_3 вищевказаного злочину (перелічені у пункті 49 цієї постанови Верховного Суду) за установлених обставин, у проведеному 10 серпня 2021 року судовому засіданні стороною обвинувачення не подавались й, відповідно не досліджувались. Інші докази у цьому ж судовому засіданні також не досліджувались. Жодних додаткових матеріалів, у тому числі отриманих до або під час судового розгляду, ані стороною обвинувачення, ані стороною захисту не відкрито та відповідно до суду за визначеним порядком не подано, у залі судових засідань не досліджено, незважаючи на те, що судом, на виконання положень частини шостої статті 22 Кримінального процесуального кодексу України створено умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та, найголовніше, виконання процесуальних обов'язків.
114. У наступному судовому засіданні прокурор ОСОБА_1 заявив клопотання про відкладення судового засідання з метою складання та погодження відповідних процесуальних документів про зміну обвинуваченню ОСОБА_3 , перекваліфікації вчиненого останнім злочину з тяжкого на не тяжкий, яке судом задоволено.
115. Разом з тим, прокурором ОСОБА_1 , станом на момент заявлення вищевказаного клопотання не було подано та, відповідно судом не досліджено, жодного доказу визнаного та долученого до матеріалів провадження вищевказаного доказу, висновок експерта не опрацьовано, не заявлені необхідні клопотання щодо оголошення в судовому засіданні та відповідно не подано і не досліджено будь - яких протоколів слідчих (розшукових) дій та насамперед розсекречених НСРД разом із матеріалами звуко-, відео записів, інших документів, у яких у сукупності зафіксовано обставини вжиття прокурором ОСОБА_3 завдяки своєму службовому становищу потрібних заходів, які стали безумовною підставою для постановлення слідчим суддею Прасоловим В.М. рішення про скасування арешту з автомобіля та свідоцтва про його реєстрацію, а також рішення слідчого судді Чернової Н.В. про тимчасовий доступ безпосередньо до цього свідоцтва з метою отримання можливості фактичного володіння ним та подальшого безпосереднього вчинення обвинуваченим у межах наданих старшому прокурору групи прокурорів вже активних самостійних дій стосовно фізичного повернення цього майна ОСОБА_12 через ОСОБА_4 , тобто обставини вчинення злочину саме за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
116. Під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням серед іншого не допитано одного з ключових свідків - ОСОБА_4 , від імені якого ОСОБА_3 було особисто підготовлено та забезпечено подання до суду відповідного клопотання про скасування арешту з майна, у розгляді якого ним взято участь, якому фактично повернуто визначене майно за вказівкою ОСОБА_3 для ОСОБА_12 . Відповідних клопотань у порядку статті 350, 352 Кримінального процесуального кодексу України про виклик та допит ОСОБА_4 не подано, відповідно це питання не розглянуто, а тому необхідні обставини вчинення злочину ОСОБА_3 за кожним епізодом не уточнено.
117. 23 червня 2022 року прокурором ОСОБА_1 без повного та всебічного дослідження обставин вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення складено та прокурором вищого рівня ОСОБА_2 погоджено обвинувальний акт із зміненим обвинуваченням стосовно ОСОБА_3 в частині:
1) зміни правової кваліфікації його дій з частини третьої статті 368 на частину другу статті 369-2 Кримінального кодексу України;
2) зміни обсягу обвинувачення щодо виключення з об'єктивної сторони злочину у вигляді одержання неправомірної вигоди деяких епізодів його злочинної діяльності, зокрема щодо:
- вжиття заходів із зняття накладеного арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та отримання до нього доступу;
- фізичного повернення цього свідоцтва;
- фізичного повернення автомобіля.
118. Прокурор ОСОБА_1 обґрунтовував підстави прийнятого ним процесуального рішення про зміну правової кваліфікації та обсягу обвинувачення установленням нових фактичних обставин у вигляді відомостей з долученого ще під час досудового розслідування та дослідженого в залі суду документу - Розподілу обов'язків між прокурорами Криворізької місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області від 23 січня 2017 року, без жодних змін, доповнень або уточнень, прийнятих за час розгляду справи у суді.
119. Однак вищезгаданий документ покладений в основу слідства ще на стадії досудового розслідування під час повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_3 та первинного обвинувачення від 20 квітня 2017 року незмінно за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, а тому такий документ не містить інших відомостей, які мають додаткове значення для справи.
120. Такі факти, досліджені у судовому засіданні, очевидно не відповідали категорії нових фактичних обставин згідно з частиною першою статті 338 Кримінального процесуального кодексу України, тобто станом як на 22 лютого 2022 року, так і на 23 червня 2022 року (дати останнього судового засідання у справі та прийняття судом рішення про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, закриття провадження у справі у зв'язку із закінченням строків давності) нових фактичних обставин у справі не існувало і встановлено не було, що свідчить про відсутність підстав для ініціювання та реалізації положень статей 338 та 341 вказаного Кодексу.
121. При цьому прокурором ОСОБА_1 проігнорований лист - орієнтування Офісу Генерального прокурора від 22 липня 2021 року № 11/3/2-455вих-441окв-21 щодо необхідності застосування під час підтримання публічного обвинувачення комплексу процесуальних повноважень для забезпечення виконання завдань кримінального провадження.
122. Зміна обсягу обвинувачення прокурору ОСОБА_3 з частини третьої статті 368 на частину другу статті 369-2 Кримінального кодексу України не відповідала фактичним обставинам кримінальної справи, згідно з якими:
- замість володільця автомобіля самостійно підготував від імені ОСОБА_4 клопотання про скасування накладеного на транспортний засіб арешту та свідоцтва про його реєстрацію у зв'язку з тим, що потреба у цьому заході минула, з фіксуванням у резолютивній частині вимоги про його повернення володільцеві;
- як старший прокурор групи прокурорів у цьому провадженні особисто взяв 26 січня 2017 року участь у судовому засіданні з розгляду зазначеного клопотання;
- для підтвердження відсутності необхідності подальшого застосування цього заходу щодо автомобіля під час судового засідання подав до суду висновок проведеної судово - трасологічної експертизи цього автомобіля;
- для підтвердження нібито відсутності потреби в подальшому застосуванні цього заходу щодо свідоцтва про реєстрацію автомобіля під час судового засідання приховав факт не проведення його технічної судової експертизи;
- замовчав факт ухвалення у цьому провадженні 26 січня 2017 року іншим слідчим суддею ( Черновою Н.В. ) ухвали про надання слідчому Тєлєгіну С.І. тимчасового доступу до цього свідоцтва шляхом його вилучення із сервісного центру безпосередньо для забезпечення єдиної мети - проведення технічної судової експертизи;
- не заперечував проти задоволення цього клопотання.
- надав усну вказівку слідчому підготувати та звернутись до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (з метою отримання можливості фактичного володіння ним);
- погодив клопотання слідчого про тимчасовий доступ до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 шляхом його вилучення із приміщення сервісного центру нібито з метою призначення його технічної експертизи (чого насправді виконано не було);
- надав усну вказівку слідчому змінити місце збереження транспортного засобу (речовий доказ) та повернути автомобіль володільцеві, яка була виконана слідчим того ж дня;
- за відсутності рішення слідчого судді від 26 січня 2017 року про скасування арешту із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , усупереч рішенню слідчого суддів Чернової Н.В. від 26 січня 2017 року (у частині необхідності проведення експертизи) надав усну незаконну вказівку слідчому повернути цей тимчасово вилучений документ його володільцеві ( ОСОБА_12 ), що було виконано того ж дня відповідно до долученої розписки.
123. Незважаючи на зазначені, підтверджені доказами факти, прокурором ОСОБА_1 у обвинувальному акті разом із зміненим обвинуваченням стосовно ОСОБА_3 безпідставно виключено з об'єктивної сторони злочину одержання неправомірної вигоди вищевказані епізоди його злочинної діяльності щодо вчинення активних дій та вжиття заходів як безумовної підстави з скасування слідчим суддею Прасоловим В.М. арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та окремо постановленням слідчим суддею Черновою Н.В. рішення про тимчасовий доступ до нього з метою отримання можливості фактичного володіння ним, а також надання усних вказівок слідчому Тєлєгіну С.І. щодо його фізичного повернення разом із автомобілем ОСОБА_12 через ОСОБА_4 .
124. Вказані вище епізоди злочинної діяльності ОСОБА_3 , які безумовно свідчать про одержання ним неправомірної вигоди, у тому числі за вчинення дій, які безпосередньо входять до переліку його службових повноважень як прокурора у провадженні, залишились без правової оцінки, насамперед через безвідповідальність публічного обвинувача ОСОБА_1 , який приховав ці обставини, що викривають злочинну діяльність ОСОБА_3 , від суду у ході підтримання ним публічного обвинувачення.
125. У судовому засіданні 23 червня 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 визнав обставини, викладені прокурором в обвинувальному акті. Відмовився від надання показів відповідно до вимог статті 63 Конституції України. При цьому погодився з кваліфікацією його дій за частиною другою статті 369-2 Кримінального кодексу України і заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення у зв'язку з закінченням строку притягнення його до кримінальної відповідальності.
126. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито у зв'язку із закінченням строків давності. Рішення суду набрало законної сили.
127. Бездіяльність працівників галузевого відділу апарату та керівництва прокуратури регіону призвела до пропуску без поважних причин строку апеляційного оскарження вищевказаної ухвали суду та як наслідок неможливості її оскарження в апеляційному порядку.
128. Вищевказані факти та обставини брались до уваги відповідачем під час прийняття ним спірного рішення, відображені у ньому та у таких матеріалах справи, що розглядається, а саме: у дисциплінарній скарзі (а.с. 27-48 у томі 1; а.с. 15-36 у томі 2); рішенні КДКП від 21 червня 2023 року (а.с. 49-64 у томі 1); оскарженому рішенні ВРП (а.с. 79-98 у томі 1); листі від 7 жовтня 2022 року, адресованому заступнику Генерального прокурора ОСОБА_20 (а.с. 39-40 у томі 2); доповідній записці про неналежну організацію роботи Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в частині контролю за підтриманням обвинувачення у кримінальному провадженні № 42017230270000020 (а.с. 41-42 у томі 2); доповідній записці за результатами вивчення матеріалів у кримінальному провадженні № 42017230270000020 за зміненим обвинуваченням стосовно прокурора ОСОБА_3 (а.с. 43-60 у томі 2); рапорті прокурора Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері від 8 грудня 2022 року (а.с. 63-64 у томі 2); доповідній запискці за результатами опрацювання протоколу оперативної наради у керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 15 листопада 2022 року (а.с. 67-72 у томі 2); протоколі оперативної наради у керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 15 листопада 2022 року (а.с. 73-82 у томі 2); листі виконуючої обов'язки керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора (а.с. 84-85 у томі 2); листі заступника Генерального прокурора, адресованому керівнику Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора (а.с. 93-94 у томі 2); довідці про результати вивчення у Херсонській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері матеріалів в рамках кримінального провадження № 42017230270000020 відносно прокурора ОСОБА_3 (а.с. 107-136 у томі 2); матеріалах кримінальних проваджень № 12016040750002841 та № 42017230270000020 (а.с. 166-247 у томі 2); письмових поясненнях офісу генерального прокурора (а.с. 320-335 у томі 2); рішенні КДКП від 21 червня 2023 року (а.с. 340-347 у томі 2); рішенні ВРП від 4 квітня 2024 року № 1022/0/15-24 (а.с. 79-98 у томі 1)
129. Вищенаведені та інші документи містяться у матеріалах дисциплінарного провадження (а.с. 12-362 у томі 2), яке здійснювалось КДКП щодо перевірки викладених у дисциплінарній скарзі відомостей стосовно наявності у діях прокурора ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», перебували у розпорядженні ВРП під час розгляду скарги на рішення КДКП.
Щодо вмотивованості оспореного у цій справі рішення ВРП та наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора.
130. Стосовно вмотивованості адміністративних актів, то у правозастосовчій практиці Верховного Суду, наприклад у постанові від 8 серпня 2024 року у справі № 420/7076/20, наводилась правова позиція про те, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
131. У доповнення такого висновку щодо застосування норм права, варто згадати усталену позицію Верховного Суду про те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).
132. Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок як невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків дисциплінарний орган має установити факт діяння, яке б полягало у невиконанні чи неналежному виконанні службових обов'язків.
133. Такий висновок щодо застосування норм права міститься у рішенні Верховного Суду від 5 березня 2018 року у справі № 800/542/17, яке набрало законної сили.
134. У спірному рішенні ВРП наводила такі мотиви та висновки.
135. ВРП визнала обґрунтованими наведені у скарзі твердження про ненадання Комісією оцінки наведеним у дисциплінарній скарзі доводам про безпідставність зміни обвинувачення ОСОБА_3 , що мало наслідком невиконання закріплених у статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завдань кримінального провадження та призвело до уникнення обвинуваченим справедливого покарання через звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження відносно нього у зв'язку із закінченням визначених у процесуальному законі строків давності.
136. Відповідач у оскарженому в цій справі рішенні вважав вищенаведені доводи обґрунтованими й такими, що підлягали оцінці під час розгляду Комісією питання про притягнення прокурора ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, однак не були враховані та залишились поза увагою дисциплінарного органу з огляду на помилкове твердження про відсутність у нього таких повноважень з покликанням на те, що Комісія не уповноважена перевіряти достатність, належність та допустимість доказів у кримінальному провадженні чи правильність кваліфікації дій обвинуваченого.
137. Поряд із цим ВРП відзначила, що усупереч своїй же вищенаведеній позиції Комісія все ж надала оцінку правомірності зміни прокурором ОСОБА_1 обвинувачення, висунутого ОСОБА_3 , діям та процесуальним рішенням вказаного прокурора під час підтримання ним публічного обвинувачення у суді, й з цього приводу виснувала, що ОСОБА_1 надав оцінку кожному доказу з точки зору незалежності, а в їх сукупності - достатності та взаємозв'язку, що він з дотриманням належної правової процедури склав та погодив у прокурора вищого рівня обвинувальний акт з вмотивованою зміною правової кваліфікації обвинувачення у кримінальній справі на менш тяжкий злочин, що зміна обсягу обвинувачення та виключення з нього деяких епізодів діяльності прокурора ОСОБА_3 здійснена з урахуванням наявних матеріалів кримінального провадження, тобто вказано на суперечливий характер рішення КДКП, яке оскаржено до Вищої ради правосуддя.
138. У спірному рішенні ВРП висловлено незгоду з висновками КДКП про необхідність застосування норм частини третьої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», якою передбачено, що виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов'язків.
139. З цього приводу зазначено, що такий висновок зроблено Комісією без оцінки доводів заявника дисциплінарної скарги стосовно неналежного виконання службових обов'язків та без урахування викладених у скарзі фактів та обставин щодо цього.
140. Зокрема наголошувалось, що Комісія залишила поза своєю увагою покликання скаржника на неналежне вжиття прокурором ОСОБА_1 заходів щодо забезпечення повноти судового розгляду кримінального провадження № 42017230270000020, всебічного та повного дослідження обставин інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення за первинним обвинуваченням, незважаючи на значний обсяг наявних у кримінальному провадженні доказів, зібраних стороною обвинувачення, а також не взято до уваги те, що ОСОБА_1 без належного обґрунтування самостійно подав клопотання про відкладення судового засідання для зміни обвинувачення, склав та погодив у прокурора вищого рівня обвинувальний акт із невмотивованою зміною правової кваліфікації та обсягу обвинувачення, залишивши без правової оцінки деякі епізоди злочинних дій ОСОБА_3 та безпідставно виключив їх з обвинувачення.
141. Отже, за позицією ВРП, викладеною у оскарженому рішенні, наведені скаржником аргументи стосувалися не перевірки Комісією дій прокурорів на предмет достатності, належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні чи правильності кваліфікації дій обвинуваченого, що дійсно знаходиться поза межами повноважень дисциплінарного органу, а перевірки належності виконання прокурорами вимог закону та підзаконних актів, які забезпечують реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних функцій у процедурі підтримання прокурором публічного обвинувачення в суді.
142. Вища рада правосуддя, надавши оцінку наведеним у скарзі аргументам та доданим до неї доказам, фактам та обставинам, які складали подію дисциплінарного проступку, дійшла висновку про доведеність у цьому випадку неналежного виконання, зокрема прокурором ОСОБА_1 , неналежного виконання ним своїх професійних обов'язків.
143. ВРП виходила з того, що правова конструкція статті 338 Кримінального процесуального кодексу України чітко встановлює правило, за яким прокурор має право змінити правову кваліфікацію та/або обсяг обвинувачення лише і виключно у разі, якщо під час судового розгляду будуть встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
144. Проте, перевіряючи викладені у скарзі аргументи, ВРП встановила, що рішення прокурора ОСОБА_1 про зміну правової кваліфікації та обсягу обвинувачення прокурору ОСОБА_3 із частини третьої статті 368 Кримінального кодексу України на частину другу статті 369-2 цього ж Кодексу, тобто на менш тяжкий злочин, ґрунтувалося на тому, що під час дослідження доказів у судовому засіданні, зокрема посадових інструкцій прокурора ОСОБА_3 , встановлено нові фактичні обставини кримінального правопорушення, зокрема з'ясовано, що ухвалення рішення про скасування арешту у кримінальному провадженні є компетенцією судді й не належить до повноважень зазначеного прокурора.
145. На підставі зібраних у матеріалах дисциплінарного провадження документів ВРП з'ясувала, що посадова інструкція прокурора ОСОБА_3 була наявна у матеріалах кримінального провадження ще на стадії досудового розслідування та первинного обвинувачення ОСОБА_3 у скоєнні злочину, відповідальність за який визначена саме частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України. Більше того, підкреслено, що вказаний документ не є тим доказом, яким безпосередньо обґрунтовувалось обвинувачення, а тому ВРП погодилась із доводами скаржника про те, що він не містив і не міг містити нових фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених під час судового розгляду, не міг бути підставою для зміни обсягу обвинувачення та його правової кваліфікації.
146. Окрім цього Вища рада правосуддя, спираючись на наявні у дисциплінарному провадженні матеріали, з'ясувала, що за неналежного контролю з боку керівника Херсонської спеціалізованої прокуратури сторона обвинувачення фактично самоусунулась від підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42017230270000020, порушеного стосовно ОСОБА_3 , оскільки упродовж чотирьох років з призначеного судом двадцяти одного судового засідання у кримінальній справі фактично відбулось лише чотири, під час яких стороною обвинувачення, яка була представлена у тому числі прокурором ОСОБА_1 , не досліджувалися наявні у кримінальному провадженні докази, які, до того ж, не були у повному обсязі представлені суду, не заслухані свідки обвинувачення, зокрема й ключовий свідок ОСОБА_4 .
147. Вищою радою правосуддя звернуто увагу й на те, що оскаржене до Ради рішення КДКП не містить спростування доводів скаржника про неправомірність зміни прокурорами обсягу обвинувачення, зокрема, виключення з об'єктивної сторони злочину деяких епізодів (дій) ОСОБА_3 , а саме - вжиття ним заходів зі зняття арешту, накладеного на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та отримання до нього доступу, фізичного повернення транспортного засобу та вищезгаданого свідоцтва власнику.
148. Вказано, що встановлені під час дисциплінарного провадження та за результатами оскарження рішення дисциплінарного органу обставини дають підстави стверджувати, що прокурори, які у спірних правовідносинах підтримували публічне обвинувачення у суді, з урахуванням обставин та тривалості розгляду кримінальної справи у суді, мали усвідомлювати значення зміни обвинувачення та правової кваліфікації дій ОСОБА_3 та могли передбачити настання суспільно негативних наслідків у вигляді уникнення кримінальної відповідальності особою, яка вчинила кримінальне правопорушення (злочин).
149. За таких обставин ВРП визнала обґрунтованими наведені у дисциплінарній скарзі та скарзі на рішення КДКП аргументи про неналежне виконання, у тому числі прокурором ОСОБА_1 , свої службових обов'язків, що охоплюється складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», і станом на момент здійснення дисциплінарного провадження Комісією утворювало підстави для притягнення вказаної особи до дисциплінарної відповідальності згідно з указаними вище нормами закону.
150. Разом з тим зазначено, що станом на момент розгляду поданої до ВРП скарги на рішення КДКП, яке було прийняте за результатами дисциплінарного провадження, закінчились встановлені частиною четвертою статті 48 Закону України «Про прокуратуру» строки, упродовж яких особу може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
151. За наведеного ВРП дійшла висновку, що дисциплінарне провадження стосовно прокурорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає закриттю у зв'язку з закінченням встановленого законом строку накладення дисциплінарного стягнення.
152. Вищенаведене засвідчує, що у спірному рішенні ВРП дотримано вимоги щодо його вмотивованості, а викладені у ньому висновки щодо обставин у справі не є довільними та нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими стосовно фактів, які дійсно мали місце у спірних правовідносинах.
153. Реагуючи на твердження позивача стосовно відсутності у оспореному ним акті ВРП покликань на правові підстави його прийняття, колегія суддів викладає такі мотиви.
154. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 800/433/17 (П/9901/112/18) на підставі аналізу норм Закону України «Про прокуратуру» викладено висновок про те, що службовими обов'язками працівника прокуратури слід вважати нормативно визначені вид та міру необхідної поведінки, котрі забезпечують реалізацію завдань, поставлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних функцій.
155. З вищенаведеного висновується, що службові обов'язки прокурора під час підтримання ним публічного обвинувачення у суді в кримінальних справах закріплені у законах України, зокрема у Законі України «Про прокуратуру», у Кримінальному процесуальному кодексі України, підзаконних нормативно - правових актах, внутрішніх організаційно - розпорядчих документах органів прокуратури, у тому числі відповідних наказах, посадових інструкціях тощо.
156. Зміст оскарженого ОСОБА_1 рішення засвідчує, що у ньому наведено покликання на відповідні норми, в яких закріплені службові обов'язки прокурора ОСОБА_1 , та які ним були неналежно виконані, а саме: пункт 3 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру», частина перша статті 2, частини перша, друга статті 9, частина перша статті 22, частина третя статті 23, частина друга статті 91, частина перша статті 92, частина друга статті 93, частина перша статті 94, частина перша статті 338, статті 350, 352 Кримінального процесуального кодексу України, пункти 25.2-25.4, 25.7 наказу Генерального прокурора «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 30 вересня 2021 року № 309, пункт 4 наказу Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 21 грудня 2021 року № 22 «Про розподіл службових обов'язків між прокурорами Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері», частини перша, друга статті 5, частини перша, друга статті 11, статті 15, 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.
157. У охопленому предметом спору у справі, що розглядається, рішенні ВРП наведено норми, з яких відповідач виходив при формуванні ним висновків про наявність підстав для задоволення скарги на рішення КДКП, про доведеність вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та про необхідність закриття дисциплінарного провадження у зв'язку з закінченням передбачених законом строків застосування дисциплінарного стягнення.
158. Так, в обґрунтуванні таких висновків у спірному рішенні ВРП містяться покликання норми статті 131 Конституції України, статті 53 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статей 43 та 48 Закону України «Про прокуратуру».
159. Отже Верховний Суд визнає безпідставними заявлені ОСОБА_1 підстави позову про те, що оскаржене ним рішення відповідача є необґрунтованим й не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків, засноване на не підтверджених доказами припущеннях, оскільки як підтверджує зміст вказаного рішення у ньому наводились правові підстави його прийняття, факти та обставини, з яких виходив відповідач, стверджуючи про допущення позивачем дисциплінарного проступку, зазначались покликання на конкретні докази, які це підтверджують.
160. З огляду на наведені у спірному рішенні відповідача мотиви, таке слід вважати належно обґрунтованим й цього позивачем не спростовано.
Оцінка аргументів позивача про те, що відповідачем перевищено надані йому повноваження та здійснено втручання у інститут зміни обвинувачення у кримінальному процесі
161. Проаналізувавши зміст оскарженого позивачем рішення ВРП, Верховний Суд установив відсутність у ньому мотивів, пов'язаних з оцінкою (переоцінкою) доказів у кримінальному провадженні або прийнятих у цій справі процесуальних рішень прокурора чи суду, правильності кваліфікації дій обвинуваченого.
162. Дослідженням тексту спірного рішення встановлено, що ВРП, розглядаючи скаргу на рішення КДКП, у світлі обставин, що наводились у дисциплінарній скарзі, надавала оцінку виключно діям та бездіяльності прокурора ОСОБА_1 у контексті дотримання ним правових норм, які визначають обсяг його службових повноважень, з метою встановлення фактів, які б могли свідчити про неналежне їх виконання останнім під час підтримання публічного обвинувачення у суді, наслідків, що у зв'язку з цим настали.
163. З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що ВРП у спірних правовідносинах вийшла за межі своїх повноважень або наданої їй дискреції.
Щодо решти аргументів позивача
164. Колегія суддів критично ставиться до зазначених у позові підстав про те, що ВРП не могло ухвалити обґрунтованого і законного рішення за відсутності у її розпорядження матеріалів кримінального провадження, оскільки як уже відзначалось вище, Вища рада правосуддя не здійснювала переоцінку встановлених у кримінальній справі обставин та/або доказів, прийнятих у ній процесуальних рішень сторони обвинувачення та/або суду (судді).
165. Закон не вимагає додавати до скарги на рішення дисциплінарного органу копії матеріалів кримінальної справи, у якій прокурор, питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності якого розглядається, здійснював підтримання публічного обвинувачення в суді.
166. Вимоги до скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора визначені пунктом 15.3 Регламенту ВРП, у якій зазначено, що до скарги додається копія рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, ухваленого за результатами дисциплінарного провадження. Інших вимог до документів, які повинні додаватись до скарги, не встановлено.
167. До того ж ВРП, в порядку статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», уповноважена, у разі необхідності, витребувати необхідні для розгляду скарги документи, зокрема, від суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя.
168. Верховний Суд, беручи до уваги обсяг наявних у справі матеріалів, вважає, що у розпорядженні ВРП перебувало достатньо доказів, з яких можливо було встановити і якими можливо було підтвердити обставини, що складали подію дисциплінарного проступку і полягали у доведенні фактів неналежного виконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків.
169. Окрім цього Верховний Суд підкреслює, що копії деяких матеріалів з кримінальних проваджень № 12016040750002841 та № 42017230270000020 (а.с. 166-247 у томі 2) були наявні у матеріалах дисциплінарного провадження.
170. Не визнає обґрунтованими Верховний Суд й твердження позивача про те, що обставини дисциплінарного проступку повинні були підтверджуватись відповідним судовим рішенням, у якому б надавалась оцінка законності дій прокурора ОСОБА_1 під час підтримання ним публічного обвинувачення у суді.
171. З цього приводу Верховний Суд звертає увагу на висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 5 березня 2018 року у справі № 800/542/17, яке набрало законної сили, відповідно до яких обов'язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу прокурора винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого б передбачав відповідні діяння, не є умовою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
172. У зв'язку із тим, що за результатами розгляду скарги на рішення КДКП відповідач дійшов висновків про допущення позивачем передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» дисциплінарного проступку, який полягав у неналежному виконанні ним своїх службових обов'язків, Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про помилковість закриття Вищою радою правосуддя дисциплінарного провадження з підстав закінчення визначених законом строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, а не у зв'язку з відсутністю складу дисциплінарного правопорушення.
173. З урахуванням вищезазначеного, Верховний Суд констатує, що оспорене у цій справі ОСОБА_1 рішення ВРП ґрунтується на законі та відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, прав та інтересів позивача не порушує, а тому є правомірним і скасуванню не підлягає.
174. З цих підстав у задоволенні поданого у цій справі позову належить відмовити.
175. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то й питання про розподіл судових витрат Судом не вирішується.
176. Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 258, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Кваліфікаційно - дисциплінарна комісія прокурорів, про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя Н.В. Коваленко
Судді О.П. Стародуб
А.Ю. Бучик
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук