19 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/2651/24 пров. № А/857/13200/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року (головуючий суддя Дмитрук В.В., м. Луцьк) у справі № 140/2651/24 за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправними,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Волинської обласної прокуратури, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті заробітної плати за період з 11.09.2020 по 09.02.2024 у порядку та в розмірах, передбачених ч.ч. 2-5, 7 ст.81 Закону України “Про прокуратуру»; зобов'язати нарахувати заробітну плату за період з 11.09.2020 по 09.02.2024 у порядку та в спосіб, визначений ч.ч. 2-5, 7 ст.81 Закону України “Про прокуратуру»; зобов'язати відповідача виплатити позивачу заробітну плату за період з 11.09.2020 по 09.02.2024 в розмірі 2 358 757 грн 12 коп. з утриманням обов'язкових платежів до бюджетів, а також з врахуванням виплат, які були здійснені за вказаний період часу при здійсненні виплати заробітної плати (позовна вимога 3); зобов'язати відповідача здійснити за період з 11.09.2020 по 09.02.2024 перерахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги та лікарняних у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з врахуванням розміру посадового окладу позивача - прокурора обласної прокуратури згідно з ч.ч. 2-5, 7 ст.81 Закону України “Про прокуратуру».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено всі обставини, що мають значення для справи.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що спеціальним Законом, яким врегульовано заробітну плату прокурора, є Закон України «Про прокуратуру», зокрема, згідно ч.1 ст.81 якого заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Зазначає, що фактичне нарахування та виплата заробітної плати позивачу здійснювалося відповідно до Постанови КМУ №505 та згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України №8-р(II)/2023 від 13.09.2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX. Вважає, згідно Рішення КСУ №8-р(II)/2023 від 13.09.2023 заробітна плата має йому виплачуватися у такому ж розмірі як атестованим працівникам прокуратури.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо її доводів, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у період з 30.11.1999 по 09.02.2024 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з прокуратурою Волинської області. Зокрема, з 13.06.2017 по 09.02.2024 працював на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області.
Як встанволено з матеріалів справи, ОСОБА_1 атестацію прокурорів, запроваджену Законом України №113-IX від 19.09.2019, не проходив; у новостворену 11.09.2020 Волинську обласну прокуратуру переведений не був.
Наказом керівника Волинської обласної прокуратури від 08.02.2024 №112к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області та органів прокуратури з 09.02.2024 за власним бажанням.
В період з 11.09.2020, часу початку роботи Волинської обласної прокуратури, по жовтень 2023 року позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи з посадового окладу прокурора прокуратури області, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №505. При цьому, взятий за основу розмір посадового окладу був меншим, ніж визначений положеннями статті 81 Закону України “Про прокуратуру».
Після 13.09.2023 заробітна плата нараховувалась та виплачувалась з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(II)/2023, однак у меншому розмірі, ніж визначено приписами статті 81 Закону України “Про прокуратуру».
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 11.09.2020 по 09.02.2024 не був прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз. 3 п. 3 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого вбачається, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме, Постанови №505.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що правові підстави для виплати позивачу заробітної плати з урахуванням посадового окладу, визначеного відповідно до статті 81 Закону України “Про прокуратуру» №1697-VІІ, за період з 11.09.2020 по 09.02.2024 відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Колегія суддів зауважує, що предметом спору у даній справі є, зокрема, правомірність нарахування та виплати позивачу заробітної плати у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (згідно абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ), а не статтею 81 Закону України “Про прокуратуру».
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначені Законом України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Частина перша статті 7 Закону №1697-VII до внесення змін Законом №113-ІХ (набрав чинності 25.09.2019) передбачала, що систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Відповідно до статті 10 Закону №1697-VII до внесення змін Законом №113-ІХ (набрав чинності 25.09.2019) у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі регіональної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи.
Згідно ч.ч. 1-4 статті 81 Закону №1697-VII до внесення змін Законом №113-ІХ (набрав чинності 25.09.2019) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2.
Частина перша статті 7 Закону №1697-VII (зі змінами внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно зі статті 10 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі обласної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи. Утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Відповідно до ч.ч. 1-4 статті 81 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 01 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2.
Приписами частини сьомої статті 81 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини дев'ятої статті 81 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України
Частиною першою статті 89 Закону №1697-VII (зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Статтею 90 Закону №1697-VII (зі змінами внесеними Законом №113-ІХ, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до статей 8, 13 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР “Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та ч.1 ст.10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
За приписами ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (у редакції Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII, які набрали чинності з 01.01.2015) установлено, що норми і положення ст. 81, ч.ч. 16, 17, 18 ст. 86, п.п. 13, 14 розділу XIII “Перехідні положення» Закону України “Про прокуратуру», застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.п. 1, 2 і 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-7; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
Абзацами 1 та 3 п.3 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови КМУ №505, а ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні, окружні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 14 липня 2022 року у справі № 600/3960/21-а, від 21 липня 2022 року у справі №280/1992/21, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а, від 18 серпня 2022 року у справі №240/18457/20, досліджувалося питання щодо застосування у подібних правовідносинах статті 81 Закону № 1697-VII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.
Здійснивши аналіз приписів Закону України №113-ІХ Верховний Суд у наведених постановах зробив висновок про те, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні, окружні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.
Крім того, у наведених постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Відтак, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту яких вбачається, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме, Постанови № 505.
З матеріалів справи вбачається і визнається сторонами, що позивач у спірний період - з 11.09.2020 по 09.02.2024 не був прокурором, який успішно пройшов атестацію та не був переведений за її наслідками на посаду в обласну прокуратуру, відтак колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що правові підстави для виплати йому заробітної плати з урахуванням посадового окладу, визначеного відповідно до статті 81 Закону №1697-VІІ, за вказаний період відсутні.
Також апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 на спірні правовідносини не впливає, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, і воно не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 140/2651/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар