19 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/503/24 пров. № А/857/7875/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 500/503/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Подлісною І.М. у м. Тернополі у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення 01 березня 2024 року), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом «г» статті 77 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-XII) в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано;
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови зарахувати час перебування в засланні позивача з 21.10.1947 по 09.08.1954, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій;
- зобов'язати ГУ ПФУ здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 12.12.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону № 1788-XII як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 21.10.1947 по 09.08.1954 на підставі Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» (далі також - Закон № 962-XII).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення прийняте всупереч статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), з порушенням норм матеріального права і дискреційних повноважень відповідача, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 р. № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі також - Постанова № 654), установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Скаржник вказує, що ОСОБА_1 виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. відповідно до Постанови № 654, що повністю відповідає вищезазначеним нормам законодавства.
У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. як член сім'ї реабілітованої особи на підставі № 654.
Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 07.11.2023 №97-Г-8/2023 ОСОБА_1 , 1942 року народження, та ОСОБА_2 , 1892 року народження, разом із сім'єю, на підставі наказу МДБ СРСР від 21.08.1947 року № 00430 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як члени сім'ї учасника ОУН, 21.10.1947 року були виселені із с. Дарахів Теребовлянського району Тернопільської області на спецпоселення в Читинську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 27.03.1948 року, протокол № 11-в. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебував до 09 серпня 1954 року та ОСОБА_2 перебувала до 16.03.1960 року.
ОСОБА_1 знятий з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР від 16.07.1954 року № 00597, а ОСОБА_2 знята з обліку спецпоселення на підставі Указу ПВР СРСР від 07.01.1960 року
10.03.2002 Теребовлянською районною радою видано посвідчення серія № НОМЕР_1, відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 962-XII.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою щодо проведення нарахування підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону № 1788-XII.
Листом відповідача від 01.01.2024 повідомлено про виплату позивачу, як члену сім'ї, котру було примусово переселено, в сумі 43,52 грн. у відповідності до постанови № 654.
У пенсійній справі містяться дані про те, що позивач зазнав політичних репресій, як член сім'ї, якого було примусово переселено. Водночас в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що ОСОБА_1 працював на спецпоселенні, тому для зарахування стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні та виплаті позивачу, як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, підвищення пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон № 962-XII.
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на час виселення 21.10.1947 позивач, 1942 року народження, був малолітнім та знятий з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР від 09.08.1954 № 00597.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі також - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з статтею 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, положення частини четвертої статті 28 Закону № 1058-IV передбачають, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
В свою чергу, відповідно до Постанови № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Доплата до пенсії позивачу нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон № 1788-XII має вищу юридичну силу ніж Постанова № 654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а.
Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого відповідно до норм Постанови № 654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом № 1788-XII із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону № 1058-IV.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, з урахуванням предмета спору, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач протиправно нараховував та виплачував позивачу доплату до пенсії в розмірі, встановленому Постановою № 654, що стало наслідком порушення прав та інтересів позивача.
У розрізі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 500/503/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар