20 вересня 2024 року (16:30)Справа № 280/6639/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69118, м.Запоріжжя, вул.Чубанова, 8) про визнання протиправною та скасування постанови,
17.07.2024 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - відповідач) в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ045143 від 14.05.2024.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.02.2024 уповноваженими особами відповідача проведено рейдову перевірку відносно власника транспортного засобу марки IVECO, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , за результатами якої складено акт від 08.02.2024 № АР 009094, в якому зазначено про порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010, п. 3.3 Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, під час надання послуг з перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою тахокартою за 08.02.2024 та попередні 28 діб, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». На підставі зазначеного акту, відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ045143 від 14.05.2024. Однак, при складенні акту проведення перевірки, відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. Оскільки, на момент перевірки посадовими особами відповідача позивача, одночасно діяла надзвичайна ситуація воєнного характеру, а тому посилання на невиконання вимог Положення №340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним. Наведені обставини в їх сукупності, на думку позивача, свідчать про протиправність оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 22.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
01.08.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №35795), в якому останній зазначає, що відповідачем був зупинений транспортний засіб марки IVECO, номерний знак НОМЕР_2 (власник ОСОБА_1 ), під керуванням водія ОСОБА_1 . У відповідності до ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 4 Порядку № 422, водій транспортного засобу ОСОБА_1 пред'явив для перевірки посадовій особі Укртрансбезпеки: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки IVECO, номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; посвідчення водія НОМЕР_4 ; ТТН№д05124 27-1 від 08.02.2024. Звертає увагу суду, що під час перевірки водій не надав посадовій особі Укртрансбезпеки тахокарти за 08.02.2024 та попередні 28 діб. Отже, на момент здійснення рейдової перевірки посадовою особою Укртрансбезиеки було виявлено порушення вимог ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010, п. 3.3 розділу III Наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010, а саме: під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія тахокартами у кількості, що передбачена ЄУТР або бланком підтвердження діяльності, яке було зафіксоване в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08.02.2024 №АР009094. При цьому, посилання представника позивача на Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 є безпідставними, оскільки цим Указом запроваджено воєнний стан - особливий правовий режим, який не охоплюється режимами, то передбачені ч. 1 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України. Окрім того, під час дії режиму воєнного стану не встановлено дозвіл на здійснення вантажних чи пасажирських перевезень з порушенням норм чинного законодавства. Доказів на підтвердження введення режиму надзвичайної ситуації чи доказів на підтвердження обставин існування стихійного лиха чи аварії на території (регіоні, місцевості) та під час проведення перевірки уповноваженими представниками Укртрансбсзпеки позивачем до суду не подано. Щодо доводів позивача, що він не є автомобільним перевізником зазначає, що під час перевірки позивачем надано товарно-транспортну накладну №д05124 27-1 від 08.02.2024, згідно якої автомобільний перевізник ОСОБА_1 перевозив з ТОВ «Агрохімсервіс» до ФГ «ім. Т.Г. Шевченка» селітру аміачну у кількості 12 т, тобто надавав послуги з перевезення. Додатково наголошує, та обставина, що певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів. Враховуючи положення Закону №2344-ІІІ, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності. Зазначає, що ОСОБА_1 в момент проведення рейдової перевірки надавав послуги з перевезення вантажу. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За приписами ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
08.02.2024 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, Запорізький район а/д Н-08 477 км проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки IVECO, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить та був під керуванням позивача, за результатами якої складено Акт від 08.02.2024 № АР 009094.
Відповідно до висновків Акту перевірки, під час перевезення вантажу під керуванням ОСОБА_1 перевезення здійснювалось за відсутності на момент перевірки тахокарти за 08.02.2024 та попередні 28 діб, чим порушено вимоги ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010, п. 3.3 розділу III Наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010
У графі пояснення водія про причини порушень зазначено «не згоден, всі документ були в наявності, інспектор не представився та нецензурно висловлювався».
14.05.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ045143, якою за порушення ст.34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Зі змісту даної норми слідує, що вказаний у цій статті перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість його доповнення іншими визначеними законодавством документами.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340), яке розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух" та встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення пункт 1.3 поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Пунктом 6.1 Положення №340 визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно з пунктом 7.1 Положення №340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
З врахуванням вище викладеного положеннями статті 48 Закону №2344-ІІІ передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а саме індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом.
Враховуючи зазначене водій транспортного засобу мав пред'явити особам, які здійснюють контроль на автомобільному транспорті відповідні документи.
У відповідності до пункту 1.1 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затверджену наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкції №385), передбачено, що її положення розроблені відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (далі ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, ратифіковані державою Україна, а також відповідно до Законів України "Про автомобільний транспорт" та "Про дорожній рух".
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385, тахограф - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно із пунктом 3.1 Інструкції №385, виробники транспортних засобів, перевізники, водії та пости сервісного обслуговування тахографів використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі; протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.6 Інструкції №385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності чинної особистої картки водія для цифрового тахографа.
Тож у водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, на момент перевірки має бути в наявності чинна особиста картка водія, він повинен використовувати її у відповідному слоті цифрового тахографа кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом та надавати уповноваженим посадовим особам роздруківку даних роботи тахографа.
Перевізник повинен дотримуватись усіх вимог законодавства про автомобільний транспорт, в тому числі щодо використання діючого та повіреного тахографа.
Аналізуючи положення вказаних норм, суд дійшов висновку, що тахокарти, а також картки водія або роздруківки даних роботи цифрового тахографа (роздруківка обліку режиму праці та відпочинку водія на паперовому носії) є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються пасажирські і вантажні перевезення автомобільним транспортом, що відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ, входять до переліку обов'язкових документів при здійсненні внутрішніх перевезень.
Верховним Судом у постанові від 10.05.2019 у справі №816/124/17 наголошено, що норми Закону №2344-III зобов'язують автомобільних перевізників та водіїв мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти.
Згідно абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Жодних доказів надання під час перевірки водієм тахокарти за 08.02.2024 та попередні 28 діб матеріали справи не містять.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у водія ОСОБА_1 , який здійснював 08.02.2024 перевезення, тобто станом на момент проведення перевірки, були в наявності документи, визначені приписами наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010 та наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010 позивачем суду не надано.
Позивачем не доведено належними і достатніми доказами відсутність виявленого відповідачем порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Щодо посилання позивача є те, що Положення №340 не поширюється на спірні правовідносини, оскільки в Україні введено воєнний стан, що позивач прирівнює до надзвичайної ситуації, суд зазначає наступне.
З даного приводу суд виходить з того, що у пункті 1.4 Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюються на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, у тому числі під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
В контексті спірних правовідносин, судом враховує, що за визначеннями, наведеними у частині 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності;
аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб'єкта господарювання загрозу життю або здоров'ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище;
стихійне лихо - природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків.
У статті 5 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.
Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні.
Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об'єктовий.
Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Одночасно, слід враховувати, що згідно представлених на момент рейдерової перевірки матеріалів, серед іншого, товарно-транспортної накладної №д05124 27-1 від 08.02.2024 позивачем здійснено перевезення вантажу - селітри аміачної у кількості 12 т. За цими матеріалами, і як не спростовано позивачем під час перевірки та розгляду справи в суді, організація позивачем автомобільного перевезення здійснена для Фермерського господарства «ім. Т.Г. Шевченка», не була пов'язана із забезпеченням ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій тощо.
Отже, обставини, передбачені пунктом 1.4 Положення №340 та які свідчать про звільнення позивача від відповідальності згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III, не підтверджуються.
Щодо посилань позивача на те, що ним було надано інспекторові Індивідуальну контрольну книжку водія за лютий 2024 року, яка ним не взята до уваги, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6.3 Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
В силу п. 6.4 Положення № 340 графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.
У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Разом з тим, в розумінні вищенаведених норм у їх сукупності, суд зауважує, що водій транспортного засобу зобов'язаний був надати посадовій особі відповідача тахокарту за 08.02.2024.
В розглядуваному випадку варто зауважити, що тахокарта фіксує відомості про режим праці та відпочинку водія, а бланк підтвердження діяльності містить інформацію про періоди, протягом яких водій не виконував роботу з керування транспортним засобом.
Тобто, за умови нездійснення водієм транспортного засобу, в цьому випадку вантажних перевезень, останній на дату проведення перевірки мав би пред'явити посадовим особам відповідача бланк підтвердження діяльності, який заповнюється відповідно до додатку № 4 до Наказу № 340 та зберігається водієм протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Однак, як слідує з акту перевірки, саме ОСОБА_1 здійснював перевезення 08.02.2024, а відтак саме він мав обов'язок надати тахокартку за 08.02.2024.
В той же час варто наголосити, що чинне законодавство у разі приміром закріплення транспортного засобу за двома і більше водіями, передбачає необхідність оформлення бланку підтвердження діяльності водія, задля спростовування обов'язку до пред'явлення заповнених тахокарт водієм, який не здійснював перевезення у відповідну дату.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ045143 від 14.05.2024 є правомірною, а підстави для її скасування, відсутні.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, в ході розгляду справи позивачем не надано до суду належних доказів на спростування правомірності спірної постанови.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69118, м.Запоріжжя, вул.Чубанова, 8) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20.09.2024.
Суддя Ю.В. Калашник