19 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/10944/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати мені різниці між сумою індексації виплаченої за період з 01.03.2018 по 27.07.2020 i розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (щомісячної фіксованої суми індексації) у відповідності до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити мені різницю між сумою індексації виплаченої за період з 01.03.2018 по 27.07.2020 і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (щомісячної фіксованої суми індексації) у відповідності до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну мені компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» - за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 01.03.2018 по 27.07.2020 протиправно проігнорував вимоги абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду 17.06.2024 надійшла заява представника відповідача про застосування строку позовної давності.
Ухвалою суду від 28.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 "про застосування строку позовної давності".
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надіслав до суду відзив на позовну заяву. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
У період із 01.07.2024 по 19.07.2024 та з 19.08.2024 по 02.09.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Відповідно до положень ч.5 ст. 262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу командира військової НОМЕР_1 від 27.07.2020 №152 позивача звільнено та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 27.07.2020.
3 метою захисту моїх порушених прав та законних інтересів позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 240/4058/2 позов було задоволено. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, враховуючи базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін -січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум індексації за вказаний період.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення без змін.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_2 від 30.05.2024 року №4622 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року у розмірі 77935,19 грн.
Позивач 03.05.2024 звернувся до відповідача із заявою у якій просив нарахувати та виплатити різницю між сумою індексації виплаченої за період з 01.03.2018 пo 27.07.2020 з урахуванням вимоги абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У відповідь на заяву отримав лист від 30.05.2024, яким мене було повідомлено про відсутність підстав для виплати щомісячної фіксованої суми індексації компенсації втрати частини доходів.
Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 пo 27.07.2020, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку по суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
При вирішенні спору (в частині позовних вимог щодо здійснення перерахунку виплаченої індексації з 01.03.2018 по 27.07.2020 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078) суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою - другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (зі змінами, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
За приписами абзаців 1-7 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, з аналізу положень Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При цьому, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Також аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
01.03.2018 вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 (далі Постанова №704), якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців, та у пункті 2 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
На думку позивача, вирішуючи питання про наявність підстав для виплати йому індексації грошового забезпечення, починаючи з березня 2018 року (місяць підвищення доходу) відповідач врахував лише норми абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 та безпідставно ним не було враховано вимоги абзаців 3, 4, 5, 6 вказаного пункту, зокрема, не встановлено, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалась у місяці підвищення такого доходу.
Суд погоджується з такими доводами позивача та зазначає наступне.
Аналіз викладених вище норм Порядку № 1078 вказує, що цей нормативно-правовий акт передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
У цьому контексті суд зауважує, що у цій справі правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 01.03.2018 не є спірними.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковою для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для визначення розміру індексації-різниці відповідач повинен був застосувати абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 та встановити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
З встановлених в ході розгляду обставин справи та відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 27.07.2020 та не вирішував питання щодо наявності у позивача права не цей вид індексації за спірний період.
Виходячи з даних, які зазначені в довідці В/ч НОМЕР_1 від 30.05.2024, розміри грошового забезпечення позивача за період з 01 лютого 2018 р. - 31 березня 2018 р., у березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача у зв'язку зі зміною посадових окладів становило - 388,84 грн (8199,88 грн (сума грошового забезпечення, виплаченого позивачу у березні) - 7811,04 грн (сума грошового забезпечення, виплаченого позивачу у лютому 2018 року) не перевищило суму індексації, що склалась у лютому 2018 року (4258,75 грн.), розмір якої підтверджується листом Мінсоцполітики від 29.12.2017 №122/0/6617(https://dostup.pravda.com.ua/request/82707/response/233775/attach/2/..pdf?cookieassthrough=1), згідно з якого якщо посадові оклади в останнє підвищувалися в січні 2008 року, то сума індексації у грудні 2017 року становить 4258,75 грн (1762 х 241,7 /100) (абзац 9), серед яких:
1762,00 грн. - це прожитковий мінімум (змінився у грудні 2017 року);
241,7 % - це величина приросту індексу споживчих цін.
Така сума індексації в розмірі 4258,75 грн з величиною приросту індексу споживчих цін 241,7 % становила з грудня 2017 року аж по лютий 2018 року, оскільки в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів.
Тому, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, до визначеної (згідно абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).
Тобто, відповідач зобов'язаний був з березня 2018 року виплачувати суму індексації грошового забезпечення, визначену на підставі наведених вище положень Порядку №1078, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 квітні 2020 року по справі №816/1728/16, від 02 листопада 2022 року у справі №120/12718/21-а (пункти 32, 33), від 22 грудня 2022 року у справі №380/14479/21 (пункт 28), а також у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №580/7036/21, від 20 липня 2022 року у справі №640/10816/21, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі №380/11396/21, Першого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі №360/3307/20, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №120/7242/21-а, від 24 грудня 2021 року у справі №600/1754/20-а.
Додатково суд зауважує, що у вказаних вище справах Верховним Судом було встановлено, що «для правовідносин, пов'язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів). Оскільки в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації в березні 2018 року повинна розраховуватися як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Тобто, з березня 2018 року підлягає до виплати сума індексації грошового забезпечення, визначена на підставі вищенаведених положень Порядку №1078, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.».
Відмовляючи у задоволенні касаційних скарг, Верховний Суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення за період з березня 2018 року по грудень 2018 року нарахована та виплачена позивачеві в грудні 2018 року, при цьому, обґрунтованих доводів, які б вказували на те, що розмір індексації був розрахований неправильно, позивач не навів.
Втім такі обставини є відмінними від обставин в межах розгляду цієї справи, позаяк судом установлено на підставі наданих сторонами документів підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року у зв'язку зі зміною посадових окладів склало 388,84 грн, тобто не перевищило суми індексації, яка склалась у лютому 2018 року, що є підставою для застосування відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 липня 2021 року абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №141.
Аналогічна позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №620/5505/22.
З огляду на наведене, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, і зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби за період з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, враховуючи раніше виплачені суми.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд вказує наступне.
Положеннями п.4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Таким чином, з огляду на наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 16.09.2016 по день фактичної виплати індексації.
Окрім цього, суд наголошує на такому.
Згідно постанови Верховного Суду 15 жовтня 2020 року №240/11882/19, розглядаючи позовні вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу, одночасно з вимогами про зобов'язання нарахування і виплату такого доходу, в задоволенні яких суди першої та апеляційної інстанцій відмовили з огляду на їх передчасність, колегія суддів дійшла висновку про їх задоволення. Зауважила, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, у постанові від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19, суд до уваги не приймає з огляду на таке.
Як убачається зі змісту ухвали Верховного Суду від 14 липня 2023 року у справі №460/2936/20, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд палати, оскільки наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладених в його постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 липня 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20 та від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
При цьому, як убачається зі змісту зазначених постанов, колегії суддів висновувала свою позицію посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19.
На обґрунтування висновку про необхідність відступити від правової позиції, в ухвалі від 14 липня 2023 року у справі №460/2936/20 колегія суддів зазначила:
«Норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, одночасно з виплатою заборгованості. Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.
Вчинення активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Отже, на момент розгляду цієї справи, позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19, на переконання суду, підлягатиме перегляду. При цьому сталою судовою практикою Верховного Суду за наслідками розгляду спорів щодо проходження публічної служби підтверджено виникнення у позивачів права на нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у момент виплати таких і незалежно від звернення до відповідача з метою отримання такої компенсації.
Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно підлягають.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного суду є захист порушених прав фізичних осіб з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно позовні вимоги не можуть бути спрямовані у майбутнє, оскільки задоволення такого позову буде суперечити меті і завданню адміністративного судочинства.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, позовні вимоги позивача в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що взаємопов'язані позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають. З огляду на вищенаведене, взаємопов'язані позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
вирішив:
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 27 липня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по 27.07.2020 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» - за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
19.09.24