Справа № 138/1361/24
Провадження №:2/138/609/24
19.09.2024 м. Могилів-Подільський
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:
головуючого судді Київської Т.Б.,
за участю секретаря Бугери І.С.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним вище позовом, який мотивований тим, зокрема, що 20.11.1977 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . У 1984 році відповідно до рішення виконкому Бронницької сільської ради №30 від 14.06.1984 та спільними заявами подружжя, головою двору у АДРЕСА_1 був визнаний відповідач. 04.06.1987 на його ім'я було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за вказаною адресою. 14.12.2009 сторонами було приватизовано земельну ділянку біля домоволодіння розміром 0,1295 га., на підставі чого чоловікові було видано державний акт на право власності на земельну ділянку. 20.12.2012 відбулась державна реєстрація права власності на житловий будинок за чоловіком. 17.11.2017 вулицю 50-річчя Жовтня перейменовано на вулицю Зарічну, нумерація будинку не змінилась. Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17.05.2021 шлюб між сторонами було розірвано. Вказане майно було набуто сторонами під час перебування у шлюбі, а тому є їхньою спільною сумісною власністю і позивач має право на його частки.
Враховуючи наведене вище, просить суд виділити на її користь зі спільного сумісного майна подружжя частини житлового будинку з надвірними будівлями, який розміщений за адресою: АДРЕСА_2 , а також на частини земельної ділянки розміром 0,1295 га., яка розміщена за тією ж адресою.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.05.2024 позов залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі та розпочато підготовче провадження у справі.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.08.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явилась. Представника позивача подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримав. Не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Про поважність причин неявки до суду не повідомив. Правом на подання відзиву на позов не скористався.
Враховуючи зазначені обставини суд, зважаючи на зміст заяви позивача, ухвалою від 19.09.2024 вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, відповідно до положень ст. 280-281 ЦПК України
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.
Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17.05.2021 шлюб між сторонами було розірвано. Також, вказаним рішенням суду встановлено, що шлюб було зареєстровано 20.11.1977 у Серебрійській сільській раді народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с.81).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням виконавчого комітету Бронницької сільської ради народних депутатів від 14.06.1984 вирішено задовільнити заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про переведення погосподарського номеру на відповідача та визначення його головою господарства (а.с.7).
Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 04.06.1987 виданого виконавчим комітетом Могилів-Подільської районної ради народних депутатів Вінницької області та зареєстрованого у Могилів-Подільському БТІ 22.06.1987 за №287, будинок АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_2 (а.с.8).
20.12.2012 КП «Могилів-Подільське МБТІ» зареєструвало право власності на вказаний вище житловий будинок в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав №36861420 від 20.12.2012 (а.с.42).
Крім того, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №548421 від 14.12.2009 відповідачу на підставі рішення Бронницької сільської ради 24 сесії 5 скликання від 10.11.2009 належить земельна ділянка розміром 0,1295 га, кадастровий номер 0522681400:04:001:0163, для ведення будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.49).
Як стверджує позивач, відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та соціалістичного, нацистського, тоталітарних режимів та їх символіки» з 17.11.2017 вулицю 50-річчя Жовтня у АДРЕСА_2 перейменовано на вулицю Зарічна.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ст.22 Кодексу про сім'ю та шлюб України (у редакції у чинній на момент набуття права власності на будинок) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.
Зважаючи на викладене, суд встановив, що будинок АДРЕСА_3 набутий у власність та зареєстрований за відповідачем під час шлюбу з позивачем, а тому в силу ст.22 КПСШ України він є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи положення вказаних вище норм, а також те, що відповідач не надав суду свої заперечення, то слід вважати, що ідеальна частка сторін у праві власності на вказаний вище будинок становлить 1/2 частину.
За таких підстав суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір у частині поділу земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок, суд дійшов такого висновку.
Як вже було встановлено вище судом, відповідач 14.12.2009 шляхом приватизації земельної ділянки комунальної власності отримав право власності на земельну ділянку розміром 0,1295 га, кадастровий номер 0522681400:04:001:0163, для ведення будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 12 червня 2012 року.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого державного земельного фонду змінювався.
При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/6318/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 158/1378/20-ц, від 31 січня 2023 року у справі № 587/2739/20.
З вказаного вище слідує, що земельна ділянка належить відповідачу на праві особистої приватної власності, внаслідок використання свого права на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Отже, вказані норми закону імперативно передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
За змістом статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Системний аналіз змісту статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 18.10.2023 у справі №504/3831/19 (провадження №61-7849св23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».
Відповідно до ч.1-3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Враховуючи наведені положення норм матеріального права, суди дійшов висновку, що хоча спірна земельна ділянка і набута у власність відповідача в порядку безоплатної приватизації, однак зважаючи на те, що на ній знаходиться будинок, який судом визнано спільною власністю подружжя та який підлягає поділу, то за позивачем слід також визнати право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності спільного будинку відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України та відповідно залишити у власності відповідача по 1/2 ідеальній частині вказані об'єкти нерухомого майна і припинити право спільної сумісної власності сторін спору на ці об'єкти.
На підставі викладеного та керуючись ст. 372, 377 ЦК України, ст.120 ЗК України, ст.61, ст.70 СК України, ст. 2, 10, 12, 13, 49, 76-82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 280-281 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями та на частину земельної ділянки, розміром 0,1295 га., кадастровий номер 0522681400:04:001:0163, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Залишити у власності ОСОБА_2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та частину земельної ділянки, розміром 0,1295 га., кадастровий номер 0522681400:04:001:0163,для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на житловой будинок з надвірними будівлямита земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0522681400:04:001:0163, площею 0,1295 га.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 .
Суддя: Т.Б.Київська