судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Лідовця Р. А.
на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 754/2712/22 (провадження № 61-2158св24)
за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - виконувач обов'язків директора комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тищенко Володимир Анатолійович, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, за касаційною скаргою комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він працює на посаді фельдшера спеціалізованої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги за спеціалізацією психіатрія відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги з надання психіатричної допомоги КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва».
Наказом КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» від 31 січня 2022 року № 64 його відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Вказував на те, що зазначений наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, а тому відсутні підстави для відсторонення, що передбачені статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
При цьому щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов'язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками.
На порушення статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби, відповідного подання про усунення особи від роботи.
Крім того, оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, оскільки ані стаття 46 КЗпП України, ані стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти С0VID-19. Пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, що містить вимогу про «взяття до відома», не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої Кабінетом Міністрів України.
Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, а постанова Кабінету Міністрів України № 1236 не є законом та не може собою його підміняти.
Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов'язане із щепленням проти СОVID-19, встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» від 31 січня 2022 року № 64 про його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати, поновити його на займаній посаді та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» від 31 січня 2022 року № 64 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.
Стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 лютого 2022 року до 31 березня 2022 року включно у розмірі 154 362,26 грн. Стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» на користь держави судовий збір у розмірі 1 543,62 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач перед видачею оскаржуваного наказу документально не зафіксував факт проведення обов'язкового медичного огляду особи перед щепленням та (або) відмови чи ухилення позивача від його проходження і щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі наведених вище законодавчих актів.
При цьому суд першої інстанції враховував те, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, а відповідачем в оспорюваному наказі не наведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 31 січня 2022 року № 64 про відсторонення від роботи та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року стягнуто з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 37 000,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 37 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» задоволено частково, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року у частині стягнення з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 01 лютого 2022 року до 31 березня 2022 року включно у розмірі 154 362,26 грн змінено, викладено мотивувальну частину рішення в цій частині у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року залишено без змін.
Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у стягненні з КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 37 000,00 грн відмовлено.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, слід вираховувати з середньоденної заробітної плати позивача та кількості робочих днів за період відсторонення, не врахував, що позивач виконував погодинну роботу і оплата його праці розраховувалася також щодо відпрацьованих годин на місяць, а тому середній заробіток повинен розраховуватися не з середньоденної заробітної плати, а з середньогодинної заробітної плати, і не з робочих днів за період з 01 лютого 2022 року до 31 березня 2022 року (дата допуску до роботи), а з кількості годин, які позивач повинен був відпрацювати за цей період згідно з графіком роботи.
При цьому апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи було неправомірним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту відмови поінформованого працівника (позивача) від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факту ухилення від останнього, що оформлені відповідно до порядку, визначеного винним законодавством. Жодних доказів про надання лікарем особисто ОСОБА_1 об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення, матеріали справи не містять. Крім того, відсутнє відповідне письмове підтвердження відмови позивача, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідченого акта, складеного у присутності свідків, матеріали справи також не містять. Також у матеріалах справи відсутні й відомості щодо статистичного обліку відмови ОСОБА_1 від обов'язкових профілактичних щеплень, що були б внесені до відповідних медичних документів.
Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач пропустив строк для подання додаткових доказів щодо понесених витрат на правничу допомогу і в заяві про ухвалення додаткового рішення не просив поновити пропущений процесуальний строк та не вказував про поважність причин його пропуску, а тому, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів витрат позивача на професійну правничу допомогу та розміру таких витрат, дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
У лютому 2024 року КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, або документа про одужання від зазначеної хвороби, а також роз'яснено наслідки ненадання одного з таких документів та відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 не пред'явив роботодавцю документ, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцин, включених Всесвітньою організацією охорони здоров'я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях або документ про одужання від зазначеної хвороби, або виданий в установленому Міністерством охорони здоров'я порядку висновок лікаря щодо наявності абсолютних протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (за формою № 028/1-о), а надав письмові пояснення про відмову від вакцинації від 25 січня 2022 року.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що медичні працівники КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва» (в тому числі і фельдшер ОСОБА_1 ) мають велику кількість соціальних контактів через виїзний характер роботи, а саме: під час виконання викликів відбуваються контакти з: пацієнтами, родичами пацієнтів, іншими особами, які знаходяться поряд із пацієнтом; водіями бригад; у разі здійснення госпіталізації пацієнта відбуваються контакти з: працівниками стаціонарних закладів охорони здоров'я та іншими особами які, під час здійснення госпіталізації пацієнта, знаходяться у стаціонарному закладі охорони здоров'я; під час знаходження у приміщеннях відділення відбуваються контакти з: іншими співробітниками закладу охорони здоров'я, які в свою чергу також здійснюють виїзди на виклики до пацієнтів, а також відбувається контакт з наявними лікарськими засобами та медичною апаратурою, з якою надалі мають контакт інші працівники та пацієнти), відповідно, наявність у фельдшера ОСОБА_1 більшої вірогідності заразитися COVID-19 та заразити велику кількість інших осіб через значну кількість соціальних контактів на роботі.
Суди не надали оцінки загрозі, яку потенційно на роботі може нести невакцинований медичний працівник закладу охорони здоров'я системи екстреної медичної допомоги.
Також суди не врахували неможливість встановити дистанційну/надомну форму організації праці ОСОБА_1 через характер виконуваної ним роботи.
Задовольняючи касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасовуючи рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23), виходила з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи позовної заяви у цій частині. Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Із висновками, викладеними у мотивувальній та резолютивній частині постанови Верховного Суду, не погоджуюсь, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Принцип юридичної (правової) визначеності, як один із основоположних елементів верховенства права, серед іншого вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостийпідпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018)
У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).
Отже, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
З 12 травня 2000 року в Україні є чинним Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III (далі - Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
У статті 1 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста статті 12 Закону № 1645-III).
Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина сьома статті 12 Закону № 1645-III).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 2 1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров'я, не допускається.
Стаття 21 КЗпП України передбачає рівність трудових прав громадян та заборону будь-якої дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров'я.
Відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України).
За своїм змістом відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов'язків з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Згідно із частинами другою - четвертою статті 12 Закону № 1645-III працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 №2153 (далі - перелік №2153);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41 6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні).
Водночас з метою забезпечення реалізації положень Закону № 4004-XI наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 затверджено Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі - Інструкція № 66), у якій врегульовано процедуру відсторонення від роботи працівника.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (пункт 2.3 Інструкції № 66).
Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (пункти 2.5, 2.7 Інструкції № 66).
Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (пункт 1.2.5 Інструкції № 66).
Отже, за відсутності в роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним.
З огляду на матеріали справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв'язку з відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов'язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону № 4004-XI щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
У пункті 3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначено, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, на підставі положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та № 1096.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України і лише до її повноважень віднесено прийняття законів.
Ухвалення Кабінетом Міністрів України рішень, що встановлюють обмеження конституційних прав і свобод, порушує норми розділу ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Основного Закону України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).
Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова № 1236 та № 1096.
За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23).
Суддя Р. А. Лідовець