19 вересня 2024 року
м. Київ
справа №380/5335/24
адміністративне провадження № К/990/34228/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу адвоката Фокіна Богдана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає в невиконанні юридичного обов'язку зняти (виключити) з Єдиного реєстру боржників запис про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , як боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_2;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень, державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вчинити певну дію, а саме: зняти (виключити) з Єдиного реєстру боржників запис про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , як боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_2;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у задоволенні відмовлено.
05 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Фокіна Богдана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 в якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року, та прийняти нове рішення яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України (в чинній редакції) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У свою чергу, стаття 287 регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що предметом спору у цій справі є бездіяльність органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, скаржник зазначає, що підставою звернення до суду касаційної інстанції є пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), щодо застосування положень частини сьомої статті 9, пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37, частини четвертої статті 40 Закону України №1406 у поєднанні зі статтею 8 пунктом 2 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод" (далі - Конвенція) , в аспекті права на повагу до "приватного життя" , статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції, та частиною 2 статті 6 КАС України.
Отже, скаржник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний скаржником спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відтак, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтею 287, статтею 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Фокіна Богдана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов