19 вересня 2024 року м. Ужгород№ 260/1928/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - Відповідач 2), яким просить суд:
- задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , пред'явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 22.02.2024 року № 072250008842;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії, періоди роботи: - з 10.11.1992 р. по 10.11.1994 р, на посаді продавця ІІІ категорії СП "Ласка"; - з 10.11.1994 р. по 01.08.1995 р. на посаді продавця в МП "Продбуд"; - з 01.08.1995 р. по 01.02.2000 р. на посаді продавця в МПП "Айва"; - з 01.05.2001 р. по 30.10.2002 р. на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 та призначити їй пенсію за віком з 14.02.2024 року;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у розмірі 1211,60 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 14.02.2024 року позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком, однак рішенням № 072250008842 від 22.02.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У відмові зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 5 місяців 20 днів, та протиправно не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки.
Позивач акцентує увагу на тому, що вона, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до трудової книжки відомостей, описок, тощо, а тому невірне заповнення трудової книжки посадовими особами підприємств, на яких вона працювала, не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту позивача.
Позивач вважає, що не зарахування періодів роботи до загального стажу роботи при призначенні пенсії є протиправним та таким, що прямо суперечить нормам законодавства.
Відповідачем 1 подано до суду відзив на позов, відповідно до якого вважає позов ОСОБА_1 не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та зазначає, що на підставі розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградіській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років, зокрема, в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. За доданими позивачем документами до страхового стажу зараховано всі періоди і на день звернення позивача зі заявою про призначення пенсії становить 27 років 5 місяців 20 днів.
Таким чином, представник відповідача вважає, що в позивача недостатньо необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, передбаченого ст. 26 Закону № 1058.
Відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому звертає увагу на те, що на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) позивачці відмовлено у призначенні пенсії по віку, тому що, страховий стаж роботи становить є 27 років 05 місяців 20 днів (з необхідних 31), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Представник відповідача 2 зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області розгляд заяви позивачки не здійснювало, а тому і прав ОСОБА_1 на призначення пенсії по віку не порушило.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 29 січня 2024 року ОСОБА_1 виповнилось 60 років, у зв'язку з чим вона 14.02.2024 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2023 року № 1058-IV, надавши відповідний пакет документів.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області для розгляду.
22 лютого 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішенням № 072250008842 відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до Рішення страховий стаж позивача становить 27 років 5 місяців 20 днів.
В ході розгляду документів до страхового стажу особи не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки записи внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 №162, а саме:
- з 10.11.1992 по 10.11.1994 (в записі про звільнення з роботи має місце виправлення дати наказу про звільнення з роботи);
- з 10.11.1994 по 01.08.1995 (дата наказу про прийняття на роботу не відповідає даті прийняття на роботу);
- з 01.08.1996 по 01.02.2000 (має місце великий проміжок часу між датою прийняття на роботу і датою наказу про прийняття на роботу);
- з 01.05.2001 по 30.10.2002 (запис про період роботи у приватного підприємця не засвідчено центром зайнятості) та з 01.01.2002 по 30.10.2002 відсутня інформація в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру.
Право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону, з урахуванням наявних документів, позивач набуде після досягнення 63-річного віку, з 30.01.2027 року.
В Рішенні зазначено, що на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України позивач не перебуває та пенсію не отримує.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу в період з І січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу починаючи з І січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача 1 щодо призначення пенсії звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (що була чинна на момент видачі трудової книжки позивача). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно до ч.1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. та п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 10.11.1992 по 10.11.1994 (в записі про звільнення з роботи має місце виправлення дати наказу про звільнення з роботи); з 10.11.1994 по 01.08.1995 (дата наказу про прийняття на роботу не відповідає даті прийняття на роботу); з 01.08.1996 по 01.02.2000 (має місце великий проміжок часу між датою прийняття на роботу і датою наказу про прийняття на роботу); з 01.05.2001 по 30.10.2002 (запис про період роботи у приватного підприємця не засвідчено центром зайнятості) та з 01.01.2002 по 30.10.2002 відсутня інформація в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачами, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подала, в тому числі трудову книжку НОМЕР_2 , від 27.05.1982 року, яка містить, в тому числі, такі відомості про спірні періоди роботи:
- 10.11.1992 року звільнена з посади продавця III категорії в Виноградівському горторгу та прийнята на роботу за переведенням на посаду продавця III категорії в СП «Ласка»;
- 10.11.19924 року звільнена з посади продавця III категорії в СП «Ласка» та прийнята на роботу за переведенням на посаду продавця МП «Продбуд»;
- 01.08.1995 року у зв'язку з реорганізацією МП «Продбуд» переведена на посаду продавця МПП «Айва»;
- 01.02.2000 року звільнена з роботи за згодою сторін з МПП «Айва»;
- в період з 01.05.2001 року по 30.10.2002 року працювала на посаді продавця в підприємця ОСОБА_2 .
Дослідивши наявні в матеріалах справи копії зазначеної вище трудової книжки, судом встановлено, відомості про такі періоди роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції. Зокрема, з таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано.
При цьому суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Посилання відповідача на те, що записи містять недоліки, а саме містять виправлення, є обов'язком уповноваженої особи підприємства, на якому працює (працювала) особа, а не обов'язком позивача. Позивач не може нести відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок і як наслідок, позбавлятися права соціального захисту.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного суду від 04 липня 2023 року по справі №580/4012/19.
З аналізу наведених норм суд вважає, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, виправлення дати наказу про звільнення з роботи), невідповідність дати наказу про прийняття на роботу та дати прийняття на роботу, не засвідчений запис центром зайнятості, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. При цьому суд вважає такий недолік виключно формальним, що ніяким чином не впливає на можливість встановлення трудового стажу ОСОБА_1 .
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки НОМЕР_3 від 27 травня 1982 року є належним доказом підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 .
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем-2 дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
Як встановлено судом, підставою для не зарахування до загального страхового стажу позивача періоду з 01.04.2002 по 30.10.2002 слугувало те, що в органу Пенсійного фонду відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу (позивача).
Відповідно до пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ до заяви про призначення пенсії за віком документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно здодатком 4до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно здодатком 3до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Тобто орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» встановлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.
Таким чином, система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01.07.2000.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Відтак, застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 23.07.2019 у справі № 617/927/17.
Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.
Суд звертає увагу на те, що відповідачі не обґрунтовують підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб відомостей про спірний період роботи позивача.
При цьому, вказаний період роботи позивача відображений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 27.05.1992 року, яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Суд вважає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення таких періодів роботи до страхового стажу за невиконання роботодавцем та страхувальником своїх обов'язків щодо сплати відповідних страхових внесків та щодо внесення до системи персоніфікованого обліку відомостей про застраховану особу, адже згідно з Законом № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе саме такий страхувальник (роботодавець).
Враховуючи викладене, періоди роботи позивача з 10.11.1992 по 10.11.1994, з 10.11.1994 по 01.08.1995, з 01.08.1996 по 01.02.2000, з 01.05.2001 по 30.10.2002 та з 01.01.2002 по 30.10.2002 безпідставно не враховані до його страхового стажу, а відмова відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача такий період порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.
Таким чином, матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують наявність у позивача загалом понад 34 роки страхового стажу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день звернення до з заявою про призначення пенсії (14.02.2024) вона досягла віку 60 років.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач набула право на призначення пенсії за віком.
Відтак, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії № 072250008842 від 22.02.2024 року є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке розпорядження слід скасувати як протиправне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі наведеної правової норми вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що позивач із заявою про призначення пенсії звернулася 14.02.2024 року (що підтверджується оскаржуваним рішенням), досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком (60 років) 29.01.2024 року та за наявності відповідного страхового стажу, суд дійшов висновку, що позивачу пенсія має бути призначена з 30 січня 2024 року, тобто, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 072250008842 від 22.02.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 до стажу за вислугу років спірні періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.05.1982 року та призначення пенсії ОСОБА_1 з 30 січня 2024 року, тобто, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі № 817/498/17 (№ К/9901/44445/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, судовий збір у розмірі 1211,20 грн, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 072250008842 від 22.02.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу за вислугу років наступні періоди роботи, згідно трудової книжки серії серії НОМЕР_1 від 27.05.1982 року: на посаді продавця ІІІ категорії СП "Ласка" з 10.11.1992 року по 10.11.1994 року; на посаді продавця в МП "Продбуд" з 10.11.1994 року по 01.08.1995 рік; на посаді продавця в МПП "Айва" з 01.08.1995 року по 01.02.2000 рік; на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01.05.2001 року по 30.10.2002 рік.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30 січня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 20632802) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк