Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 вересня 2024 року Справа№200/5498/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та зобов'язання призначити пенсію за віком,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення № 057050011639 від 29.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29 липня 2024 року № 057050011639 йому було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
ОСОБА_1 вважає вказане вище рішення відповідача протиправним, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
13 серпня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , просив суд відмовити позивачу у задоволені його вимог мотивуючи це наступним.
Частиною 1 статті 114 Закону № 1058 визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 виповнився 51 рік.
Відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж Позивача станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії становить 26 років 2 місяці 26 днів, у тому числі пільговий стаж для визначення права на пенсію за роботу по Списку № 2 - 9 років 4 місяці 6 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 3 роки 00 місяців 00 днів, що є не достатнім для призначення пенсії відповідно до статті 114 Закону № 1058.
Представник відповідача зазначив, що оскільки і Закон № 1058, і Закон № 1788 регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058, як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону № 1788 підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058.
Тобто, саме Закон № 1058 є новим нормативно-правовим актом, норми якого підлягають застосуванню при визначенні права на призначення пенсії позивачу.
На момент звернення ОСОБА_1 до органів Фонду та прийняття оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії, норми Закону № 1058 не визнавались такими, що не відповідають положенням Конституції України (неконституційними), є чинними у відповідній редакції та повинні бути враховані Головним управлінням.
З наведеного вище також вбачається, що пенсія відповідно до положення статті 13 Закону № 1788 може бути призначене виключно в тих випадках коли це ніяким чином не суперечить положенням Закону 1058, наприклад, коли людина вже мала право на пенсію відповідно до статті 13 Закону № 1788 до вступу в силу Закону № 1058.
Крім того, представником відповідача зазначено, що в даному випадку відсутня колізія законодавства, оскільки межі застосування положень закону № 1788 є визначеними. У зв'язку з тим, що станом на вказану дату ОСОБА_1 не досяг встановленого положеннями статті 13 Закону № 1788 пенсійного віку та не мав необхідного пільгового стажу, підстави для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону № 1788 відсутні.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій, крім іншого, зазначив, що Суд та суб'єкт владних повноважень повинні застосувати найбільш сприятливу для позивача норму права, тобто у даному випадку застосуванню підлягає положення пункту «а» частини 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII у редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Позивач зазначив, що згідно наданих документів його стаж становить: 30 років 11 місяців 16 днів (загальний), та 9 років 2 місяці 22 дні (пільговий).
При цьому трудова книжка має всі належним чином оформлені записи про роботу позивача на гарячих ділянках робіт у Цеху з ремонту металургійних печей ПРАТ «ММК ім. Ілліча».
Позивач досяг пенсійного (51-річного) віку 29 червня 2024 року, а відтак на його думку має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам).
На думку позивача, повним та ефективним поновленням порушеного права в цій частині буде саме зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Саме такий спосіб захисту, на думку позивача, в подальшому унеможливлюватиме відповідачу за формальних підстав відмовити позивачу у призначенні пенсії. Чим заощадить для позивача час та грошові кошти для звернення до суду з наступним позовом для захисту свого конституційного права. Обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є сумісним з вимогами статті 2 та частини першої статті 5 КАС України, відповідає способам захисту порушеного права.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся через портал електронних послуг Пенсійного фонду України https://portal.pfu.gov.ua з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050011639 від 29 липня 2024 року у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу відмовлено відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного стажа роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2.
Як вбачається з рішення за наданими документами та даними, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж ОСОБА_2 складає 26 років 2 місяці 26 днів, в тому числі пільговий стаж для визначення права на пенсію за роботу по списку № 2 - 9 років 4 місяці 6 днів, в тому числі роботи за списком № 1 - 3 роки 00 місяців 00 днів.
Отже, позивач вважає такі дії посадових осіб Пенсійного фонду незаконними, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058).
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років (у даному випадку з урахуванням дати народження позивачки 50 років).
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, який на час звернення із заявою про призначення пенсії досяг 50 річного віку, є протиправною.
Під час ухвалення рішення у даній справі суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в рішенні по зразковій справі № 360/3611/20.
В той же час, суд зазначає, що позивачу спірним рішенням було відмовлено у призначенні пільгової пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 2, коли позивач звертався до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за Списком № 1.
Як вбачається з рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050011639 від 29.07.2024 року, загальний страховий стаж ОСОБА_2 складає 26 років 2 місяці 26 днів, в тому числі пільговий стаж для визначення права на пенсію за роботу по списку № 2 - 9 років 4 місяці 6 днів, в тому числі роботи за списком № 1 - 3 роки 00 місяців 00 днів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем до заяви про призначення пенсії: на підтвердження періоду навчання додано диплом ЛА ВЕ № 009652 від 05.07.1996 року, а також лист-відповідь від 18.07.2024 року №76/24-854/23 з ДВНЗ «ПДТУ»; на підтвердження загального та пільгового стажу додано трудову книжку НОМЕР_3 від 31.01.2003 року, а також лист-відповідь від 17.07.2024 року № 18-1/258 з ПРАТ «ММК ім. Ілліча»
Як вбачається із записів трудової книжки період роботи з 06 січня 1996 по 27 березня 2005 року позивач виконував роботи на гарячих ділянках робіт, що дають право виходу на пенсію на пільгових умовах: 06 січня 1996 - 27 жовтня 1996 - вогнетривник на гарячих роботах 3 розряду, Цех ремонту металургійних печей ВАТ «ММК ім. Ілліча» (0 років 9 місяців 22 дні); 28 жовтня 1996 - 03 лютого 2002 - змінний майстер на гарячій ділянці робіт, Цех ремонту металургійних печей, ВАТ «ММК ім. Ілліча» (5 років 3 місяці 6 днів); 04 лютого 2002 - 27 березня 2005 - старший змінний майстер на гарячих ділянках робіт, Цех ремонту металургійних печей, ВАТ «ММК ім. Ілліча» (3 роки 1 місяць 24 дні); загалом 9 років 2 місяці 22 дні.
Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (втратила чинність з 16.01.2003 року) затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (втратив чинність з 03.08.2016 року) затверджено Список №1 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Отже, в даному випадку записи щодо професії за умов роботи на гарячих ділянках робіт в трудовій книжці позивача НОМЕР_3 наведені чітко за формулюваннями, що передбачені Списками № 1, затвердженими постановами КМУ № 162 від 11.03.1994 року та № 36 від 16.01.2003 року.
Суд зазначає, що трудова книжка має всі належним чином оформлені записи про роботу позивача на гарячих ділянках робіт у Цеху з ремонту металургійних печей ПРАТ «ММК ім. Ілліча».
Отже, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що ОСОБА_1 досяг пенсійного (51-річного) віку 29 червня 2024 року, а відтак має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам), за умови наявності необхідного пільгового стажу.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050011639 від 29 липня 2024 року є протиправним та таким що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зазначає наступне.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд виходить з наступних міркувань.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
В той же час, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним захистом прав позивача без втручання у дискреційні повноваження Пенсійного фонду, буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.07.2024 року за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року (справа № 1-5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду в даному судовому рішенні та відповідним перерахунком стажу позивача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання призначити пенсію за віком, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн. (платіжна інструкція № 0.0.3807204823.1 від 08.08.2024 року).
Отже, враховуючи співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та зобов'язання призначити пенсію за віком - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) № 057050011639 від 29.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 22.07.2024 року за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року (справа № 1-5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду в даному судовому рішенні та відповідним перерахунком стажу позивача.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко