м. Вінниця
19 вересня 2024 р. Справа № 120/5428/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 згідно з вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 засуджений до довічного позбавлення волі. Покарання відбуває в ДУ "Вінницька УВП (№1)". При цьому наголошує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання миючого та дезінфікуючого засобу для прибирання туалету (санвузла). Зокрема, позивач вказує, що у лютому 2024 року відповідач відмовився надавати миючі засоби та повідомив, що засуджені повинні самостійно себе забезпечувати такими засобами.
Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд останньої у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористалось, при цьому, ухвалу суду про відкриття провадження отримано в електронному кабінеті 29.04.2024 о 16:45 год., що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Ухвалою від 23.08.2024 повторно витребувано у відповідача докази про забезпечення позивача миючими та дезинфікуючими засобами.
12.09.2024 на виконання вимог ухвали від 23.08.2024, представником відповідача до суду подано додаткові докази.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наявні в ній докази, суд встановив таке.
Вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 позивача засуджено до довічного позбавлення волі за ч. 1 ст. 115, п. 1, 2, 9, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 194, ст. 70 Кримінального кодексу України. Місцем відбування призначеного покарання є ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
Листом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19.02.2023 установлено, що «Згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки за зверненнями ОСОБА_1 14.04.2023 окружною прокуратурою начальнику державної установи "Вінницька установа виконання покарань №-1" винесено вказівку, в якій зазначено, що під час проведення перевірки за зверненнями засудженою ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України. Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Міністерства юстиції України № 2823/5 від 28.08.2018, статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя».
03.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" із заявою про забезпечення камерного приміщення № 133 дезінфікуючими засобами для прибирання та дезінфекції туалету (санвузла).
Згідно довідки від 20.02.2024 на виконання прохання позивача йому видано засоби особистої гігієни в січні 2024.
Проте, як стверджує позивач у лютому 2024 Державна установа "Вінницька установа виконання покарань № 1" відмовляється надавати дезінфекційні засоби для прибирання камерного приміщення та повідомила позивача, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні самостійно себе забезпечувати такими засобами.
Отже, вважаючи своє право порушеним з боку відповідача на належні житлово-побутові та санітарно-гігієнічні, а також епідеміологічні умови тримання в камерному приміщенні № 133 Державної установи "Вінницька установа виконання покарань № 1", тому звернувся до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими є - Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КВК України, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 2 ст. 7 КВК України).
Частиною 4 ст. 7 КВК України визначено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Частинами 1, 2 ст. 115 КВК України, передбачено, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.
Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.
В свою чергу, порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі визначені ст. 151 КВК України. Так, ч. 2 ст. 151 КВК України вказує, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
При цьому, правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, унормовано порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі № 2823/5 від 28.08.2018, а саме розділом II визначено правовий статус засуджених. Основні права та обов'язки засуджених в установах виконання покарань.
Пунктом 2 розділу ІІ правил № 2823/5 визначено, що засуджені мають право, серед іншого: на належне матеріально-побутове забезпечення.
Відповідно до наказу "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України" від 14.06.2019 № 1769/5, а саме п. 1, 2, 3 ч. 4 розділу ІХ, визначено Матеріально-побутові умови тримання ув'язнених і засуджених, відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про попереднє ув'язнення" та статті 115 КВК, якими визначено, що ув'язненим і засудженим забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
Ув'язненим надаються безплатно харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення, крім випадків, передбачених статтею 11- 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення".
Засудженим надають індивідуальне спальне місце і постільні речі, забезпечують одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов. Засуджені відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2017 року № 80 "Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань".
За заявою ув'язненого чи засудженого та у разі відсутності коштів на його особовому рахунку персонал СІЗО видає індивідуальні засоби гігієни (мило, зубна щітка, зубна паста, одноразова бритва, засоби особистої гігієни (для жінок)).
Крім цього, нормами п. 15 с. 1 ст. 18 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов'язані, серед іншого створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
При цьому, резолюцією 663 СІ (ХХХІV) (995 992) ООН від 30.08.1955 визначено мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями.
Пунктом 10 Правил унормовано, що всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію.
Пунктом 12 Правил визначено, що санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
Отже, підсумовуючи зазначене та приймаючи до уваги норми КВК України, Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів та Правил поводження з в'язнями, суд наголошує, що ув'язнені до довічного позбавлення волі мають право на безоплатне отримання індивідуальних засобів гігієни (мило, зубна щітка, зубна паста, одноразова бритва, засоби особистої гігієни (для жінок)).
Крім того, слід наголосити, що основною умовою щодо безоплатного надання засобів гігієни є заява засудженого та відсутність коштів на його особовому рахунку. У такому разі, забезпечення відповідних засобів є обов'язком адміністрації установ виконання покарань, і їх ненадання може розцінюватися як порушення права на гідність та охорону здоров'я ув'язнених.
Враховуючи встановлені судом обставини про те, що відповідачем відповідно заяви ОСОБА_1 від 03.07.2023 надано усі необхідні дезінфікуючі засоби 03.07.2023. Також, згідно довідки про забезпечення постільною білизною та предметами першої необхідності осіб засуджених до довічного позбавлення волі у ДУ "Вінницька УВП (№1)" у січні 2024 видано засоби особистої гігієни.
Отже, порушень прав та неправомірних дій з боку працівників ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" по відношенню до ОСОБА_1 , в межах розгляду даної адміністративної справи судом не встановлено.
Окремо суд акцентує увагу, що до позовної заяви позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу звернення до начальника ДУ "Вінницька УВП (№1)" із заявою про забезпечення камерного приміщення № 133 дезінфікуючими мийними засобами для прибирання туалету (санвузла) у лютому 2024.
Суд зауважує, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 9901/480/19).
Водночас у вже згаданій вище постанові № 320/950/19 від 16.02.2021 Верховний Суд зазначив, що умовою розгляду судом питання про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такою бездіяльністю. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, і у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 360/1193/17.
Враховуючи, що судом встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 у лютому 2024 року звертався із заявою на адресу начальника ДУ "Вінницька УВП (№1)" про надання дезінфікуючих засобів для прибирання санвузла у камерному приміщенні № 133, відтак у відповідача не виникло обов'язку щодо вчинення активних дій. Отже, у ході розгляду цієї справи судом не встановлено порушеного права позивача.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що під час розгляду справи судом не встановлено, а стороною позивача не доведено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце у лютому 2024, яка полягала у незабезпеченні права на отримання дезінфікуючих мийних засобів, то фактичні підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Крім того, слід зазначити, що надані позивачем докази, а саме: - лист Міністерства юстиції України від 20.02.2023; - лист Вінницької обласної прокуратури від 25.07.2023; - лист секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.07.2023 суті справи не стосуються, тому такі судом не оцінювалися.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому, в задоволені позову слід відмовити.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, а тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 08562602)
Рішення суду сформовано: 19.09.2024.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна