17 вересня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/6578/24
Провадження № 22-ц/4820/1714/24
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю апелянта та її представника,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня2024 року, суддя Карплюк О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю нанерухоме майно,
встановив:
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Хмельницької міської ради про визнання за нею права власності за набувальною давністю на приміщення площею 16,2 кв.м., яке знаходиться на АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначила, що спільним рішенням адміністрації та профкому Хмельницького міського об'єднання громадського харчування Хмельницького облвиконкому від 05 квітня 1991 року їй на склад сім'ї з трьох осіб, до якої входили вона та двоє її малолітніх дітей, було виділено під заселення приміщення площею 16,2 кв.м., яке розташоване на АДРЕСА_1 , яке належало Хмельницькому виробничо-торгівельному об'єднанню громадського харчування.
Зі згоди власника приміщення вона переобладнала його в однокімнатну квартиру та поселилась у ній з двома малолітніми дітьми.
Право власності на вищезазначене приміщення не зареєстровано за жодними особами, відомості про нього відсутні у Переліку об'єктів комунальної власності м. Хмельницького.
Оскільки вона відкрито, добросовісно та безперервно володіє даним приміщенням більше 10 років, здійснює його утримання, тому має право на визнання за нею права власності на приміщення за набувальною давністю.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
При вирішенні справи суд першої інстанції врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги стосуються прав інших осіб, які є співвласниками будинку АДРЕСА_2 , однак позивач з клопотанням про їх залучення в якості співвідповідачів до суду не зверталася.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що спільне рішення адміністрації та профкому Хмельницького міського об'єднання громадського харчування Хмельницького облвиконкому від 05 квітня 1991 року про виділення їй під заселення приміщення площею 16,2 кв.м. на першому поверсі по АДРЕСА_2 , яке належало Хмельницькому виробничо-торгівельному об'єднанню громадського харчування, підтверджує правомірність заволодіння приміщенням та свідчить про те, що інші особи на нього не претендують і позивач мала право на його приватизацію в подальшому.
За згодою Хмельницького міського об'єднання громадського харчування Хмельницького облвиконкому вона провела переобладнання спірного приміщення в однокімнатну квартиру та поселилась у ній з двома малолітніми дітьми.
Однак, у зв'язку з ліквідацією вказаного об'єднання, вона не змогла змінити статусу приміщення на житлове та оформити право власності в порядку приватизації.
Наразі власник приміщення відсутній, а зазначені в рішенні суду фізичні та юридичні особи є власниками окремо визначених приміщень у будинку по АДРЕСА_2 , під виробничу та господарську діяльність та не є співвласниками будинку.
Крім того, право власності цих осіб виникло значно пізніше після заселення позивача у спірне приміщення.
Зазначила також, що їй ніколи не було відомо про власника приміщення, яке не перебувало та не перебуває у комунальній власності Хмельницької міської територіальної громади, відсутня відповідна інформація про це приміщення також і в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності.
В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник відповідача в суд не з'явився, про судове засідання був повідомлений у відповідності з вимогами процесуального Закону.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Хмельницького об'єднання громадського харчування Хмельницького облвиконкому від 05 квітня 1991 року, ОСОБА_1 , на склад сім'ї з трьох чоловік, а саме, на позивача та її двох малолітніх дітей, було виділено під заселення нежитлове приміщення площею 16,2 кв.м. на першому поверсі в будинку по АДРЕСА_2 .
Дане приміщення відносилася до загальної площі Виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування кафе «Українські страви» та використовувалося ним на праві оренди.
В подальшому, ОСОБА_1 переобладнала надане їй приміщення в однокімнатну квартиру та поселилася в житло з двома малолітніми дітьми.
За замовленням позивача було виготовлено містобудівний розрахунок із техніко-економічними показниками реконструкції нежитлового приміщення під житлову квартиру по АДРЕСА_2 .
Згідно з листом Хмельницької обласної ради від 12 червня 2024 року №775/01-11, приміщення загальною площею 16,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , у Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, управління яким здійснює Хмельницька обласна рада, затвердженому рішенням обласної ради від 19 жовтня 2011 року №17-6/2011 (зі змінами), відсутнє.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 та Верховного Суду у постановах від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі №552/1354/18.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі у справі №132/3566/17 зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 вказала, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц дійшла висновку про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Судом встановлено, що позивачу на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету Хмельницького об'єднання громадського харчування Хмельницького облвиконкому від 05 квітня 1991 рокубуло виділено під заселення нежитлове приміщення площею 16,2 кв.м. на першому поверсі в будинку по АДРЕСА_2 , яке вона згодом переобладнала під однокімнатну квартиру та поселилась у ній спільно з двома малолітніми дітьми.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на вказане майно за набувальною давністю ОСОБА_1 , в якості належного відповідача у справі зазначила Хмельницьку міську раду.
При цьому, згідно з інформацією, отриманою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, співвласниками приміщень у будинку по АДРЕСА_2 , є також ОСОБА_2 , якому належить приміщення магазину площею 217 кв.м., ОСОБА_3 (є власником нежитлового приміщення площею 192,8 кв.м.), ТОВ «Ореанна» (власник магазину непродовольчих товарів площею 114,9 кв.м.), ДП «Фільман ГМБХ» (власник приміщення магазину непродовольчих товарів площею 164,5 кв.м.), ТОВ «Корвет» (власник приміщення магазину непродовольчих товарів площею 114,9 кв.м).
Оскільки вказані вище співвласники володіють приміщеннями, які знаходяться за однією і тією ж адресою, саме вони мають відповідати за позовними вимогами в даній справі, про що правильно вказав суд першої інстанції.
Проте, позовних вимог до вказаних осіб позивач не заявляла, з клопотанням про залучення їх в якості співвідповідачів у справі не зверталася.
При цьому, слід врахувати також і позицію Хмельницької міської ради, яка в суді заперечила своє відношення до спірного приміщення, яке не належить і ніколи не належало до комунальної власності територіальної громади міста, у зв'язку з чим, на думку органу місцевого самоврядування, він є неналежним відповідачем у справі.
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 пред'явила позов не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема, без залучення до участі у справі осіб, які є співвласниками приміщень у спірному будинку, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на приміщення площею 16,2 кв.м., житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , за набувальною давністю, оскільки ці вимоги не можуть розглядатися без залучення до участі належних за таким позовом відповідачів.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки висновки суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, тому підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2024 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова