Справа №127/21490/24
Провадження №1-кп/127/611/24
17 вересня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.05.2024 за № 12024025040000121, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Вінниці, громадянки України, з середньою освітою, непрацюючої, незаміжньої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої:
22.05.2024 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», 22.05.2024 близько 17:00 год, перебуваючи по вул. Житомирське Шосе в м. Вінниці, в лісопосадці на землі знайшла поліетиленовий пакет із вмістом психотропної речовини, обіг якої заборонений, - PVP, який помістила до своєї сумки. Таким чином ОСОБА_5 незаконно придбала та зберігала при собі зазначену психотропну речовину без мети збуту.
У подальшому, 22.05.2024 о 17:20 год. ОСОБА_5 , незаконно зберігаючи при собі психотропну речовину, обіг якої заборонений, - PVP, рухаючись неподалік будинку АДРЕСА_2 , була помічена та зупинена працівниками Відділу поліції № 2 ВРУП ГУНП у Вінницькій області, які здійснювали профілактичне відпрацювання на території обслуговування. Усвідомлюючи, що її дії, спрямовані на незаконне зберігання психотропної речовини, будуть викриті, на запитання працівників поліції про наявність заборонених речовин повідомила, що у неї при собі (в сумці) наявна психотропна речовина, обіг якої заборонений, - PVP.
Після цього, в ході проведення огляду місця події 22.05.2024 в період часу з 18:11 год. до 18:15 год. ОСОБА_5 в присутності двох понятих добровільно видала зі своєї сумки поліетиленовий пакет, всередині якого знаходилась кристалоподібна речовина.
У кристалоподібній речовині, масою 0,4277 г, міститься психотропна речовина, обіг якої заборонений, - PVP, масою 0,3414 г.
Обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала та суду пояснила, що гуляючи в лісопосадці, вона знайшла згорток, який підібрала та поклала до своєї сумки. Що саме знаходилось всередині згортка вона не знала, однак розуміла, що там заборонена речовина, оскільки раніше бачила, як виглядають подібні закладки. Згорток вона підібрала з цікавості, наміру вживати знайдену речовину вона не мала.
Працівникам поліції вона добровільно видала знайдений згорток, при цьому не зазначала їм, яка саме речовина знаходиться всередині.
Після пред'явлення заяви про добровільну видачу повідомила суду, що саме її підпис міститься у зазначеній заяві.
Допит обвинуваченої відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачена надала суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз'яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази:
-протокол огляду місця події від 22.05.2024, відповідно до якого в період часу з 18:11 год. до 18:15 год. ОСОБА_5 на відкритій ділянці місцевості по вул. Житомирське Шосе в м. Вінниці добровільно видала працівникам поліції поліетиленовий пакет з кристалоподібною речовиною;
-висновок експерта № СЕ-19/102-24/10108-НЗПРАП від 29.05.2024, згідно з яким надана на експертизу кристалічна речовина містить психотропну речовину - PVP. PVP відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонений. У кристалічні речовині масою 0,4277 г, маса PVP становить 0,3414 г.
Аналізуючи показання обвинуваченої, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У судовому засіданні суд встановив, що в ОСОБА_5 був виявлений та вилучений поліетиленовий пакет з кристалоподібною речовиною. Обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що вона не знала, яка саме речовина знаходиться у згортку, та не мала наміру вживати її. Разом з тим, такі показання обвинуваченої були повністю спростовані дослідженими судом доказами. Зокрема, зі змісту заяви ОСОБА_5 від 22.05.2024 про добровільну видачу забороненої речовини випливає, що обвинувачена зберігала її без мети збуту для власного вживання. ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила, що підпис, який міститься у заяві, належить їй. При цьому обвинувачена підтвердила, що жодного примусу при написанні заяви працівники поліції на неї не чинили. Крім того, суд дослідив диск, який є додатком до протоколу огляду місця події, та встановив, що під час вилучення 22.05.2024 у ОСОБА_5 поліетиленового пакета з кристалоподібною речовиною остання повідомила працівникам поліції, що зберігала вилучену речовину з метою власного вживання.
Суд при цьому враховує, що за результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена в ОСОБА_5 речовина є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонений, - PVP.
Саме тому суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_5 психотропної речовини без мети збуту
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів таблиця II, список № 2) PVP віднесено до психотропних речовин, обіг яких заборонений.
Згідно з Наказом МОЗ України № 280 від 15.05.2015, який затверджує зміни до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 № 188 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», для кримінально караного діяння маса психотропної речовини - PVP, має бути більш як 0,15 г. Маса вилученої в ОСОБА_5 психотропної речовини становить 0,3414 г, тобто більш ніж невеликий розмір.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернув увагу Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к).
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинила кримінальний проступок, винуватість у вчиненні якого визнала, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаялась. Суд також враховує, що обвинувачена на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину.
Поряд з тим, суд бере до уваги те, що інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення (винуватість у вчиненні якого була доведена за результатами судового розгляду) було вчинене останньою 22.05.2024 - через кілька годин після її засудження за частиною четвертою статті 185 КК та проголошення вироку, відповідно до якого ОСОБА_5 була звільнена від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком. Незважаючи на роз'яснення суду щодо наслідків встановлення іспитового терміну (за попереднім вироком) ОСОБА_5 належних висновків для себе не зробила та продовжила свою протиправну поведінку.
Крім того, суд враховує довідку від 24.05.2024 № 003 за підписом голови правління ОСББ «Господар 22» ОСОБА_6 , зі змісту якої випливає, що ОСОБА_5 за місцем проживання проявила себе як спокійна, урівноважена людина, однак є організатором та учасником конфліктних ситуацій між сусідами, час від часу веде розгульний спосіб життя, залишає без нагляду свою дитину.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої, є щире каяття.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченої обставин, що обтяжують її покарання, суд враховує таке.
Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
З-поміж інших доказів прокурор надав суду довідку КНП « ЦТП «Соціотерапія» ВОР» № 343 від 23.05.2024, зі змісту якої випливає, що за результатом медичного огляду ОСОБА_5 22.05.2024 о 19:30 год. в останньої встановлено наркотичне сп'яніння внаслідок вживання амфетаміну.
Отже, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, є вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням інших одурманюючих речовин.
Захисник обвинуваченої у своїй промові під час виступу в судових дебатах просила суд призначити ОСОБА_5 покарання у виді виправних робіт. Зважаючи на таку позицію сторони захисту, суд вважає слушне зауважити таке.
Відповідно до приписів частини першої статті 57 КК покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
При цьому частиною другою статті 57 КК регламентовано, що виправні роботи не застосовуються, зокрема до непрацездатних.
Під час встановлення особи обвинуваченої ОСОБА_5 повідомила суду, що офіційно не працевлаштована. У подальшому сторона захисту жодних доказів на підтвердження працевлаштування обвинуваченої суду не надала. А відтак, враховуючи приписи частини другої статті 57 КК, покарання у виді виправних робіт до обвинуваченої застосоване бути не може.
З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують та обтяжують її покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді пробаційного нагляду. Суд дійшов до такого висновку, оскільки за результатами судового розгляду суд вважає за недоцільне призначати обвинуваченій кримінальне покарання у виді штрафу (як таке, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої). При цьому покарання у виді обмеження волі, про необхідність застосування якого вказав прокурора, не може бути застосоване до обвинуваченої в силу застережень, викладених у частині третій статті 61 КК, оскільки суд встановив, що обвинувачена має дитину віком до чотирнадцяти років.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Санкцією кримінального закону встановлена тривалість такого виду кримінального покарання як пробаційний нагляд до 5 років за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК.
Як вже суд зазначив вище, в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 щиро розкаявся у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, надавши суду чіткі та послідовні показання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченій максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді обмеження волі відсутні. Разом з тим, враховуючи те, що в судовому засіданні також встановлена наявність обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченої, а саме вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням інших одурманюючих засобів, суд вважає, що правові підстави для призначення ОСОБА_5 мінімально дозволеного строку кримінального покарання у виді пробаційного нагляду також відсутні.
Разом з тим, як вже суд зазначив вище, стороною обвинувачення надана копія вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2024, згідно з яким ОСОБА_5 була засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.
Іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженою особою і остання під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язана виконувати покладені на неї обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
При цьому суд вважає слушним зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
У постанові від 26.08.2020 у справі № 431/2787/19 ВС зазначив, що у випадку засудження за останній злочин із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК строк погашення судимості за попередній злочин має обчислюватися з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано на інших підставах, передбачених законом, або суд не направить засудженого для відбування призначеного покарання відповідно до частини другої статті 78 КК.
У зазначеній постанові ВС також зауважив, що початок обчислення іспитового строку припадає на день проголошення вироку суду (ч. 1 ст. 165 КВК) і не збігається з початковим моментом, коли особа визнається такою, що має судимість, - днем набрання законної сили обвинувальним вироком (ч. 1 ст. 88 КК).
В свою чергу у постанові від 07.05.2024 (справа № 760/10154/22) ВС дійшов до висновку, що призначення покарання засудженому як за сукупністю кримінальних правопорушень (ч. 4 ст. 70 КК), так і за сукупністю вироків (ст. 71 КК) визначається не за процесуальним статусом, якого набула особа, щодо якої розглядається кримінальне провадження, а за датою вчинення нового кримінального правопорушення (нових кримінальних правопорушень) у співвідношенні з іншими постановленими щодо неї обвинувальними вироками, тобто набуття процесуального статусу засудженого не впливає на вибір порядку призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків.
Інкриміноване ОСОБА_5 діяння останньою вчинене 22.05.2024 в день ухвалення вироку у попередній справі (після проголошення вироку). Саме тому, враховуючи приписи частини першої статті 165 КВК та наведені вище висновки ВС, суд дійшов до переконання, що інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення остання вчинила під час іспитового строку.
Зі змісту частини третьої статті 78 КК випливає, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
При цьому, частиною першою статті 71 КК регламентовано, що у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Слід зазначити, що у постанові від 23.10.2018 (справа № 202/1154/17) ВС зазначив, що норма частини першої статті 71 КК містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. Тобто приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов'язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.
У випадку ж вчинення нового злочину до закінчення іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, оскільки на момент вчинення нового злочину воно ще не відбувалось засудженим.
Тому, зважаючи на викладене, вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченій ОСОБА_5 остаточного покарання врахуванню підлягає покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2024, невідбута частина якого становить 5 років позбавлення волі.
Отже, зважаючи на положення статті 71 КК, суд дійшов до переконання, що в цьому випадку ОСОБА_5 шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2024 необхідно призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченій положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення її від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС у постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства. Також у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що наявність попередніх судимостей, за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень статті 75 КК.
Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачена ОСОБА_5 вчинила умисне кримінальне правопорушення в період іспитового строку, його вчинення відбулось через декілька годин після проголошення вироку, яким ОСОБА_5 була засуджена за вчинення попереднього злочину (з випробувальним терміном), а тому суд дійшов до переконання, що правові підстави для звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання з випробуванням відсутні, а виправлення останньої без ізоляції від суспільства не можливе.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання. А тому, суд вважає за доцільне зазначити, що строк відбування призначеного обвинуваченій покарання слід рахувати з дня затримання на виконання вироку суду.
Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2024 на вилучену у ОСОБА_5 речовину був накладений арешт, який потрібно скасувати.
Згідно з приписами частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинувачену.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді пробаційного нагляду строком на 3 (три) роки.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини другої, пункту 4 частини третьої статті 59-1 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Відповідно до частини першої статті 71 Кримінального кодексу України шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2024 призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку, що набрав законної сили.
Речовий доказ, а саме кристалоподібну речовину, яка поміщена до спецпакету НПУ WAR 1964020 та передана до камери зберігання речових доказів Відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити.
Арешт, накладений на зазначений речовий доказ, на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23.05.2024, - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 3029 (три тисячі двадцять дев'ять) гривень 12 (дванадцять) копійок витрат на залучення експертів.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: