Справа №127/13684/21
Провадження №1-кп/127/545/21
17 вересня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України,
У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК), та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 190 КК.
Після виконання вимог частини третьої статті 479-2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 надали згоду на часткове закриття кримінального провадження у зв'язку із втратою сили закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння. При цьому обвинувачені зазначили, що наслідки такого закриття їм зрозумілі.
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти часткового закриття кримінального провадження, наголосивши на тому, що зміни були внесені до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), а не до КК. При цьому прокурор здійснив посилання на ухвалу Верховного суду (далі - ВС) від 29.08.2024 про передачу кримінального провадження для вирішення об'єднаною палатою ВС питання щодо дії Закону у часі.
Інші учасники судового процесу просили частково закрити кримінальне провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 обвинувачуються, зокрема у тому, що в період відбування покарання у виді позбавлення волі в установі виконання покарань - Державній установі «Вінницька виправна колонія (№86)» за адресою: вул. Привокзальна, 26, м. Вінниця, діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на систематичне отримання незаконних прибутків від зайняття шахрайством, вступили між собою в стійке об'єднання осіб, що полягало у постійному складі учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високому ступені організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій, направлених на вчинення злочинів, які полягали у заволодінні грошовими коштами громадян шляхом обману
ОСОБА_10 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, близько о 15:06 год. 24.08.2019 із використанням SIM-картки № НОМЕР_1 здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер НОМЕР_2 , що перебував у володінні ОСОБА_14 , якій представився головним технічним спеціалістом АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_15 , вводячи таким чином в оману останню, та повідомив ОСОБА_14 неправдиву інформацію про те, що начебто з банківської платіжної картки, яка належить останній та емітована в АТ «ОщадБанк», здійснено замовлення в інтернет-магазині «Розетка».
Далі ОСОБА_10 повідомив, що для відміни замовлення та повернення грошових коштів ОСОБА_14 потрібно зняти всі грошові кошти з її картки та поповнити мобільний рахунок. У ході телефонної розмови, продовжуючи вводити в оману ОСОБА_14 , яка знаходилася у цей час біля банкомату АТ «ОщадБанк» в м. Нововолинськ Волинської області, вказав останній про необхідність перерахувати грошові кошти в сумі 1600 грн. в якості поповнення мобільного рахунку за абонентським номером НОМЕР_3 , що ОСОБА_14 , будучи введеною в оману, і зробила.
Внаслідок цього ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 отримали вказані грошові кошти на підконтрольний їм мобільний рахунок та в подальшому розпорядилися ними на власний розсуд, тим самим спричинивши ОСОБА_14 матеріальної шкоди на суму 1600 грн.
У подальшому, ОСОБА_10 зі ОСОБА_13 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, близько о 12:18 год. 09.09.2019 із використанням SIM-картки № НОМЕР_4 здійснили телефонний дзвінок на абонентський номер № НОМЕР_5 , що перебував у володінні ОСОБА_16 , якій представлялись працівниками служби банківської безпеки АТ КБ «ПриватБанк», вводячи таким чином в оману останню, та повідомили неправдиву інформацію про компрометацію її - ОСОБА_16 , банківської платіжної картки № НОМЕР_6 , що емітована в АТ КБ «ПриватБанк».
Далі у ході телефонної розмови, продовжуючи вводити в оману ОСОБА_16 , останній повідомили, що для повернення грошових коштів потрібно зняти всі грошові кошти з її картки та для цього їй необхідно пройти до найближчого банкомату.
09.09.2019 ОСОБА_16 з терміналу, що розташований у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» по вул. Нересенській в м. Тячів Закарпатської області зняла належні їй грошові кошти в сумі 6000 грн., а в подальшому, будучи введеною в оману та дотримуючись алгоритму дій для переказу грошових коштів з картки на картку, перерахувала грошові кошти в сумі 1200 грн. через програмно-технічний комплекс самообслуговування, що розміщений в цьому ж відділенні, на платіжну картку № НОМЕР_7 , емітовану на ім'я ОСОБА_17 в АТ КБ «Універсал Банк», які цього ж дня були зняті в банкоматній мережі.
Внаслідок цього ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , отримавши вказані грошові кошти, в подальшому розпорядились ними на власний розсуд, тим самим спричинивши ОСОБА_16 матеріальної шкоди на загальну суму 1200 грн.
Зазначені дії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 щодо заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_14 кваліфіковані за частиною четвертою статті 190 КК за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого організованою групою; щодо заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_16 - за частиною четвертою статті 190 КК за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого організованою групою, повторно.
Частиною першою статті 2 КК регламентовано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
09.08.2024 набрав чинності Закон України від 18.07.2024 № 3886-IX «Про внесення зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких посилень відповідальності за дрібне викрадення чужого майна» (далі - Закон № 3886- ІХ).
Вказаним Законом внесені зміни до статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), згідно з якими дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).
Відповідно до положень статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Згідно з частиною другою статті 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Частиною першою статті 5 КК визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
В свою чергу частиною третьою статті 5 КК передбачено, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Згідно з пунктом 4-1 частини першої статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Відповідно до абзацу 4 частини сьомої статті 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених статтею 479-2 цього Кодексу.
Частиною першою статті 479-2 КПК регламентовано, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною третьою статті 479-2 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Суд також враховує, що Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 22.08.2024 (справа № 567/507/23) зауважив таке.
Частиною другою статті 51 КпАП встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою статті 51 цього Кодексу, настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 НМДГ. Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становила від 0,5 до 2 НМДГ.
Аналіз указаних норм закону, як зазначив ВС, свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений статтею 51 КпАП, а саме 2 НМДГ.
Положеннями частини першої статті 3 КК встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина шоста статті 3 КК).
Згідно з пунктом 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2019 року становив 1921 грн. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2019 році для кримінально-правової кваліфікації становив 960,5 грн.
Отже, для вирішення питання щодо наявності в діяннях ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 ознак кримінального правопорушення або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість майна, яким вони заволоділи, 2 НМДГ, тобто 1921 грн.
Як суд вже зазначив вище, внаслідок двох інкримінованих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 КК, завдана матеріальна шкода потерпілим, а саме 24.08.2019 потерпілій ОСОБА_14 на суму 1600 грн. та 09.09.2019 - потерпілій ОСОБА_16 на суму 1200 грн. Тобто вартість майна, яким заволоділи обвинувачені за наведеними фактами, є меншою за розмір, з якого відповідно до Закону України № 3886-IX та положень ПК настає кримінальна відповідальність, а саме 1921 грн. (станом на момент вчинення кримінальних правопорушень).
Заперечуючи проти закриття кримінального провадження у частині пред'явленого обвинувачення, прокурор здійснив посилання на рішення ВС у справі № 278/1566/21 про передачу справи для вирішення об'єднаною палатою ВС. Зі змісту цього рішення випливає, що ВС дійшов до переконання, що правозастосовна позиція, за якою положення статті 58 Конституції України, статті 5 КК застосовуються до Закону № 3886-IX, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та суперечить відповідним положенням статті 58 Конституції України, офіційне і обов'язкове до застосування тлумачення яких здійснив Конституційний Суд України в Рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 у випадках, коли змінюються нормативно-правові акти інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція кримінально-правової норми. ВС вказав на необхідність відступити від правозастосовної позиції в подібних правовідносинах, якою керувався ВС у постанові від 22.08.2024 (справа № 567/507/23). У зв'язку з наведеним ВС постановив передати Кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати.
Оцінюючи зазначені доводи прокурора, суд вважає слушним зауважити, що відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, законодавцем зроблене застереження щодо врахування висновків ВС, викладених саме у формі постанови. Натомість рішення, на яке прокурор здійснював посилання як підставу для відмови у закритті кримінального провадження в частині пред'явленого обвинувачення, викладене у формі ухвали. Саме тому суд вважає посилання прокурора на це судове рішення у формі ухвали безпідставним. Натомість врахуванню підлягають висновки ВС, викладені у судовому рішення у формі постанови, тобто у постанові від 22.08.2024 (справа № 567/507/23).
З огляду на викладене, враховуючи згоду обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , суд з урахуванням висновків, зроблених ВС у наведеній вище постанові, а також принципу зворотної дії закону в часі, закріпленого статтею 58 Конституції України і статтею 5 КК, вважає за необхідне закрити кримінальне провадження у цій частині.
Вирішуючи питання щодо заявлених потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_16 позовних заяв, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Зі змісту частини п'ятої статті 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до частини першої статті 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. При цьому частиною другою статті 129 КПК регламентовано, що у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.
У постанові від 15.01.2019 (справа № 185/442/16-к) ВС зазначив, що у випадку закриття кримінального провадження цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті та може бути переданий для розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічну правову позицію ВС висловив у постановах від 24.05.2018 (справа № 531/2332/14-к), від 16.08.2021 (справа № 644/7193/17) та від 10.01.2022 (справа № 661/2681/18).
Зважаючи на ту обставину, що суд дійшов до переконання про доцільність закриття кримінального провадження в частині заволодіння грошовими коштами потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , правові підстави для розгляду поданих позовних заяв по суті відсутні, а тому їх слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 284, 371 КПК, суд
Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.08.2019 за № 12019030080000246 в частині обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (вчинених 24.08.2019 стосовно потерпілої ОСОБА_14 та 09.09.2019 стосовно потерпілої ОСОБА_16 ), - закрити на підставі пункту 4-1 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Позовні заяви, подані потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя: