"18" вересня 2024 р. Справа №150/494/24
Провадження по справі №3/150/253/24
18 вересня 2024 року с. Мазурівка
Суддя Чернівецького районного суду Вінницької області Цимбалюк Л.П., розглянувши матеріали, які надійшли від Могилів - Подільського РВП ВП №1 Головного управління національної поліції України у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянин України, непрацюючий
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, -
11.08.2024 близько 21 години 00 хвилин, ОСОБА_1 за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме виражався в її сторону нецензурними словами та погрожував фізичною розправою, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 в судові засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, шляхом надіслання судової кореспонденції на вказану у протоколі про адміністративне правопорушення адресу проживання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення із позначками «вручено особисто». Причини неявки до суду не повідомляв, клопотань чи заяв від ОСОБА_1 не надходило.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 29 рішення по справі "Надточій проти України" Суд зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Проте, відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Важливе значення мають і висновки у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» - заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 , знаючи про наявність судового провадження відносно нього, ним не цікавився, жодних заходів, направлених на обізнаність щодо стану відомого йому судового провадження не вчиняв, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відносно нього в суді, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, жодних заяви чи клопотань не направляв, а отже ОСОБА_1 не добросовісно користувався належними йому процесуальними правами та не виконував належним чином процесуальні обов'язки, в зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.268 КУпАП, при розгляді справ про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган /посадова особа/ встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні даного адміністративного правопорушення доведена матеріалами справи, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №306496 від 11.08.2024, складеним інспектором СРПП ВП №1 Могилів-Подільського РВП лейтенантом поліції Проданом О.І.; терміновим заборонним приписом стосовно кривдника ОСОБА_1 серії АА №401132 від 11.08.2024; формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 від 11.08.2024; письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Частина 1 ст.173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Згідно ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року, під домашнім насильством слід вважати будь-які діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
При цьому, психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, а фізичне насильство є формою домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Водночас, фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
У відповідності до ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється в тому числі і на осіб, які спільно проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП - вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення дій психологічного характеру відносно співмешканки ОСОБА_2 шляхом висловлення в її сторону нецензурними словами та погрозами фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілої.
Одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом (ст.245 КУпАП).
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, керуючись законом та правосвідомістю, приходжу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самими правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП).
Згідно п.5 Підрозділу 1 Розділу XX «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюються законом.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч.2 ст.4 вище зазначеного Закону у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлена - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» від 09.11.2023, №34600-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень 00 копійок.
Виходячи із положень Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI, приходжу до висновку про стягнення із ОСОБА_1 , на якого накладається адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, судового збору.
На підставі Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, №3674-VI та керуючись ст., ст.173-2 ч.1, 280, 283, 284 КУпАП, -
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та застосувати відносно нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 170 (сто сімдесят) гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Постанова може бути оскаржена згідно статей 287-289 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення.
В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк може бути поновлено органом, правомочним розглядати дану справу.
Відповідно до ст.307 КУпАП штраф повинен бути сплачений правопорушником не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу.
У разі несплати штрафу у визначений законодавством термін в порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу відповідно до ст.308 ч.2 КУпАП.
Платіжні документи, що свідчать про сплату штрафу, подаються до суду до набрання постанови законної сили.
СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК