Провадження № 11-кп/803/3079/24 Справа № 209/904/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 вересня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження №12023041790000009 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 31 жовтня 2024 року,
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати як незаконну, та обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, прокурором не доведений.
Зазначає, що він має на утриманні неповнолітніх дітей та дружину, яка страждає на певну хворобу та є особою з інвалідністю.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суду щодо ОСОБА_7 скасувати як незаконну, та змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що в ухвалі суду не наведено переконливих аргументів щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів.
Також ухвала обгрунтована тими ж підставами, які враховувалися при обранні обвинуваченому запобіжного заходу.
Зазначає, що ризик переховування від суду є малоймовірним, а тяжкість обвинувачення не може бути підставою для тримання особи під вартою.
Посилається на те, що обвинувачений має постійне місце реєстрації, міцні соціальні зв'язки, двох неповнолітніх дітей, а також, що не допитаний один свідок.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2024 року ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 31 жовтня 2024 року.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину під час дії воєнного стану із застосуванням насильства.
Від прокурорів - процесуальних керівників не надійшло клопотання про їх участь у розгляді провадження під час апеляційного перегляду, у зв'язку з чим відповідно до ст.4221 КПК України розгляд апеляційної скарги проведено у відсутність прокурора, проти чого не заперечували обвинувачений та захисник.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційних скарг обвинуваченого та захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт № 12023041790000009 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді від 23.02.2023 року до ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 04.09.2024 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, при цьому ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства, та йому відомі місця проживання потерпілого та свідків. Також захисник в апеляційній скарзі не заперечує того, що на час постановлення ухвали один свідок ще не допитаний.
Таким чином, доводи апеляційних скарг щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії його належної процесуальної поведінки навіть з урахуванням наявності у нього міцних соціальних зв'язків.
Окрім того, з ухвали суду вбачається, що судом при розгляді клопотання прокурора було враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, із застосуванням насильства, у зв'язку з чим, відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, обгрунтовано вирішив не визначити розмір застави, а тому доводи захисника про те, що в ухвалі суду не наведено переконливих аргументів щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів не є слушними.
Таким чином, підстав для застосування судом до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що прокурором не доведено ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, оскільки в ньому, в тому числі, зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Посилання захисника на те, що тяжкість обвинувачення не може бути підставою для тримання особи під вартою є безпідставним, оскільки запобіжний захід продовжено з урахуванням всіх обставин, особи обвинуваченого та наявних ризиків.
Твердження обвинуваченого та його захисника, що обвинувачений має на утриманні неповнолітніх дітей та дружину, яка страждає на певну хворобу та є особою з інвалідністю, а також, що він має постійне місце реєстрації, міцні соціальні зв'язки, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 відповідно до обвинувального акта не має офіційного джерела доходів, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в умовах воєнного стану.
Доводи захисника про те, що ухвала обгрунтована тими ж підставами, які враховувалися при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу кожного разу перевіряє наявність тих чи інших ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а також чи зменшились ризики, на підставі яких був обраний запобіжний захід обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, чому суд першої інстанції надав оцінку в своїй ухвалі.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2024 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4