Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2024 року Справа№200/4648/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
визнати протиправним рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині не зарахування ОСОБА_1 до стажу при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді повних 7 років стажу та виплатити ненараховану частку щомісячного довічного грошового утримання судді;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07.03.2024 року перерахувати призначене щомісячне довічне грошове утримання судді з урахуванням 7 років стажу та виплатити ненараховану частку щомісячного довічного грошового утримання судді;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відповідності до вимог статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 64% від розміру суддівської винагороди;
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що суддю ОСОБА_1 05.03.2024 року звільнено у відставку у зв'язку з чим, 07.03.2024 року позивач звернувся до установи ПФУ із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання. Вказана заява була задоволена, проте розмір утримання не відповідає очікуванням позивача. А саме: відповідачем не було зараховано до стажу позивача період проходження строкової служби, навчання, роботу адвокатом та у суді, що і вплинуло на розмір утримання у бік його зменшення.
Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді належного розміру та просить задовольнити позовні вимоги.
У тому числі представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
19.08.2024 року відповідачем надано відзив по справі, згідно змісту якого зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не погоджується з поданою позовною заявою.
Відповідач зазначає, що відповідно до частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIІІ від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Враховуючи зазначене, оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402- VIII, а розміру відсотку - за Законом № 2453-VI.
Посилаючись на положення ст. 137 Закону № 1402, відповідач вважає, що відповідно до наданих документів, загальний стаж роботи позивача складає 35 років 06 місяців 29 днів, в тому числі стаж роботи на посаді судді 20 років 07 місяців 26 днів (з 09.07.2003 по 20.02.2015 та з 24.02.2015 по 06.03.2024).
Відповідно до рішення про призначення довічного грошового утримання судді у відставці від 10.04.2024 № 046350015589, довічне грошове утримання позивачу призначено з розрахунку 50 відсотків суддівської винагороди судді відповідно до стажу на посаді судді 20 років.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , зарестрований у АДРЕСА_1 , відповідно паспорту НОМЕР_2 , є громадянином України.
Із записів військового квитка НОМЕР_3 (прізвище російською « ОСОБА_2 ») та трудової книжки НОМЕР_4 вбачається, що з 13 листопада 1983 року по 23 грудня 1985 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу. 13.05.1986 року прийнятий водієм у Шахту «ім. М.І. Калініна», 22.08.1986 року звільнений у зв'язку із зарахуванням у Харківський юридичний інститут де навчався за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство», з 03.09.1990 по 07.07.2003 працював стажистом в колегії адвокатів, адвокатом, відрахований у зв'язку з призначення суддею.
Відповідно диплому ТВ № 869596 та розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, з 01.09.1986 року до 31.07.1990 року позивач навчався в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 05.03.2024 року №043/0/15-24 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у відставку.
11.03.2024 року позивач надав до установи ПФУ заяву про призначення щомісячного довічного грошового утримання.
Рішенням від 18.03.2024 року в призначенні утримання відмовлено через ненадання позивачем розрахунку стажу судді відповідно до додатку 4 Постанови 3-1.
Рішенням відповідача від 29.03.2024 року утримання було призначено в розмірі 55492, 80грн. (110985,60 грн х 50%) з 07.03.2024 року. Визначено, що загальний стаж роботи Позивача складає 35 років 06 місяців 29 днів, в тому числі стаж роботи на посаді судді 20 років 07 місяців 26 днів.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Згідно зі ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення права кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII.
За приписами ч.1 ст.142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ч.2 ст.142 Закону №1402-VI).
Досліджуючи поняття щомісячне довічне грошове утримання судді, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.
Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абз.2 п.3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Разом з цим, відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч.4-5 ст.142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, п.22 розд.ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон №2453-VI).
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 16.10.2019 №193-IX та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими передбачалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п. 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п. 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Разом з цим, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Суд наголошує на тому, що Конституційний Суд України визнав неконституційним увесь пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI.
Частиною 3 ст.142 Закону №1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Зазначена норма неконституційною не визнавалась.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу було здійснено розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, із урахуванням стажу роботи на посаді судді - 20 років 07 місяців 26 днів.
Стосовно позовних вимог в частині зарахування до стажу судді у відставці при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання періоду проходження строкової військової служби та періоду навчання, суд зазначає наступне.
Абзацом 4 п.34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до ст.1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби.
Із матеріалів справи встановлено, що позивач з 13 листопада 1983 року по 23 грудня 1985 року проходив строкову військову службу, а з 01.09.1986 року до 30.06.1990 року навчався в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського.
Відтак, враховуючи визначені законодавчі положення, суд вважає, що період проходження строкової військової служби з 13 листопада 1983 року по 23 грудня 1985 року та період навчання на юридичному факультеті Харківського юридичного інституту ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1986 року до 30.06.1990 року.
Щодо питання необхідності врахування у даному випадку стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) позивачки, наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, необхідно зазначити таке.
Частиною 2 статті 137 Закону № 1402-VIII встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абз. 4 п. 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про статус суддів», яка була чинною на час призначення позивача на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який має стаж роботи у галузі права не менш як три роки.
З огляду на зазначене, право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про статус суддів» на день їх обрання.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що ч. 2 статті 137 Закону № 1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Наведене однозначно свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та, відповідно, на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково трьох років роботи в галузі права.
Враховуючи означене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового зарахування адвокатського стажу позивача 3 роки до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
При цьому, незарахування певних періодів до стажу роботи на посаді судді позивача у випадку спірних правовідносин свідчить про протиправність дій органу Пенсійного фонду в частині невиконання покладених на нього обов'язків щодо правомірного та обґрунтованого визначення стажу роботи на посаді судді, який впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
На підставі викладеного суд доходить висновку про наявність підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, крім стажу 20 років 07 місяців 26 днів, який враховано пенсійним органом, також календарний період проходження строкової військової служби (2 роки 1 місяць 10 днів), період навчання (1 рік 11 місяців) та період роботи в Донецькій обласній колегії адвокатів (3 роки), в сукупності - 7 років.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення ефективного правосуддя та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном ефективне правосуддя, що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що з огляду на положення статті 245 КАС України адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
На підставі наведених висновків, та обираючи найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав, суд вважає за належне визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині не зарахування ОСОБА_1 до стажу при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді повних 7 років стажу; зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07.03.2024 року перерахувати ОСОБА_1 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відповідності до вимог статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 64% від розміру суддівської винагороди з урахуванням 7 років стажу та виплатити ненараховану частку щомісячного довічного грошового утримання судді.
Відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).
Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом була укладена угода про надання юридичної допомоги від 03.07.2024 року.
Відповідно Акту про приймання-передачу виконання робіт від 03.06.2024 року, складеного на підставі договору про надання правової допомоги від 03.06.2024 року, виконавцем виконано в інтересах замовника: наступні роботи та послуги: юридична консультація - 1000,00грн., підготовка та складання позовної заяви з додатками - 5000,00грн., збір доказів - 4000, 00грн. Разом: 10000,00грн.
В силу положень ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі “Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Аналізуючи визначені положення в контексті даного спору суд зауважує, що процедура збору доказів, яку оцінено в 4000,00 грн., в межах даного спору здійснена не була, адже всі докази (трудова книжка, військовий квиток, диплом тощо) були надані власне позивачем. Відтак суд вважає, що збір доказів в межах даної справи адвокатом не здійснювався, а тому вказаний вид витрат відшкодуванню не підлягає.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати в розмірі 6000, 00грн.
Відповідно до частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн., суд, враховуючи задоволення позову, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача, як такого, що порушив права позивача, суми судового збору 1211, 20грн. на користь позивача.
Керуючись положеннями КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині не зарахування ОСОБА_1 до стажу при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді повних 7 років стажу, а саме: період проходження строкової військової служби (2 роки 1 місяць 10 днів), період навчання (1 рік 11 місяців) та період роботи в Донецькій обласній колегії адвокатів (3 роки).
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07.03.2024 року перерахувати ОСОБА_1 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відповідності до вимог статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 64% від розміру суддівської винагороди з урахуванням 7 років стажу та виплатити ненараховану частку щомісячного довічного грошового утримання судді.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 грн., 20 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Стойка