16 вересня 2024 року № 640/101/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Міністра закордонних справ України Клімкіна Павла Анатолійовича, Міністерства закордонних справ України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди,
Аврамич Андрій Станіславович в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 (далі - відповідач 1), Міністерства закордонних справ України (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 провести особистий прийом з позивачем у зручний для обох сторін час та день;
- зобов'язати Міністерство закордонних справ України внести зміни до пункту 4 порядок особистого прийому громадян у Міністерстві закордонних справ України який затверджений наказом Міністерства закордонних справ України від 19.03.2018 №119, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 квітня 2018р. за №438/31890 доповнивши його словами «з поважної причини" в результаті виклавши його у такій редакції: у разі відсутності з поважної причини Міністра закордонних справ України, першого заступника Міністра, заступника Міністра з питань європейської інтеграції, заступників Міністра, Державного секретаря МЗС особистий прийом громадян здійснюють уповноважені ними посадові особи»;
- стягнути з бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача понесену матеріальну шкоду в розмірі 978 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 25.09.2018 мав бажання потрапити на особистий прийом до Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 . В той же час вказаної зустрічі не відбулося без пояснення позивачу причин неявки відповідача. Позивач вважає неправомірними дії відповідача та такими, що полягають у негідному та неналежному виконанню своїх обов'язків, що знайшло своє порушення у низці Законів України, Основного Закону та інших нормативних актах України такі як: статті 40 Конституції України, статті 22 Закону України про звернення громадян; Указу Президента України від 07 лютого 2008 року №109 "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування". Також вказав про завдану матеріальну шкоду, яка виражається у кишенькових витратах пов'язана з прибуттям до відповідача з Вінницької області до міста Києва сума яка становить 603,12 гривень а також оплату банківський послуг за здійснення сплати судового збору 1% від вартості судового збору що становить 7,68 копійок та 19.21 копійка за подання позовної заяви а також за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №640/101/19 (Суддя Васильченко І.П.) та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді, у провадженні якої перебувала адміністративна справа №640/101/19, для подальшого розгляду передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для подальшого розгляду і вирішення адміністративної справи №640/101/19 визначено суддю Шрамко Ю.Т.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2020 прийнято справу до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шрамко Ю.Т.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду 15.05.2024 позовну заяву передано на розгляд судді Парненко В.С.
Частиною 14 ст. 31 КАС України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 35 КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 адміністративну справу №640/101/19 прийнято до провадження судді Парненко В.С. та вирішено розглядати спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву відповідача 1, згідно з яким останній повідомляє суд, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки позивач мав особистий прийом з Міністром закордонних справ України.
Також в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву відповідача 2, згідно з яким останній не погоджується з позовними вимогами, адже особистий прийом громадян Міністром закордонних справ здійснюється лише за попереднім записом у дні та години, визначені графіком особистого прийому, що передбачено Порядком № 119. Відповідач зазначає, що Наказом Міністерства закордонних справ України від 19.03.2018 №119, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 квітня 2018р. за №438/31890 був прийнятий в межах Конституції України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
25.09.2018 за адресою: вул. Велика Житомирська, 2, м. Київ в кімнаті прийому громадян у МЗС України , в порядку статей 22 Закону України Про звернення громадян, статті 40 Конституції України, позивач мав бажання потрапити на особистий прийом до відповідача 1, в той же час цієї зустрічі 25.09.2018 о 16:00 по 18:00 не відбулося.
Позивач вказує, що причини неявки відповідача 1 йому ніхто не пояснив, тому він прийшов до висновку, що відповідачем навмисно та свідомо було порушене право позивача на особистий прийом яке передбачено Конституцією та Законами України, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.
Відповідно до Порядку особистого прийому громадян у Міністерстві закордонних справ України, затвердженого Наказом Міністерства закордонних справ України від 19.03.2018 № 119, цей Порядок відповідно до статті 22 Закону України «Про звернення громадян» та Указу Президента України від 07 лютого 2008 року № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» визначає основні вимоги до організації та проведення особистого прийому громадян у МЗС.
Посадові особи МЗС, які здійснюють особистий прийом громадян, у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про звернення громадян», «Про державну службу», Указом Президента України від 07 лютого 2008 року № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», Положенням про Міністерство закордонних справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 281, іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до п. 3 Порядку, особистий прийом громадян Міністром закордонних справ України, першим заступником Міністра, заступником Міністра з питань європейської інтеграції, заступниками Міністра, Державним секретарем МЗС здійснюється лише за попереднім записом у дні та години, визначені графіком особистого прийому громадян, затвердженим в установленому порядку.
У разі відсутності Міністра закордонних справ України, першого заступника Міністра, заступника Міністра з питань європейської інтеграції, заступників Міністра, Державного секретаря МЗС особистий прийом громадян здійснюють уповноважені ними посадові особи.
Згідно з п. 5 Порядку, прийом громадян іншими посадовими особами МЗС здійснюється у визначені дні та години згідно із затвердженим графіком.
Відповідно до п. 9 Порядку, запис громадян на прийом до Міністра закордонних справ України проводиться у разі, якщо питання, порушене громадянином, не вирішено після особистого прийому першим заступником Міністра, заступником Міністра з питань європейської інтеграції, заступниками Міністра, Державним секретарем МЗС.
Запис громадян на прийом до першого заступника Міністра, заступника Міністра з питань європейської інтеграції, заступників Міністра, Державного секретаря МЗС проводиться у разі, якщо порушене громадянином питання не вирішено по суті після особистого прийому посадовою особою структурного підрозділу МЗС відповідно до компетенції.
Попередній запис на особистий прийом до керівництва МЗС здійснюється Управлінням не пізніше ніж за сім днів до дня прийому за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 2. Попередній запис може здійснюватися за телефонами: (044) 238 17 47, (044) 238 16 79 в робочий час.
Під час попереднього запису на особистий прийом з'ясовуються прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, зміст порушеного питання, до яких посадових осіб чи державних органів він звертався і яке було прийнято рішення, визначається посадова особа чи державний орган, до компетенції яких належить вирішення питання, порушеного заявником, вивчаються документи, інші матеріали, що подаються громадянином для обґрунтування своєї заяви (клопотання), скарги або пропозиції (зауваження).
Не допускається з'ясування відомостей про особу громадянина, що не стосуються його звернення.
Відповідно до п. 11 Порядку, управління складає списки громадян, які виявили бажання потрапити на особистий прийом до керівництва МЗС, та подає матеріали, викладені у зверненнях громадян, що увійшли до цього списку, для вивчення та опрацювання до структурних підрозділів апарату МЗС, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, відповідно до їх компетенції не пізніше ніж за сім днів до прийому.
Структурні підрозділи апарату МЗС надають службову записку за підписом їх керівників про результати опрацювання наданих матеріалів за зверненнями громадян до Управління не пізніше ніж за три дні до прийому.
За два дні до прийому списки громадян, які виявили бажання потрапити на особистий прийом, подаються посадовій особі, яка здійснюватиме особистий прийом.
Облік прийому громадян та контроль за дотриманням строків розгляду звернень, прийнятих під час особистого прийому, здійснюються Управлінням.
Облік громадян, яких особисто приймають посадові особи в структурних підрозділах апарату МЗС, та контроль за дотриманням строків розгляду звернень громадян здійснюються працівником, на якого покладено обов'язки з ведення діловодства у відповідному структурному підрозділі апарату МЗС.
Судом встановлено, що позивачем, всупереч вищевказаному Порядку, не було здійснено попереднього запису не пізніше ніж за сім днів до дня прийому за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 2.
У зв'язку з зазначеним підстави для проведення прийому позивача Міністром закордонних справ України були відсутні.
Стосовно визнання протиправної бездіяльності Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що згідно з наказом МЗС «Про відрядження до США» від 19.09.2018 № 388, з 24 по 28 вересня 2018 року Міністр закордонних справ України ОСОБА_3 перебував з робочим візитом у США (м. Нью-Йорк та м. Балтимор) з метою супроводження Президента України під час його перебування у США для участі у загальних дебатах 73-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, що свідчить про відсутність в діях відповідача 1 протиправності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Міністр ОСОБА_3 вже мав особисту зустріч з позивачем 24 червня 2017 року, під час якої обговорювалися різні питання, зокрема інциденти, що мали місце під час перебування позивача в Португальській Республіці.
Окрім того, 11 червня 2019 року Міністр закордонних справ України ОСОБА_3 також провів особистий прийом ОСОБА_1 Прийом відбувався в приміщенні для прийому громадян МЗС за адресою: АДРЕСА_1 , з 16:20 до 16:40.
Суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15.
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 та зобов'язання Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 провести особистий прийом з позивачем у зручний для обох сторін час та день.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Міністерство закордонних справ України внести зміни до пункту 4 порядок особистого прийому громадян у Міністерстві закордонних справ України який затверджений наказом Міністерства закордонних справ України від 19.03.2018 №119, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 квітня 2018р. за №438/31890 доповнивши його словами «з поважної причини" в результаті виклавши його у такій редакції: у разі відсутності з поважної причини Міністра закордонних справ України, першого заступника Міністра, заступника Міністра з питань європейської інтеграції, заступників Міністра, Державного секретаря МЗС особистий прийом громадян здійснюють уповноважені ними посадові особи», слід зазначити наступне.
Відповідно до Постанови від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб'єкта нормотворення.
На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін'юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня надходження його до органу державної реєстрації з дотриманням вимог, передбачених пунктами 7-9 цього Положення.
У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативно-правового акта із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо) цей строк може бути продовжений органом державної реєстрації, але не більш як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативно-правовий акт на державну реєстрацію.
У разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про його державну реєстрацію та заносить його до державного реєстру.
Так, 11 квітня 2018 року Міністерство юстиції України здійснило державну реєстрацію Порядку № 119 під номером 438/31890. Ця реєстрація підтверджує, що Порядок відповідає зазначеним нормативним актам та практиці Європейського суду з прав людини, а також що в ньому відсутні положення, які могли б сприяти корупційним правопорушенням або порушенням, пов'язаним з корупцією, у зв'язку з чим вимога позивача про зобов'язання відповідача 2 внести зміни до пункту 4 Порядку № 119, що стосується особистого прийому громадян уповноваженими посадовими особами Міністерства закордонних справ України у разі відсутності Міністра з "поважної причини", не обмежує і не скасовує права громадян України на особистий прийом, як це передбачено статтею 40 Конституції України та статтею 22 Закону № 393/96-ВР, а тому задоволенню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з бюджетних асигнувань відповідача 2 на користь позивача понесену матеріальну шкоду в розмірі 978 грн, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Таким чином суд погоджується з доводами відповідача 2 щодо того, що питання відшкодування матеріальної шкоди регулюється главою 82 Цивільного кодексу України, що свідчить про цивільний характер спірних відносин, а не публічно-правовий, тому адміністративна справа щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди з МЗС не підлягає задоволенню.
Так, стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначено, що частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується в конкретних правовідносинах.
Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності в особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим способом, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Так, позивач у своїй позовній заяві зазначає, що відповідачем 1 не було здійснено прийому позивача, що призвело до порушення його прав.
В той же час, як вже було встановлено судом, Міністр ОСОБА_3 вже мав особисту зустріч з позивачем 24 червня 2017 року, під час якої обговорювалися різні питання, зокрема інциденти, що мали місце під час перебування позивача в Португальській Республіці. Окрім того, 11 червня 2019 року Міністр закордонних справ України ОСОБА_3 також провів особистий прийом ОСОБА_1 Прийом відбувався в приміщенні для прийому громадян МЗС за адресою: АДРЕСА_1 , з 16:20 до 16:40.
Таким чином суд дійшов висновку, що позовна заява не містить обґрунтування щодо протиправності дій відповідача, які призвели до порушення прав позивача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.
Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Міністра закордонних справ України Клімкіна Павла Анатолійовича, Міністерства закордонних справ України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.