Справа № 752/21518/18
Провадження № 2/752/111/24
іменем України
22 серпня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповітів недійсними,-
у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить:
- визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В. від 15.05.2017 року, реєстровий № 1121;
- визнати недійсним заповіт, ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л.Ю. від 13.10.2017 року, реєстровий № 11-691.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , земельну ділянку для садівництва, розташовану на території СТ «Лісова поляна» Великосалтанівської сільської ради Васильківського району Київської області, площею 0,0811 га, та гараж № НОМЕР_1 в ГБК «Юпітер» на АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 зауважує, що звернувшись 22.05.2018 року до Першої київської державної нотаріальної контори, дізнався про існування складених його батьком у 2017 році заповітів на ім'я відповідачів.
На момент звернення державний нотаріус вказаної установи відкрила спадкову справу № 588/2018.
Крім того, із заявами про прийняття спадщини до Першої київської державної нотаріальної контори звернулися відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3
17.10.2018 року нотаріусомвідмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину через наявність заповітів на ім'я відповідачів.
Позивач вказує, що заповіт ОСОБА_4 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В. від 15.05.2017 року, реєстровий № 1121 та заповіт ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л.Ю. від 13.10.2017 року, реєстровий № 11-691, є недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 225 ЦК України, оскільки, внаслідок своєї хвороби - стійкого хронічного психічного захворювання, ОСОБА_4 станом на момент посвідчення спірних заповітів, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
ОСОБА_1 зазначає, що його батько останні роки свого життя неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, після перенесеного перелому ребер, отримав ускладнення післятравматичним лівобічним плевритом, страждав хворобою серця та гіпертонічною хворобою ІІ ступеня, йому діагностовано атеросклеротичний кардіосклероз, атеросклероз аорти, постійну форму фібриляції передсердь, тахістистоличної форми, хронічний панкреатит в стадії загострення, а також перебував на обліку в Київському міському психоневрологічному диспансері № 2, де, наскільки йому відомо, перебував до дня смерті.
На підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Новака А.В. від 22.10.2018 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання (т. 1, а.с. 68-69).
24.12.2018 року та 22.02.2019 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшлианалогічні відзиви на вказану позовну заяву, в яких остання просить у позові відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_4 , вчиняючи оспорювані заповіти був дієздатною особою та факт перебування його на медичному (психоневрологічному) обліку не був перешкодою для їх вчинення; за фактом незаконної постановки ОСОБА_4 на облік у Київському міському психоневрологічному диспансері № 2, останній написав заяву про вчинення злочину до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві, оскаржував бездіяльність вказаних службових осіб; позивач зі своїм батьком ОСОБА_4 не спілкувався до 2016 року, не був присутній та не приймав участі в його похованні, а всіма питання займалася вона особисто, як хрещениця покійного ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 86-93, 133-140).
Ухвалою судді Хоменко В.С. від 04.02.2019 року вказану справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче засідання з повідомленням учасників справи (т. 1, а.с. 76-77).
Ухвалою суду від 29.10.2019 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (т. 2, а.с. 20).
Ухвалою суду від 05.02.2020 року в справі вперше призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизита провадження у справі зупинено (т. 1, а.с. 49-50).
Ухвалами суду від 13.04.2020 року поновлено провадження в указаній справі та 13.08.2020 року витребувано необхідну для проведення експертизи медичну документацію щодо ОСОБА_4 (т.2, а.с. 60, 76-77).
Ухвалою суду від 31.05.2021 року на підставі клопотання судово-психіатричного експерта про надання додаткових матеріалів, витребувано необхідну для проведення експертизи документацію щодо ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 142-144).
Ухвалою суду від 20.01.2022 року поновлено провадження в указаній справі (т.2, а.с 180).
Ухвалою суду від 16.02.2022 року у справі вдруге призначено судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам КНП Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» (т. 2, а.с. 190-192).
Ухвалою суду від 28.11.2022 року поновлено провадження у вказаній справі, та призначено судове засідання з повідомленням учасників справи (т. 2, а.с. 200-201).
Ухвалою суду від 25.01.2023 року в справі втретє призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» (т. 2, а.с. 216-218).
Ухвалою суду від 19.01.2024 року поновлено провадження у вказаній справі (т. 2, а.с. 224).
Ухвалою суду від 22.02.2024 року в справі вчетверте призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» (т. 2, а.с. 240-242).
Ухвалою суду від 11.06.2024 року в зв'язку з надходженням до суду висновку судово-психіатричного експерта № 391 від 15.04.2024 року, поновлено провадження в указаній справі (т. 3, а.с. 7).
В судовому засіданні представникпозивача - ОСОБА_5 позов підтримала, який просила задовольнити з наведених в позовній заяві підстав.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 проти позову заперечив і просив відмовити в задоволенні вказаного позову з наведених у відзиві підстав.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Від відповідача ОСОБА_3 відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком позивача (т. 1, а.с. 7,8).
Згідно з медичною карткою амбулаторного хворого № 68 ОСОБА_4 знаходився на лікуванні у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні № 17 з 15.01.2013 року по 12.03.2013 року (т. 1, а.с. 33-57).
Відповідно до медичної картки амбулаторного хворого № 1209, ОСОБА_4 неодноразово оглядався лікарями, в тому числі, 15.03.2013 року (т. 1, а.с. 97-98).
Згідно з випискою № 1502 стаціонарного хворого, ОСОБА_4 з 17.08.2015 року по 21.08.2015 року перебував на стаціонарному лікуванні (т. 1, а.с. 99, 99 зворот).
Довідкою № 27.03.2018 року № 918/125/47/2018 ТМО «Психіатрія» Київського міського психоневрологічного диспансеру № 2 стверджується, що ОСОБА_4 перебував на консультативному нагляді з 13.08.2015 року з діагнозом «Органічне ураження центральної нервової системи токсико-судинного ґенезу». Психоорганічний синдром (експлозивний варіант) з параноїдальними включеннями (т. 1, а.с. 176).
Також судом з'ясовано, що за життя, 15.05.2017 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В., реєстровий № 1121, відповідно якого заповів усе своє майно відповідачу ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 218).
Крім того, 13.10.2017 року ОСОБА_4 склав заповіт,посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л.Ю., реєстровий № 11-691, згідно з яким заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 , відповідачу ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 203).
Після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини до Першої державної нотаріальної контори звернулися сторони у справі, кожен зокрема (т. 1, а.с. 191-а, 201, 217).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 391 від 15.04.2024 року, ОСОБА_4 протягом життя страждав на гіпертонічну хворобу, дисцикуляторну енцефалопатію, у зв'язку із чим, звертався до дільничного лікаря та лікувався стаціонарно, в різних стаціонарах. На обліку в лікаря-нарколога підекспертний не перебував. В серпні 2015 року підекспертний був поставлений на облік до дільничного психіатра ПНД № 2 м. Києва, і двічі оглядався, а саме: 13.08.2015 року та 12.04.2016 року. При цьому, у нього описувалися значно виражені порушення з боку психіки, а саме: зниження пам'яті та інтелекту, нечіткість орієнтації в часі, маячні ідеї відношення, шкоди, переслідування, формальність контакту, торпідність, ригідність мислення. При цьому, ОСОБА_4 встановлювався діагноз: «органічне ураження головного мозку токсико-судинного ґенезу, із наростаючим психоорганічним синдромом та параноїдальними включеннями»(т. 3, а.с. 2-6).
Також із змісту вказаного висновку вбачається, що відомості в наданій медичній документації свідчать про те, що у ОСОБА_4 відмічалися ідеї та галюцинації, встановлювався діагноз «психоорганічний синдром», відмічалися значно виражені порушення з боку пам'яті, інтелекту, орієнтації, відсутність критики до свого стану, і про значно виражені психічні порушення у ОСОБА_4 .
Таким чином, проаналізувавши надані об'єкти експертизи, комісія дійшла висновку, що ОСОБА_4 страждав на маячний (шизофреподібний) розлад, тому в період підписання заповіту 15.05.2017 року та за своїм психічним станом не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також під час підписання заповіту 13.10.2017 року страждав на органічний маячний (шизофреноподібний) розлад та за своїм психічним станом не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Крім того, судом були допитані свідки, які дали наступні пояснення.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона є колишньою дружиною померлого ОСОБА_4 ; пішла від чоловіка(розлучилисяз ініціативи останньогов 2016 році), оскільки він був у неадекватному стані, постійно агресивний, депресивний, піднімав неї руки, в зв'язку із чим, вона неодноразово викликала поліцію; така поведінка розпочалася з 2014 року; ОСОБА_4 постійно був у нетверезому стані; зателефонувала у психоневрологічний диспансер та запросила лікаря психіатра, який поставив ОСОБА_4 на облік; в 2015році в ОСОБА_4 розпочалися галюцинації, міг серед ночі блукали по вулиці, не розумів який день, місяць; востаннє ОСОБА_4 бачила у вересні 2017 року; щодо розпорядження майном ОСОБА_4 нічого не знала; ОСОБА_4 примушував її та її сина ОСОБА_9 виконувати беззмістовні вказівки; ОСОБА_4 був хворий; майнових претензії щодо майна ОСОБА_4 не мала, оскільки, розуміла, що в нього є син ОСОБА_10 ; коли ОСОБА_4 помирав нікого з ним поряд не було; за життя жалівся на серце, підшлункову, підвищений тиск; ОСОБА_4 жалівся лікарю Герасимову на свій стан; на роботі ОСОБА_4 зловживав алкогольними напоями, йому робили попередження.
Свідок ОСОБА_12 суду показав, що працював у 2016 році водієм таксі та його неодноразово викликав позивач з метою підвезти разом із батьком( ОСОБА_4 ); під час поїздок помітив, що поведінка в батька ОСОБА_10 була не така, як в усіх, не стандартна; ОСОБА_4 не відповідав на питання, постійно озирався, був бентежним; ОСОБА_4 був схожий на людину, якій потрібна допомога, постійно запитував куди його везуть; був випадок, коли він хотів допомоги батьку ОСОБА_10 завантажити речі до багажника автомобіля, той його штовхнув, при цьому,без потреби перевозив близько 15 кг солі; без ОСОБА_10 сам з батьком не їздив; ОСОБА_4 на стан здоров'я не скаржився; щоб не конфліктувати із ОСОБА_4 намагався не підтримувати тему розмови; за період роботи в таксі бачив багато людей, але поведінку батька ОСОБА_10 запам'ятав.
Свідок ОСОБА_13 судупоказав, ОСОБА_7 був його вітчимом; ОСОБА_14 перебував у депресивно-агресивному стані останнім часом, руку на матір піднімав, у відносинах був безконтактний; ОСОБА_4 постійно підозрював його в тому, що він хоче щось пошкодити чи вкрасти, а також отруїти його; ОСОБА_4 хворів на хронічний алкоголізм і, перебуваючи в нетверезому стані, останній неодноразово падав, травмувався, поламав ребра та він возив ОСОБА_4 по лікарнях; він лікувався в одного і того ж лікаря психіатра, що і ОСОБА_4 ; обранням лікаря займалася матір; неодноразово викликав поліцію відносно дій ОСОБА_4 ; щодо існування заповітів нічого невідомо; останнім часом ОСОБА_4 перестав впізнавати його на вулиці; ОСОБА_4 перебував у біполярному стані; мама любила ОСОБА_4 , а тому терпіла його вчинки 27 років.
Свідок ОСОБА_15 суду показав, щознав ОСОБА_4 з 1967 року, відколи останній прийшов працювати на завод, перебували з ним в дружніх відносинах; спілкувалися із ОСОБА_4 постійно та разом ходили на ринок купувати продукти; ОСОБА_4 не мав відхилень, ні на що не скаржився; ОСОБА_4 був директором депо; ОСОБА_4 на роботі не вживав алкогольних напоїв, бо був керівником; розмови із ОСОБА_4 щодо спадкового майна не вели; в останнє розмовляв із ОСОБА_4 за 2 тижні до його смерті, він був нормальний.
Свідок ОСОБА_16 суду показав, що знав особисто ОСОБА_4 з 1977 року, через те, що разом з ним працювали в депо; часто їздили разом на відпочинок; перебував у ОСОБА_4 на дачі; часто бували один в одного вдома в гостях на свята; ОСОБА_4 був нормальною людиною, прекрасним другом і на роботі був поважною людиною; в депо є дуже багато людей з якими ОСОБА_4 перебував у дружніх відносинах; один раз на тиждень із ОСОБА_4 спілкувалисятелефоном; ОСОБА_4 за весь період роботи не запивав, ні разу в стані алкогольного сп'яніння не попадався, мав дозвіл на зброю; на свята випивали із ОСОБА_4 по 100-150 грам; неадекватності поведінки ОСОБА_4 не помічав; остання посада, яку займав ОСОБА_4 була інженер по охороні праці, та людина, яка має психічні розлади чи зловживає спиртними напоями не може займати таку посаду; сина ОСОБА_10 бачив рідко, однак, знає, що ОСОБА_4 допоміг йому придбати квартиру, але ОСОБА_4 на машину грошей ОСОБА_10 не дав; ОСОБА_4 розповідав, що деколи сварився із дружиною; після звільнення з депо ОСОБА_4 помирився із сином ОСОБА_10 і дуже радів цьому, разом продавали автомобіль; ОСОБА_10 не прийшов на похорон до батька; ОСОБА_4 на поведінку сина не жалівся; посаду ОСОБА_4 в депо скоротили, та йому запропонували іншу роботу, однак, він відмовився; ОСОБА_4 скаржився на біль в серці та підвищений тиск; після роботи із ОСОБА_4 не зустрічалися; інколи після роботи випивали із ОСОБА_4 по 30-50 грам.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно дост. 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.
У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.
Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини.
Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 року в справі № 551/335/18 зазначив, зокрема, що заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Відповідно до положень ст. 202 ЦК України заповіт є правочином і до нього застосовуються загальні положення та вимоги, визначені ст.ст. 203-236 ЦК України, у том числі і підстави недійсності правочинів.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
Пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» містить роз'яснення, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 757/51379/17.
Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
За змістом ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
За правилами, встановленими ч. 1 ст. 225 ЦК, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до постанов Верховного Суду України №6-1531цс16 від 28.09.2016 року, №36-9цс12 від 29.02.2012 року, №6-9цс12 від 29.02.2012 року, підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент його вчинення розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України суд відповідно до п. 2 ст. 105 ЦПК України, для встановлення психічного стану особи зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу, висновок якої у даному випадку є належним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають інше побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визначення наявності стану недієздатності на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 року в справі № 161/17119/16-ц, від 12.09.2018 року в справі № 522/25597/13-ц, від 18.09.2019 року в справі № 311/3823/15, від 23.11.2022 року в справі № 368/953/19.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.112019 року в справі № 496/4851/14-ц, вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.05.2022 року в справі № 208/9102/15-ц зазначено: «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними».
У постанові від 06.04.2022 року в справі № 319/547/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.12.2021 року в справі № 635/3664/16, у якій зазначено, що «для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19.06.2019 року в справі № 554/11179/13-ц, від 02.11.2020 року в справі № 326/81/15, від 26.05.2021 року в справі № 639/348/17.
Дослідивши та проаналізувавши докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_4 на момент складення оспорюваних заповітів виявляв ознаки психічного розладу у видіорганічного ураження головного мозку токсико-судинного ґенезу, із наростаючим психоорганічним синдромом та параноїдальними включеннями.
Через ці захворювання ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Вказані факти встановлено за допомогою спеціальних знань в області психіатрії та медицини.
Висновок судово-психіатричної експертизи є чітким, обґрунтованим та узгоджується з матеріалами справи, зокрема, з даними медичних довідок про перебіг хвороби заповідача, а також із поясненнями допитаних по справі свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які показали суду, що ОСОБА_4 був у хворобливому стані, мав психічні розлади.
Таким чином, суд визнає цей висновок повним, яснимі обґрунтованим, таким, що узгоджується з іншими матеріалами справи, а тому бере до уваги висновок судово-психіатричного експерта № 391 від 15.04.2024 року та приймає його за основу.
Суд ставиться критично до пояснень свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , оскільки вони суперечать показанням трьох інших свідків, а також наявній в матеріалах справи медичній документації відносно ОСОБА_4 .
Крім того, суд зауважує, що свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_13 були довгий час близькими членами сім'ї ОСОБА_4 , які в силу тісних (щоденних) стосунків, поряд із близькою дружбою між колегами роботі (колишніми) ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , які, як показали суду, періодично зустрічалися та зв'язувалися між собою телефон, володіють більшою інформацією про стан особи, в зв'язку із чим, суд надає перевагу саме цим показам.
Аналізуючи надані сторонами докази, покази свідків під час розгляду справи, зважаючи на медичну документацію, враховуючи висновок судово-психіатричного експерта № 391 від 15.04.2024 року, суд, дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання недійсними заповітів ОСОБА_4 від 15.05.2017 року та від 13.10.2017 року, які складені на ім'я відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно.
Верховний суд у постанові від 25.11.2021 року в справі № 210/573/19 зазначає, що обов'язковість вимог ст. 105 ЦПК України щодо призначення судової-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта, в цьому випадку, є належним доказом медичного характеру в розумінні ст. 77 ЦПК України.
Мотиви відмови в призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи за клопотанням представника відповідача - ОСОБА_2 викладені судом в ухвалі від 22.08.2024 року в указаній справі.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду, відтак не потребують детального обґрунтування.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У сукупності з іншими доказами у справі та, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог про визнання недійсними заповітів ОСОБА_17 , вчинених на ім'я кожного з відповідачів.
За таких обставин, оцінюючи в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання заповіту недійсним.
Доводи сторони відповідача ОСОБА_2 щодо здорового психічного стану ОСОБА_4 та факт продовження дозволу на зброю, в тому числі, і під час складення оспорюваних заповітів, спростовуються висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 391 від 15.04.2024 року, який суд визнає належним, допустимим та достовірним доказом, і який не спростований стороною відповідачів.
Відповідно до п. 6ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно зі ст.133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи те, що позов задоволено у повному обсязі, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача, необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі по 704,80 грн, з кожного.
Крім того, суд стягує судові витрати, пов'язані з проведенням судово-психіатричного експертного дослідження згідно висновку № 391 від 15.04.2024 року ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України», проведеного на замовлення позивача, в розмірі по 26 547,00 грн з кожного з відповідачів, оскільки, судом цей висновок взято до уваги під час вирішення спору по суті.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповітів недійсними - задовольнити.
Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В. від 15.05.2017 року, реєстровий № 1121.
Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Костенко Л.Ю. від 13.10.2017 року, реєстровий № 11-691.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок) сплаченого судового збору та по 26 547,00 грн (двадцять шість тисяч п'ятсот сорок сім гривень 00 копійок) витрат, понесених за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, з кожного.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ;
ОСОБА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко