13 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/19320/23 пров. № А/857/1283/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, прийняте суддею Денисюком Р.С. у місті Луцьку, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (надалі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2000 по 10.06.2023, з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні з роботи; стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2000 по 01.12.2000 в сумі 122,42 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд виходив з того, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 10.06.2023, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), ГУ ДПС у Волинській області повинне виплатити ОСОБА_1 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 01.06.2000 по 01.12.2000.
Період з 01.06.2000 по 01.12.2000 складає 128 робочих днів, а тому, середня заробітна плата за час затримки виплати позивачеві при звільненні з роботи індексації заробітної плати становить 2040,32 грн (15,94 грн х 128 робочих днів).
Суд зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розарахунку та прийшов до висновку про стягнення суми в розмірі 122,42 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення, то суд зазначив, що оскільки позивач не зверталася до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то така вимога є передчасною.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд звернув увагу, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже враховуючи наведене, позивач пропустила строк звернення до суду із даним позовом, що є підставою для залишення його без розгляду.
Суд не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 117 КЗпП (у редакції, яка діяла на момент звільнення позивача), в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.
Проте, позивачем, при наведенні розрахунку компенсації у позовній заяві не доведено того факту, що вона не була працевлаштована за іншим місцем роботи у період з 31.05.2000 по 10.06.2023.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на посаді державного податкового інспектора відділу прямих і непрямих податків з юридичних осіб Маневицької МДПІ з 27.11.1998 по 31.05.2000.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 140/4564/22, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2022, позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації заробітної плати за період з 27 листопада 1998 по 31 травня 2000; зобов'язано ГУ ДПС у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 27 листопада 1998 по 31 травня 2000.
На виконання вказаного судового рішення, 10.06.2023 відповідачем нараховано позивачу індексацію заробітної плати за період з 27.11.1998 по 31.05.2000 в сумі 123,12 грн, що підтверджується листом ГУ ДПС у Волинській області від 27.02.2023 № 2441/6/03-20-10-02-06 та виплачено кошти в сумі 98,62 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку (а.с. 16).
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, апеляційний суд не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачкою строку звернення до суду, апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Отже, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 працювала на посаді державного податкового інспектора відділу прямих і непрямих податків з юридичних осіб Маневицької МДПІ з 27.11.1998 по 31.05.2000.
Таким чином, на час звільнення останньої з посади діяла норма ст.233 КЗпП Україні, в редакції, чинній до з 19 липня 2022, яка не обмежувала час звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
На час звернення до суду із позовом - 08.07.2023 діяла згадана вище стаття у новій редакції, якою такий строк обмежено тримісячним строком.
Відтак, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки застосуванню підлягає норма ст.233 КЗпП Україні, в редакції, чинній до з 19 липня 2022, тобто, яка діяла на час звільнення позивачки.
З приводу покликання апелянта на те, що суд не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 117 КЗпП (у редакції, яка діяла на момент звільнення позивача) в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.
Колегія суддів зазначає, що дану норму було виключено на підставі Закону України № 3248-ІV від 20 грудня 2005.
На час проведення остаточного розрахунку дана норма була виключена.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі №140/19320/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар