12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27852/23 пров. № А/857/7064/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (головуючий суддя Лунь З.І.), ухвалене в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження м. Львів 21 лютого 2024 року, у справі № 380/27852/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними,
27.11.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №380/17757/23 без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 380/17757/23.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні грошового забезпечення/грошових винагород та інших виплат військовослужбовцям утримана сума податку на доходи фізичних осіб підлягає поверненню шляхом виплати відповідної компенсації в розмірі суми утриманого податку. Суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115 (далі - Положення №1115), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Суд першої інстанції зазначив, що на суб'єкта владних повноважень - Військову частину НОМЕР_1 , у якій позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення, було покладено обов'язок вжити заходів з проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків особового складу. Суд першої інстанції виснував, що при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу як військовослужбовцю у повному розмірі грошового забезпечення/ грошових винагород та інших виплат при звільненні, право на які той набув під час проходження військової служби, грошова компенсація у розмірі суми утриманого податку на доходи фізичних осіб мала бути виплачена йому одночасно з виплатою належних сум.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачу перерахована компенсація втрати частини доходів зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у сумі 46425,88 грн., з відрахуванням ПДФО - 10380,94 грн. та військового збору - 865,08 грн. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 380/17757/23. Скаржник вказує, що вказана компенсація не входить ні до складу грошового забезпечення, ні до грошових винагород, ні до інших виплат, право на яке позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, як це вимагає п. 2 Порядку № 44. На думку скаржника дані правовідносини виникли у зв'язку із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів, що не відноситься до грошового забезпечення, відтак підстав для задоволення вимоги нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 380/17757/23 немає.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2022 № 532-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 03.04.2023 у справі № 360/1522/22, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнив; визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 29 квітня 2022 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 квітня 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум; визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Згідно з випискою по картковому рахунку на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 у справі № 360/1522/22 позивачу 27.07.2023 виплачене грошового забезпечення за період 29.01.2020 по 29.04.2022.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 у справі № 380/17757/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 29.04.2022, починаючи з 29.01.2020 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 27.07.2023.
17.11.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено кошти у розмірі 46 425,88 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТ БАНК.
Відповідно до розрахунку доплати грошового забезпечення №3 позивача, згідно ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 №360/1522/22, відповідачем нараховано всього до виплати 64344,91 грн.
Разом з тим, як це встановлено судом першої інстанції з розрахунку нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрат частини доходів згідно з рішення суду від 09.10.2023 №380/17757/23, доданого до листа Військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2023 № 11/8537-23-вих, під час нарахування позивачу до виплати грошового забезпечення, відповідачем з нарахованої суми 57671,90 грн. утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 10380,9 грн. та військовий збір у розмірі 865,08грн.
Вважаючи протиправним дії відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору у загальному розмірі 11246,02 грн. з суми виплаченої заборгованості, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17 (17-2005-п) (Порядок № 44) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, МНС, податкової міліції. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Зі змісту пунктів 4, 5 Порядку вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, на суб'єкта владних повноважень - Військову частину НОМЕР_1 , у якій ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення було покладено обов'язок вжити заходів з проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення його із списків особового складу. Однак, відповідні заходи відповідачем щодо повного розрахунку з позивачем на час його звільнення з військової служби вжито не було.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідач був зобов'язаний при виплаті позивачу належних сум грошового забезпечення на виконання судового рішення компенсувати йому у повному обсязі суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки право на неї було набуте під час проходження військової служби та останній повинний був її отримати при звільненні, однак не отримав з вини відповідача.
Наведені обставини встановлені також у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 у справі № 380/17757/23, а відтак в силу ст. 78 КАС України не потребують доказування.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому вказаних виплат, не звільняє Військову частину НОМЕР_1 компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №825/761/17.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 380/27852/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Л. П. Іщук