12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/14906/21 пров. № А/857/18803/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я.,
Качмара В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
представника позивача Хвищук Н.В.,
представника відповідача Богдана Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в електронній формі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 140/14906/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сорокою Ю.Ю. у м. Луцьку у відкритому судовому засіданні, дата складення повного тексту судового рішення 17 червня 2024 року), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.04.2021 № 86-РС щодо звільнення з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі також - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у зв'язку із закінченням строку контракту;
- зобов'язати внести зміни в наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.04.2021 № 86-РС щодо звільнення з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, за станом здоров'я;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.04.2021 № 86-РС в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв'язку із закінченням строку контракту.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 на користь позивача судові витрати в загальному розмірі 17269,90 грн, які включають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн та витрати пов'язані з проведенням судової експертизи в розмірі 7269,90 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що хоча за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи підпис ОСОБА_1 виконаний не ним, а іншою особою, позивач після видання наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 06.04.2021 № 86-РС не звертався з рапортом про те, що він не бажає звільнятися з військової служби чи має намір відкликати поданий не за його підписом рапорт від 02.03.2021 чи навпаки, бажає звільнитися з військової служби з інших підстав.
Окрім того, вважає, що дана справа не є складною, а заявлена вимога позивача про стягнення правничої допомоги в сумі 10000 грн. є значно завищеною, необ'єктивною та такою, що не відповідає вимогам частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 .
В березні 2018 року ОСОБА_1 було укладено контракт з Міністерством оборони України - ВЧ НОМЕР_1 строком на три роки.
Судом встановлено, що в період з 01.03.2021 по 15.03.2021 ОСОБА_1 проходив лікування у стаціонарі Військово-медичного центру Західного регіону, м. Львів, що підтверджується випискою від 15.03.2021 № 1373.
Згідно пункту 6 витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.03.2021 № 55 ОСОБА_1 прибув з лікувального закладу - військово-медичного клінічного центру Західного регіону, м. Львів і приступив до виконання службових обов'язків; згідно пункту 7 витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 16.03.2021 № 55 позивач вважається таким, що вибув у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою на 45 діб з 16.03.2021 по 29.04.2021.
У період з 27.04.2021 по 07.05.2021 ОСОБА_1 повторно проходив лікування у Військово-медичному центрі Західного регіону, м. Львів, та 29 квітня 2021 року йому було виконано операцію: Рентгенконтрольований трансформенальний фармакологічний радикулоепідуроліз L4-L5 справа, що підтверджується випискою від 07.05.2021 № 2897 із медичної карти стаціонарного хворого.
Згідно даної виписки ОСОБА_1 розпочато курс протизапальної терапії, ЛФК та позивач виписується для продовження лікування амбулаторно під спостереженням лікаря частини. У розділі 8 вищевказаної виписки «Лікувальні і трудові рекомендації» серед іншого зазначено: спостереження лікарем частини; подальше лікування у невролога, травматолога: контрольний огляд через місяць.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 06 квітня 2021 року № 86-РС позивача звільнено з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону 2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього ж закону, з 13 травня 2021 року виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 травня 2021 року № 94.
Не погоджуючись із прийнятим наказом про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновки експертизи та наявні у матеріалах справи докази підтверджують той факт, що рапорт від 02.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку контракту підписано не позивачем, а іншою особою, відтак наказ командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 06 квітня 2021 року № 86-РС щодо звільнення позивача з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону 2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту є протиправним.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон № 2232-XI здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII до видів військової служби належить, серед іншого, військова служба за контрактом.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Частиною першою статті 19 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XI закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з пунктом «а» частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XI контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом відповідача від 06 квітня 2021 року №8 6-РС позивача звільнено з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону 2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, що затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі також - Положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає порядок проходження громадянами України (військової служби у Збройних Силах України) та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Разом з тим, позивач зазначає, що рапорту про звільнення він не писав і не підписував, фізичної можливості щодо його написання та подачі не мав, оскільки у даний період часу він перебував на лікуванні і підготовці до операції, яка була проведена 03.03.2021 року, що підтверджується випискою від 15.03.2021 № 1373.
Матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.03.2021 по момент винесення оскаржуваного наказу позивач перебував на лікуванні, а відтак не міг особисто 02.03.2021 подати рапорт про звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту.
Згідно висновку експерта від 03.05.2024 № СЕ-19/103-24/2567-ПЧ за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи на виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі № 140/14906/21, підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Старший навідник старший солдат (підпис) ОСОБА_2 » в рапорті про звільнення від 02.03.2021 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншої особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Таким чином, за результатами проведеної судової експертизи встановлено, що підпис у рапорті від 02.03.2021 про звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту виконано не ОСОБА_1 , відтак, позивач не підписував рапорту від 02.03.2021.
У розрізі наведеного, суд першої інстанції, зважаючи на висновки експертизи, які в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами підтверджують той факт, що рапорт від 02.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку контракту підписано не позивачем, а іншою особою, дійшов правильного висновку про протиправність наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 06 квітня 2021 року № 86-РС щодо звільнення позивача з військової служби у запас згідно підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону 2232-ХІІ, у зв'язку із закінченням строку контракту.
Щодо покликань відповідача на те, що суд першої інстанції неправильно визначив співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста, сьома статті 134 КАС України).
Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Аналіз вказаних норм дає суду підстави для висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами (відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі) лише у разі задоволення позову (повністю або частково) сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів наголошує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд першої інстанції врахував обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що розгляд справи в суді першої інстанції тривав 3 роки і кожна винесена ухвала суду супроводжувалася активними діями з боку адвоката, а саме подання клопотань, пояснень, участь в судових засіданнях.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомоги чи неспівмірності розміру витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із реальним обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та судової практики.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності справи.
У розрізі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 140/14906/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 12.09.24