12 вересня 2024 року справа №200/1404/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі № 200/1404/24 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
11 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просив суд: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102,00 гривні; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України “Про призначення суддів» № 278/2020 від 16.07.2020 року її призначено на посаду судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області безстроково. Наказом В.о. голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 3-г/ к від 21.07.2020 року позивачку зараховано до штату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області. Наказом В.о. голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 4-г/ к від 28.07.2020 року позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 5 років, починаючи з 29.07.2020 року.
За період з 01 листопада 2023 по 31 грудня 2023 року Відповідач нараховував позивачці суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року», у розмірі 2 102,00 гривні. Вказує, що відповідно до приписів спеціального законодавства, Відповідач повинен був нарахувати їй суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривень.
У зв'язку із цим, позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та вважає, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення, а тому звернулась до суду за захистом порушеного права. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі № 200/1404/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102,00 гривні. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації щодо зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно- відмовлено.
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ані в Законах України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», “Про Державний бюджет України на 2022 рік», “Про Державний бюджет України на 2023 рік», ані в кошторисі на відповідний рік не передбачено нарахування та виплату суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Донецької області, розрахованої від посадового окладу в розмірі, зазначеному позивачем. Нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитися в залежність лише від норм Закону України “Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, ТУ ДСА України в Донецькій області на виконання частини другої статті 19 Конституції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 .
Указом Президента України “Про призначення суддів» № 278/2020 від 16 липня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області безстроково.
Наказом В.о. голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 3-г/ к від 21 липня 2020 року ОСОБА_1 зараховано до штату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області на посаду судді з 21 липня 2020 року, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Наказом В.о. голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області № 4-г/ к від 28 липня 2020 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу судді за наявності стажу роботи більше 5 років, починаючи з 29 липня 2020 року.
Відповідно до штатного розпису на 2023 рік Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, який затверджено начальником ТУ ДСА в Донецькій області, посадовий оклад судді станом на 01 січня 2023 року становить 63 060,00 грн.
Отже, штатний розпис на 2023 рік Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області станом на 01 січня 2023 року складений та затверджений відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з посадовим окладом судді з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102,00 грн (2102,00 грн х 30 = 63 060,00 грн).
Згідно з відомостями довідки - розрахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №04-640-24 від 04 квітня 2024 року за період листопад - грудень 2023 суддівська винагорода позивачеві нарахована в обмеженому розмірі. Різниця у нарахуванні становить 41 904,00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Спірні правовідносини, які склались у даній справі, зводяться до питання щодо правомірності дій, які полягають в обчисленні та виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з установленого у статті 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2023 рік», прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 гривні.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються відповідні регіональні коефіцієнти
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV “Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Слід відмітити, що до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у цій справі, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2023 рік», фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Зазначений Закон про Державний бюджет України на 2023 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Така правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року від 30 листопада 2021 року, від 22 червня 2023 року, від 12 липня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21, № 400/4904/21, № 140/5481/22.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом України “Про судоустрій і статус суддів» №1402 - VIII не передбачена ( прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) на підставі положень статті 7 Закону про Державний бюджет України на 2023 рік була неправомірною.
При цьому, виключно статтею 135 Закону №1402 - VIII визначається розмір доплати за вислугу років, зокрема, за наявності стажу роботи більше 5 років - 20 відсотків посадового окладу.
Таким чином, оскаржувані дії відповідача 1 визнаються протиправними, оскільки вони суперечать вимогам ч.2 ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивачки внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди.
Також при розгляді даної справи, судом враховується постанова Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного адміністративного Суду у постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, у якій розглядалися позовні вимоги щодо розміру суддівської винагороди, де Верховний Суд дійшов висновку про відшкодування заборгованості саме шляхом зобов'язання Хмельницького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок і виплату судді Хмельницького окружного адміністративного суду відповідної суддівської винагороди.
Суд першої інстанції враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 по справі №560/5597/22 щодо визначення способу захисту прав позивача, дійшов висновку про необхідне: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102,00 гривні; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2 684,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Даний спосіб захисту порушеного права суд вважає достатнім, враховуючи обставини справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі № 200/1404/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі № 200/1404/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко