12 вересня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4483/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.12.2023;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.12.2023 та надати відповідь.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . У грудні 2023 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років). Однак відповідач рапорт ОСОБА_1 по суті не розглянув, про результати розгляду позивача не повідомив.
2. Позиція відповідачів.
Військова частина НОМЕР_1 позов не визнала, у відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 71/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що військова частина НОМЕР_1 13.02.2024 отримала рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". За твердженням представника відповідача, командування військової частини НОМЕР_1 не наділене повноваженнями щодо звільнення військовослужбовців з військової служби, а тому 14.02.2024 до управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 направлено подання відносно військовослужбовця ОСОБА_1 для його подальшого звільнення з лав Збройних Сил України. Однак станом на 01.05.2024 до військової частини НОМЕР_1 рішення за результатами розгляду подання не надходило.
Представник військової частини НОМЕР_2 надав до суду відзив на позов, у якому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог /а.с. 77-80/. При цьому зазначив, що за наданими разом з рапортом ОСОБА_1 від 19.12.2023 документами він є батьком лише однієї дитини, а щодо двох інших дітей є вітчимом. А тому позивач матиме обов'язок з утримання своїх падчерок лише за сукупністю обставин, а саме: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим оформив опіку або вдочерив падчерок, тоді як позивач таких доказів не надав.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 до участі у справі в якості другого відповідача залучено військову частину НОМЕР_2 та розпочато розгляд справи спочатку.
Ухвалою від 24.05.2024 суд витребував від військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 19.12.2023 про звільнення з військової служби, подання від 14.02.2024 до управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 відносно військовослужбовця ОСОБА_1 (за наявності), а від військової частини НОМЕР_2 - належним чином засвідчену копію подання військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2024 до управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 відносно військовослужбовця ОСОБА_1 разом з відомостями про розгляд цього подання.
24.05.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, зазначивши, що факт утримання позивачем падчерок підтверджено документами, наданими разом з раптом від 19.12.2023 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами /а.с. 89-91/.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", що відповідачі не заперечували.
З 12.12.2023 позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено довідкою від 12.02.2024 вих.№568 /а.с. 56/.
19.12.2023 позивач звернувся до командира 1-ї інженерної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років), до якого долучив документи на підтвердження перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с. 50-53/.
За твердженням представника військової частини НОМЕР_1 згаданий рапорт надійшов на розгляд 13.02.2024.
Листом від 14.02.2024 за вих.№588 начальник штабу - заступник командира військової частини НОМЕР_1 звернувся до начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 з поданням про звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - у зв'язку перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років /а.с. 96-97/.
Листом від 07.03.2024 т.в.о. начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 повернув подання та матеріали на молодшого сержанта ОСОБА_1 без реалізації, зазначивши, що для отримання правової підстави для звільнення заявника з військової служби йому необхідно довести факт перебування на його утриманні падчерок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с. 98/.
Стверджуючи про нерозгляд рапорту від 19.12.2023 про звільнення з військової служби по суті, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону №2232-XII на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації на особливий період починається військова служба.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 названого Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).
Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (надалі - Інструкція №170) для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
У силу абзацу першого пункту 12.1 розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом "г" пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п'ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме - з огляду на перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Позиція відповідача у цьому спорі полягає в тому, що з метою звільнення з військової служби позивач має довести перебування на його утриманні двох падчерок, оскільки з трьох неповнолітніх дітей лише ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною донькою позивача, тоді як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є його падчерками.
Суд враховує, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 07.04.2018 зареєстровано шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 /а.с. 11/.
На дату реєстрації шлюбу ОСОБА_5 мала двох доньок: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком яких у свідоцтвах про народження зазначений ОСОБА_6 /а.с. 12, 13/.
29.06.2018 у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народилась донька - ОСОБА_4 /а.с. 14/.
Відповідно до частини першої статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28.02.2020 у справі №219/14997/19 (набрало законної сили 31.03.2020, реєстраційний номер в ЄДРСР 87967514) позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволено. Суд вирішив стягувати з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН - не відомий), на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН - НОМЕР_4 ), аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 24 грудня 2019 року до досягнення найстаршою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 повноліття /а.с. 24-25/.
На виконанні у Лисичанському ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області перебуває виконавче провадження №62421559 про стягнення аліментів з ОСОБА_6 /а.с. 31/.
Листом Лисичанського ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області від 24.11.2023 вих.№21363 повідомлено, що заборгованість ОСОБА_6 зі сплати аліментів за період з 24.12.2019 по 31.10.2023 складає 170468,64 грн /а.с. 47/.
Зі змісту розрахунку заборгованості зі сплати аліментів слідує, що ОСОБА_6 фактично аліменти не сплачує /а.с. 48-49/.
Місце проживання ОСОБА_6 зареєстроване у м. Лисичанську Луганської області, що відноситься до тимчасово окупованих територій України з 03.07.2022 (див. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309).
Позивач у рапорті від 19.12.2023 звертав увагу на те, що рідний батько ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично не бере участі у їх вихованні, не утримує своїх дітей, місце його фактичного знаходження невідоме, оскільки він не зареєстрований на підконтрольній Україні території як внутрішньо переміщена особа.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Суд враховує, що Сіверською міською радою Бахмутського району Донецької області ОСОБА_7 та ОСОБА_1 видане посвідчення НОМЕР_5 багатодітної сім'ї, де у графі діти зазначені: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 /а.с. 46/.
Подружжя разом з трьома дітьми є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджено довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб /а.с. 19-23/.
Зазначеними документами підтверджено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 проживають однією сім'єю разом з трьома неповнолітніми дітьми.
За даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_7 не працює, а єдиний дохід складають виплати від Управління соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області /а.с. 32-34/.
Батьки ОСОБА_7 проживають на території, на якій ведуться активні бойові дії (Сіверська міська територіальна громада Донецької області), а тому не можуть здійснювати догляд та утримувати онуків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с. 35-41/.
Місце знаходження батьків ОСОБА_6 невідоме.
Усі вищезгадані обставини були повідомлені ОСОБА_1 у рапорті від 19.12.2023, а до рапорту додані документи на їх підтвердження.
Наведене є підставою для висновку, що відповідачам разом з рапортом від 19.12.2023 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами були надані документи, що у своїй сукупності підтверджували факт перебування на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей.
Отож дії військової частини НОМЕР_2 щодо повернення без реалізації на доопрацювання подання та матеріалів на молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є протиправними.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд враховує, що на підставі рапорту ОСОБА_1 від 19.12.2023 начальник штабу - заступник командира військової частини НОМЕР_1 листом від 14.02.2024 за вих.№588 звернувся до начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 з поданням про звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - у зв'язку перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років /а.с. 96-97/.
Таким чином, у спірних відносинах відсутня бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 19.12.2023.
Повноваженнями з розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби та ухвалення відповідного рішення наділене командування військової частини НОМЕР_2 .
Листом від 07.03.2024 т.в.о. начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 повернув подання та матеріали на молодшого сержанта ОСОБА_1 без реалізації до військової частини НОМЕР_1 /а.с. 98/.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, як визначено частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Як зазначалось вище, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Таким чином, прийняття рішення про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд, з урахуванням частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо повернення без реалізації на доопрацювання подання військової частини НОМЕР_1 та матеріалів на молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зобов'язавши військову частину розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.12.2023 та подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідачі доказів понесення судових витрат не надали.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо повернення без реалізації на доопрацювання подання військової частини НОМЕР_1 та матеріалів на молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.12.2023 та подання військової частини НОМЕР_1 про звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ; АДРЕСА_3 ).
Відповідачі:
1) військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ; АДРЕСА_4 );
2) військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ; АДРЕСА_5 ).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА