справа №380/5989/24
12 вересня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу ГУ ДМС у Львівській області про визнання протиправної відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Чупахін Іван Робертович, звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу ГУ ДМС у Львівській області ( далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу громадянці ОСОБА_1 у вклеюванні до її паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого 15 серпня 2001 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області, фотографії у зв'язку із досягненням 45-річного віку та подальшій видачі їй цього паспорта відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу вклеїти до паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого 15 серпня 2001 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області, фотографію ОСОБА_1 у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку, після чого видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України НОМЕР_1 , виданого 15 серпня 2001 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після досягнення 45-річного віку позивач 29.11.2023 звернулася до відповідача із заявою про вклеювання відповідної фотографії у належний їй паспорт громадянина України зразка 1994 року. Позивач вважає, що пропуск строку звернення до відповідача із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з досягненням 45-річного віку, без поважних причин, не може позбавляти її права на користування паспортом у формі книжечки. Позивач вказала, що законодавством не передбачено іншого способу захисту порушеного права позивача, окрім як зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта позивача зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років. Також зазначає, що при складанні заяви до відповідача та цієї позовної заяви позивач вважала і вважає, що електронна обробка її персональних даних у процесі оформлення ID-паспорту порушує принцип поваги до її приватного життя, в зв'язку з чим вона згоди на таку обробку не надавала і не надає.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у тому, що позивач пропустила місячний строк звернення із заявою про вклеювання фотокартки, у зв'язку із досягненням 45-річного віку, визначений постановою КМУ від 25.03.2015 № 302. Також стверджує, що відповідно до долученої до позову копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 15.08.2001 Жовківським РВ УМВС України у Львівській області, на ім'я ОСОБА_1 , такий паспорт виданий позивачу у 29-річному віці. За вклеюванням нового фото по досягненню 45-річного віку позивачу слід було звертатись у встановлений законодавством строк (30 календарних днів), починаючи з 26.12.2017. Тобто станом на день подачі позову минуло 6 років, як ОСОБА_1 проживає в Україні з недійним документом, що посвідчує її особу. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 22.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Відповідачем 05.04.2024 (вх. №26248) подано відзив на позовну заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Жовківським РВ УМВС України у Львівській області 15.08.2001 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 29.11.2023, в якій просила вклеїти фотокартку в її паспорт громадянина України по досягненню 45-річного віку.
Листом від 08.12.2023 №-4628-933/4628.1-23 відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви з підстав звернення з такою заявою не у встановлений законодавством термін.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 32 Конституції України визначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частиною другою 32 Конституції України, зокрема зазначається, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розвитку людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу на те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається вказаним Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 вказаного Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється зазначеним Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною першою статті 21 вказаного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Так, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частина третя статті 13 вказаного Закону визначає, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до пунктів 3,5,6,8 Положення про паспорт, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені зазначеним Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру з 01.01.2016 запроваджено оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено вказаною постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
З 01.11.2016 - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постанови № 302.
Пунктом 3 Постанови № 302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено вказаною постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою, з 01.01.2016 припиняється.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п'ята, шоста статті 6 Закону № 2297-VI).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Проте, суд звертає увагу на те, що законодавство не врегульовує питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
Тому суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Ураховуючи таку практику ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Суд зазначає, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держави щодо встановлення обмежень є вузькою. Даючи оцінку такому обмеженню, слід з ясувати чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007).
Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у спірному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VIII внесено зміни, зокрема до Закону № 5492-VI.
При цьому законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
При розгляді справи суд, у відповідності до положень частини третьої статті 291 КАС України, враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17).
Викладене в сукупності зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на використання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Підпунктом 6 пункту 6 Постанови № 302 передбачено, що якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки в зв'язку з досягненням відповідного віку, такий паспорт підлягає обміну на паспорт у формі пластикової картки типу ID-1.
Як встановив суд, позивач із заявою про вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України на її ім'я по досягненню 45-річного віку без видачі паспорта у формі ID-картки, який містить безконтактний електронний носій звернулася до відповідача 29.11.2023.
Тобто, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 45-річного віку 26.12.2017, а заявою про вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45-річного віку, звернулася майже через 7 років.
Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено жодних правових наслідків у разі пропуску особою строку подання заяви про вклеювання фотографії в паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні 45-річного віку.
Оскільки право на вклеювання фотографії у паспорт громадянина України при досягненні ним 45-річного віку нерозривно пов'язане з правом громадянина на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у задоволенні заяви позивача від 29.11.2023.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем вказані вимоги щодо доказування правомірності свого рішення не виконано.
Доводи відповідача про правомірність спірної відмови спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що оформлена листом від 08.12.2023 №-4628-933/4628.1-23 відмова ОСОБА_1 у вклеюванні до паспорта громадянина України фотографії у зв'язку із досягненням 45-річного віку, не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання такої відмови протиправною.
Друга позовна вимога є похідною від першої і також підлягає до задоволення шляхом зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта громадянина України фотографію ОСОБА_1 у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку, після чого повернути паспорт позивачу.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цілому, тому позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді 1 211 грн 60 к. судового збору, сплаченого за квитанцією №8298-2352-6348-9253 від 19.03.2024.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (с. Віднів, Львівський район, Львівська область, 80374, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу ГУ ДМС у Львівській області (вул. Січових Стрільців, буд. 11, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 37831493) про визнання протиправної відмови, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу ГУ ДМС у Львівській області (вул. Січових Стрільців, буд. 11, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 37831493), оформлену листом від 08.12.2023 №-4628-933/4628.1-23, у вклеюванні до паспорта громадянина України ОСОБА_1 (с. Віднів, Львівський район, Львівська область, 80374, РНОКПП НОМЕР_2 ), серії НОМЕР_1 , виданого 15 серпня 2001 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області, фотографії у зв'язку із досягненням 45-річного віку.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу ГУ ДМС у Львівській області (вул. Січових Стрільців, буд. 11, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 37831493) вклеїти до паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданого 15 серпня 2001 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області, фотографію ОСОБА_1 у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку, після чого видати цей паспорт громадянина України ОСОБА_1 (с. Віднів, Львівський район, Львівська область, 80374, РНОКПП НОМЕР_2 ).
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Жовківського відділу ГУ ДМС у Львівській області (вул. Січових Стрільців, буд. 11, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 37831493) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 (с. Віднів, Львівський район, Львівська область, 80374, РНОКПП НОМЕР_2 ) 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 к. судових витрат у вигляді судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома