"13" вересня 2024 р.
Справа № 642/5686/23
Провадження №2/642/114/24
09 вересня 2024 року м. Харків
Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Вікторова В.В.,
за участю секретаря Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про припинення права власності та визнання права власності на частки житлового будинку в порядку набувальної давності,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про припинення права власності та визнання права власності на частки житлового будинку в порядку набувальної давності.
В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення Ленінського народного суду м.Харкова від 08.12.1988 року позивачу ОСОБА_1 , сестрі позивача ОСОБА_5 та брату позивача - ОСОБА_6 на праві приватної власності належать 67/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в рівних частках, тобто по 67/300 кожному. Сестра позивача, ОСОБА_5 , та брат позивача, ОСОБА_6 ніколи в зазначеному будинку не проживали, оскільки мала окреме житло, жодної участі з благоустрою, поточного ремонту та покращень не приймала. Після їх смерті спадкові справа не відкривались, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. Починаючи з червня 1996 року і по теперішній час позивачка мешкає в зазначеному домоволодінні, відкрито та безперервно ним користується протягом 27 років, робить поточні та капітальні ремонти, сплачує комунальні послуги в повному обсязі. Проте не має правовстановлюючого документу, який би посвідчував її право на безхазяйні частки, які належали її померлим родичам. Враховуючи, що вона добросовісно заволоділа спірними частками домоволодіння, які перебували у власності її родичів, безперервно проживає у домоволодінні з 1996 року, і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном ними більше десяти років просить анулювати право власності на частку 67/300 в житловому будинку АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_5 ; анулювати право власності на частку 67/300 в житловому будинку АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_6 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку набувальної давності право власності: на частку 67/300 в житловому будинку АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_5 та на частку 67/300 в житловому будинку АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_6 .
Представником відповідача Харківської міської ради Василенко І.Ю. 30.01.2024 подано пояснення на позовну заяву, в яких останній просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначає, що сам по собі факт користування повивачем майном не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю. Позивач достовірно знала, що колишніми власниками частини спірного майна є ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також їх потенційних спадкоємців на такі частини, а отже заволоділа чужою річчю, відповідно таке володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння. На доведення добросовісності набуття права власності, відкритості володіння, безперервності володіння, які є основними умовами для набуття права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, позивач не надав суду будь-яких письмових доказів.
Ухвалою суду від 03.10.2023 року провадження у зазначеній справі було відкрито, та справу призначено в підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.12.2023року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити. В судовому засіданні 01.02.2024 року надав усні пояснення, в яких посилався на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача Харківської міської ради Василенко І.Ю. в судове засідання не з'явився, надав письмові та усні пояснення у судовому засіданні 01.02.2024 року, в яких проти позовних вимог заперечує в у повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі. По суті позовної заяви заначив, що даний спір відбувається в межах частин, які йому не належать, відтак даний спір не впливає на його права та обов'язки.
Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, проти позовних вимог не заперечує.
Третя особа ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, проти позовних вимог не заперечує.
На підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до положень ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст.4ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно рішення Ленінського районного народного суду м. Харкова від 08.12.1988 року та відповідно до довідки КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради №1057632 від 05.04.2019року, частина житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві приватної власності по 67/300 частин кожному.
З копії Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 04.02.2003 вбачається, що ОСОБА_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського обласного управління юстиції, зроблено відповідний актовий запис №10169.
З копії Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 від 05.08.2019 вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, зроблено відповідний актовий запис №11396.
Згідно інформаційної довідки з Харківського обласного державного нотаріального архіву від 09.11.2023 року № 2697/01-21 заяви про прийняття спадщини, відмову від спадщини та видачі свідоцтв про право на спадщину від спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 до нотаріальної контори не надходили, спадкова справа не заводилася, свідоцтво про право на спадщину не видавалися.
Згідно інформаційної довідки з Другої Харківської міської державної нотаріальної контори від 03.11.2023 року №1553/01-16 заяви про прийняття спадщини, відмову від спадщини та видачі свідоцтв про право на спадщину від спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 до нотаріальної контори не надходили, спадкова справа не заводилася, свідоцтво про право на спадщину не видавалися.
З витягу із Спадкового реєстру (спадкова справа та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) вбачається, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємцями є її діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яким видано свідоцтва про право на спадщину за законом по частки кожному в праві спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 31.01.2024року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ..
В судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою позивача пояснила, що з 1989 року мешкає поряд з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . На момент її вселення, ОСОБА_1 вже проживала та продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, в одній половині будинку проживає ОСОБА_1 , в іншій половині будинку проживає Безрук. ОСОБА_1 весь час проживає одна в своїй половині будинку за вказаною адресою, самостійно утримує цю частину будинку, здійснює ремонти (дах, вода, каналізація та ін.) за свій рахунок. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 свідок не знає та ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_12 , який є сусідом позивача пояснив, що з 1971 року мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з кінця 70-х років. За вказаною адресою, в одній половині будинку проживає ОСОБА_1 , в іншій половині будинку проживає інша особа. ОСОБА_1 весь час проживає сама в своїй половині будинку за вказаною адресою, самостійно його утримує, здійснює ремонти. Знає, що у ОСОБА_13 були сестра ОСОБА_5 та брат ОСОБА_14 , які померли. Свідок особисто не був з ними знайомий та ніколи їх не бачив.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Зазначене відповідає висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Крім того, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Згідно з ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень частин 1 та 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частин 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки встановлено, що позивач знала і розуміла, що користувалася чужим майном, була обізнана про власників на спірні частини домоволодіння, потенційних спадкоємців на такі частини, суд приходить до висновку, що безтитульність та добросовістність як початковий елемент заволодіння майном була відсутня, а тому підстав для визнання за позивачем права власності на спірні частини домоволодіння за набувальною давністю немає. Сам по собі факт користування ОСОБА_1 спірними частками домоволодіння не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Враховуючи, що умови передбачені ст. 344 ЦК України для набуття права власності за набувальною давністю відсутні, тому позов ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності на частки житлового будинку в порядку набувальної давності задоволенню не підлягає.
Суд розподіляє судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, та у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покладає понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись ст. ст. 13, 19, 56, 77-81, 259, 263-265, 274, 268, 354 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про припинення права власності та визнання права власності на частки житлового будинку в порядку набувальної давності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13.09.2024 року.
Суддя В.В. Вікторов