ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.09.2024Справа № 910/6407/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська 8, м. Київ, 04070)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (вул.Рибальська 22, м.Київ, 01011)
про стягнення 15 291,25 грн.
Представники сторін: не викликались.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" про стягнення 15 291,25 грн страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного наземного транспорту "Все включено" № 61906Га2юб від 20.09.2022 року, в зв'язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу Hyundai, державний НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Альфа Страхування", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 15 291,25 грн. в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6407/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, ціну позову, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та враховуючи незначну складність справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, та, відповідно, визначив здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Також вказаною ухвалою витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України інформацію по полісу ЕР № 211564007 станом на 04.01.2023 року.
Так, на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2023 року через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро 16.05.2023 року супровідним листом № 9-03/16023 від 16.05.2023 року надійшла витребувана інформація по полісу ЕР № 211564007 станом на 04.01.2023 року. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 10.05.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/6407/23 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Рибальська 22, м. Київ, 01011, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/6407/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 15.05.2023 року поштового відправлення №0105494217666.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.05.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 30.05.2023 року.
Як свідчать матеріали справи, відповідач своїм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
У свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки ПАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 20.09.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 61906Га2юб (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, зокрема, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням (далі - КАСКО).
Як зазначено в Договорі страхування застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки Hyundai, модель Tucson, державний номер НОМЕР_2 , номер кузова (шасі) НОМЕР_3 , рік випуску - 2017.
Страхова сума для зазначеного автомобіля становить 750 000,00 грн, франшиза за ризиком «збитки внаслідок ДТП» - 0,00% від страхової суми.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Строк дії Договору страхування для застрахованого транспортного засобу - з 22.09.2022 по 21.09.2021 (розділ 18 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 61906Га2юб від 20.09.2022 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до пункту 24.2.2 розділу 24 Договору страхування страховим випадком, серед іншого, є «збитки внаслідок ДТП» - будь-яке пошкодження або знищення ТЗ, його окремих складових частин чи додаткового обладнання та/або комплектуючих елементів ТЗ внаслідок ДТП.
Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - подія, що сталася під час руху ТЗ, в результаті якої загинули або дістали поранення люди чи завдані матеріальні збитки: зіткнення з іншим ТЗ, наїзд (удар) на рухомі чи нерухомі об'єкти, перекидання, падіння ТЗ.
Судом встановлено згідно матеріалів справи, зокрема, згідно Відповіді від НПУ № 3023006453474926 та постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.02.2023 у справі № 308/427/23, що 04.01.2023 року об 11 год 30 хв в м. Ужгород по вул. П. Мирного, 4, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Hyundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи неуважною за кермом, не дотрималась безпечного інтервалу від припаркованого транспортного засобу Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , та здійснила наїзд на даний транспортний засіб, у результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушила вимоги п. 2.3б, 13.1 ПДР та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з пунктом 28.13 розділу 28 Договору страхування при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в Кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 10 Договору франшизи по відповідному ризику. При цьому розмір збитків визначається з урахуванням наведених нижче та зазначених у розділі 14 Договору умов: «На базі СТО на вибір Страховика» - при розрахунку розміру страхового відшкодування в Кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на вибір Страховика.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 28.1 розділу 28 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з Договором на підставі Заяви про подію і на виплату і страхового акту, який складається страховиком. Якщо страховиком не буде визначено інше за конкретною подією, Заява про подію та на виплату страхового відшкодування може бути подана страхувальником та прийнята страховиком у вигляді телефонного дзвінка (за умови ідентифікації страхувальника), з метою фіксації такої заяви страховиком здійснюється запис телефонної розмови. Заява про подію та на виплату подається у письмовій формі, визначеній страховиком, при повній загибелі ТЗ, у разі викрадання ТЗ або в інших випадках на вимогу страховика.
Відповідно до п.п.27.1.1.5 Договору страхування для підтвердження настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний надати письмову заяву про подію та на виплату, за формою, визначеною страховиком протягом 3 (трьох) робочих днів (незалежно від фіксації заяви через контакт - центр страховика у телефонному режимі) виключно в разі, зокрема, вимоги страховика.
Так, судом встановлено за матеріалами справи, що страхувальник 10.01.2023 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №1.003.23.0000096, за змістом якої страхувальник попередньо звертався до страховика із заявою про подію та на виплату 04.01.2023 року.
Відповідно до пункту 28.2 розділу 28 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страхувальнику тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитку. Страхувальник зобов'язаний надати страховику усі необхідні документи та/або інформацію, в т.ч. ті, що підтверджують причини та розмір збитку, перелік яких наведено в Договорі. Ненадання вказаних документів та/або інформації дає страховику право відмовити у виплаті відшкодування як в цілому, так і в частині збитку, непідтвердженій такими документами та/або інформацією.
Страховик повинен скласти страховий акт протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання заяви про подію та на виплату й інших документів та/або інформації згідно з розділами 25 і 27 Договору (пункт 28.3 розділу 28 Договору страхування).
Згідно з пунктом 28.16 розділу 28 Договору страхування при визнанні події страховим випадком страхове відшкодування виплачується протягом 10 робочих днів з дня складання страхового акту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком СТО - ТОВ «Форвард Автоцентр» № ФФ221431 від 10.01.2023 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , включаючи запасні частини та роботи, а також надану знижку, складає 15 291,25 грн. (з ПДВ).
Додатково на підтвердження вартості відновлювального ремонту позивачем надано копію ремонтної калькуляції № 1.003.23.0 від 10.01.2023 року, складеної ТОВ «Форвард Автоцентр», згідно якої загальна вартість ремонту складає 15 291,25 грн. з ПДВ.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із Заявою про настання страхового випадку та на виплату страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 15 291,25 грн, про що складено відповідний страховий акт № ARХ3529571 від 18.01.2023 року на суму 15 291,25 грн та розрахунок страхового відшкодування до нього, копії яких наявні в матеріалах справи.
За змістом вказаного страхового акту загальна вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , склала 15 291,25 грн, та становить вартість відновлювального ремонту згідно з рахунком СТО - ТОВ «Форвард Автоцентр» № ФФ221431 від 10.01.2023 року на суму 15 291,25 грн.
Відповідно до складеного страхового акту № ARХ3529571 від 18.01.2023 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 15 291,25 грн безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 - ТОВ «Форвард Автоцентр», що підтверджується платіжним дорученням № 944874 від 19.01.2023 року на суму 15 291,25 грн, копія якого наявна в матеріалах справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 61906Га2юб від 20.09.2022 року, а також перебування отриманих автомобілем марки Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 04.01.2023 року, відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в загальному розмірі 15 291,25 грн у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок ТОВ «Форвард Автоцентр» як СТО, що здійснювало відновлювальний ремонт вказаного транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки Звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України «про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки відповідно до абз. 10 частини 2 статті 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, наявність рахунку СТО - ТОВ «Форвард Автоцентр» № ФФ221431 від 10.01.2023 року та платіжного дорученням № 944874 від 19.01.2023 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, у сумі 15 291,25 грн.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 04.01.2023 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування. При цьому постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.02.2023 у справі № 308/427/23 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху, у зв'язку з чим останню визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді сплати штрафу в розмірі 850,00 грн.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, у такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Відтак, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки Hyundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Альфа Страхування" відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР211564007 (далі - Поліс) із наступними умовами: розмір страхової суми за шкоду заподіяну майну - 160 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн. Поліс станом на момент скоєння ДТП 04.01.2023 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеного Полісом.
У свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом Hyundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі, позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС", виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Hyundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, у межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, у межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому, з урахуванням наявності полісу ЕР № 211564007 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу Hyundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування", до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Договору страхування та Полісу ЕР № 211564007 франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке позивач просить суд стягнути в даному позові на суму франшизи не підлягає зменшенню.
Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
При цьому страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).
Згідно пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.
При цьому відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Водночас, відповідно до пункту 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
При цьому згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
З доданої до позовної заяви копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки Hyundai Tucson, державний номер НОМЕР_2 , вбачається, що даний автомобіль є 2017 року випуску, тобто на момент ДТП 04.01.2023 року строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував 7 років, а тому відсутні підстави для вирахування зносу відповідно до вимог пункту 7.38 вказаної Методики.
Так, згідно пункту 35.1 статті 35 названого Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Водночас стаття 37 зазначеного Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування. У силу підпункту 37.1.4 пункту 37.1 вказаної норми підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Оскільки вказані у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строки є присічними і поновленню не підлягають, тому з їх спливом у страховика виникає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Так, з системного аналізу норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них обумовлена статтею 35 сказаного Закону, тобто шляхом звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про таке відшкодування. Другий спосіб надає можливість потерпілому звернутися безпосередньо до суду з позовом до страховика про відшкодування шкоди та ухвалення судом відповідного рішення. Вказане випливає зі змісту пункту 36.1 статті 36 названого Закону, згідно з яким рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається страховиком, у тому числі, на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Отже, визначений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про здійснення страхового відшкодування не є досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий у розумінні статті 124 Конституції України, а становить собою позасудову процедуру здійснення страхового відшкодування, яка не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
При цьому положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, постановах Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №227/3573/16-ц, від 24.04.2019 у справі №643/19957/15-ц.
Водночас, суд зауважує, що держава може стимулювати до вирішення правових спорів у межах відповідних позасудових процедур, утім, їх використання є правом, а не обов'язком особи, а відтак не повинно позбавляти її можливості на судовий захист права, яке є порушеним уже в силу самого факту заподіяння шкоди дорожньо-транспортною пригодою.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», а саме заяви № 0000096/ІНС.ЛОУ від 06.03.2023 року про виплату страхового відшкодування в сумі 15 291,25 грн., факт надсилання якої 07.03.2023 року на адресу відповідача підтверджується копією фіскального чеку від 07.03.2023 року.
Враховуючи викладене, відсутність у матеріалах справи доказів отримання відповідачем заяви (претензії) позивача за вих. № 0000096/ІНС.ЛОУ від 06.03.2023 на виплату страхового відшкодування не обмежує позивача в праві безпосереднього звернення до суду, яке було ним реалізоване 23.04.2023 року, тобто в межах строку, встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на власний розсуд обравши один з можливих способів захисту, що відповідно до приписів чинного законодавства є правомірним.
Наразі, станом на час розгляду справи судом вказана вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З огляду на вищевикладене, а також виходячи з загального принципу недопустимості формального підходу у вирішенні питання про здійснення чи нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій над їх змістом і наслідками, суд вважає, що сама по собі відсутність у матеріалах справи доказів отримання відповідачем заяви (претензії) позивача за вих. № 0000096/ІНС.ЛОУ від 06.03.2023 не є підставою для відмови у позові про стягнення страхового відшкодування.
При цьому судом враховано, що у разі звернення особи із заявою безпосередньо до суду, страховик не обмежений в праві та не позбавлений можливості визнати позов та сплатити страхове відшкодування або ж наводити свої заперечення проти позову у разі їх наявності. Утім, наявним правом та можливістю відповідач у рамках даної справи згідно своєї суб'єктивної волі не скористався.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що обґрунтовано заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 61906Га2юб від 20.09.2022 року і Полісу № ЕР211564007 та/або їх окремих положень суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, оскільки на момент прийняття рішення доказів на підтвердження факту виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку суду не представлено, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 15 291,25 грн страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "2Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (вул. Рибальська 22, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 30968986) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська 8, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 20474912) 15 291 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто одну) грн 25 коп страхового відшкодування та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2024 року.
Суддя А.М.Селівон