11 вересня 2024 року місто Київ
Справа № 766/7601/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12008/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Судді-доповідача Желепи О.В.,
Суддів Мазурик О.Ф., Немировська О.В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Київ від 15 квітня 2024 року (ухвалене у складі судді Грегуля О. В., повне рішення складено 15 квітня 2024 року)
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів
У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.10.2010 року у розмірі 33 524 грн 08 к. станом на 17.07.2023. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ця сума є заборгованістю за тілом кредиту.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неналежновиконує взяті на себе кредитнізобов'язанняза анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання послуг у ПриватБанку б/н від 14.10.2010.
Рішенням Деснянського районного суду м. Київ від 15 квітня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 за анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання послуг у ПриватБанку б/н від 14.10.2010 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 33524,08 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 2684 грн. - судового збору.
Не погоджуючись з такими рішеннями ОСОБА_1 11 травня 2024 року подала засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам даної справи, обставини які суд вважав встановленими є помилковими, крім того суд не надав належної оцінки доводам відповідача.
Вказує, що позивач посилається на те, що кредитні кошти були отримані на підставі договору №б/н від 14.10.2010 року, однак кредитні кошти отримано на підставі договору № SAMDN52000070770733 від 28.11.2012 року.
Зазначає, що подані позивачем Витяг із тарифів, розрахунок заборгованості та виписка по рахунку, не є належними доказами, так як не підтверджено їх відкриття на підставі Анкети-заяви від 14 жовтня 2010 року, в наданих документах зазначені відомості, починаючи із 28.11.2012 року, а у Витязі із тарифів в примітках зазначено дати - 01.01.2013, 01.09.2014, 01.04.2015р., що підтверджує факт того, що ці документи створені позивачем після 14.10.2010 року.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження ознайомлення відповідача із Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невідємної частини договору.
Посилається на те, що суд не звернув увагу на ту обставину, що банківські операції у 2022 та 2023 роках відбувались за карткою, яка діяла до 07/16. Банк самостійно збільшував кредитний ліміт, штучно збільшував заборгованість та самостійно здійснював списання коштів.
Вказує, що у період із 01.06.2022 по 01.12.2022 позивач самостійно списував відсотки за користування кредитними коштами за рахунок кредитного ліміту, що призвело до його збільшення на 7 374,31 грн. Станом на 26.12.2022 року позивачем було зменшено кредитний ліміт до 0, проте позивач за період із 01.01.2023 по01.03.2023 р. списував розмір відсотків, таким чином збільшив заборгованість за кредитом на 3 660,78 грн. У період із 18.04.2023 по 18.05.2023 - позивачем було самостійно списано - 18.04.2023 - 1 260,00 грн., 20.04.2023 - 50,00 грн., 18.05.2023 - 1260,00 грн. = всього 2 570,00 грн. Відповідачем самостійно у період із 26.07 по 14.09.2023 року в рахунок кредитної заборгованості було сплачено 1 500,00 грн. (по 500,00 грн. 26.07.2023, 06.08.2023, 14.09.2023 p.) Зазначені суми невраховані позивачем при розрахунку заборгованості та судом належно не їх досліджено і не надано відповідну оцінку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач своїм правом на надання відзиву не скористався. Про розгляд справи позивач повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження та копії апеляційної скарги до електронного кабінету в системі «Електронний суд», про що в матеріалах справи міститься відповідний звіт про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» статтю 369 ЦПК України було викладено в новій редакції.
Відповідно до Прикінцевих положень вказаного вище закону, передбачено, що цей Закон набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що апеляційну скаргу подано до набрання чинності вказаним вище законом, крім того з матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Суд вважав встановленим, що на підставі підписаної між сторонами анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку б/н від 14.10.2010 позивачем відповідачеві надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок для здійснення платежів у кредит у сумі: 39000 грн., який останній мав погашатись з процентами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що відповідач належним чином не виконала покладені на неї зобов'язання за кредитним договором, а тому відповідач має нести цивільно-правову відповідальність та зобов'язана погасити кредитну заборгованість.
Колегія суддів вважає, що висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості є правильним та обґрунтованим, однак апеляційний суд не погоджується з визначеним розміром заборгованості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 14.10.2010 підписано Анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
На підставі вказаної заяви відповідачу видано картку Універсальна НОМЕР_1 терміном дії до 09/14, що підтверджено довідкою про надання кредитних карток ОСОБА_1 .
З виписки по рахунку відповідача вбачається, що відповідач користувалася кредитними картками, знімала кошти в банкоматах, розраховувалася за товари та послуги.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти, що підтверджується випискою по рахунку, в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Твердження відповідачки про те, що банк не надав доказів надання їй кредитних коштів, спростовуються наявною в матеріалах справи випискою за договором № б/н за період 14.10.2010 - 20.07.2023 про рух коштів порахунку ОСОБА_1 .
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, що діяла з часу відкриття кредитного ліміту відповідачу та до 04.07.2018), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час судового розгляду).
Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 22.11.2023 у справі № 619/1384/21, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18.
Таким чином, саме виписка по картковому рахунку є належним і допустимими доказом, що підтверджує виконання позивачем умов договору в частині встановлення відповідачу кредитного ліміту та користування відповідачем кредитними коштами.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Однак позивачем не заявлено вимог про стягнення з відповідача відсотків.
Апеляційний суд виходить з вимог ст. 367 ЦПК України, відповідно до якої перегляд рішення відбувається в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги сформульовані в позовній заяві позивача, в якій зазначено, що заборгованість в сумі 33524, 08 грн. складається з тіла кредиту, борг за відсотками складає 0 грн.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо списання позивачем з рахунку відповідача відсотків у періоди з 01.06.2022 по 01.12.2022, 01.01.2023 по 01.03.2023, 18.04.2023 по 18.05.2023 та збільшення заборгованості за тілом за наслідками такого списання, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З наданої позивачем Виписки про рух коштів по рахунку відповідача вбачається, що у період з 01.06.2022 по 01.12.2022 Банком було списано з рахунку відповідача відсотки за користування кредитним лімітом у загальному розмірі 7 374 грн 31 к., з 01.01.2023 по 01.03.2023 у розмірі 3 660 грн 78 к, що разом становить 11 035 грн 11 к.
Вказану суму було зараховано до загальної суми заборгованості за тілом кредиту яку просить стягнути позивач, та яка була стягнута в повному обсязі.
У період з 18.04.2023 по 18.05.2023 з Виписки не вбачається списання Банком відсотків за користування кредитним лімітом.
Апеляційний суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про неправомірне стягнення з неї боргу за відсотками, щодо розміру яких відсутнє погодження. А також за відсутності заявлення таких позовних вимог.
Оскільки списання за відсотками Банк включив до тіла кредиту, тіло кредиту підлягає зменшенню на 11 035 грн 11 к.
Таким чином розмір заборгованості за тілом кредиту складає 22 788 грн 97 к., а не 33524 , 08 грн.. як стягнув суд першої інстанції.
Враховуючи викладене, Київський апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, надав неповну оцінку наявним в справі доказам та доводам сторін, внаслідок чого суд не повно встановив обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, висновки суду, викладені в судовому рішенні є не повними, такими що не відповідають встановленим обставинам.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 рокупідлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості за тілом кредиту з 33 524 грн 08 к. до 22 788 грн 97 к.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 рокупідлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої суми заборгованості на суму відсотків, вимоги щодо стягнення яких не заявлялись.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та зміни стягнутої заборгованості, наявні підстави для зменшення стягнутого судового збору з відповідача з 2 684 грн до 1 824 грн 58 к.
Крім того, оскільки апеляційна скарга задоволена частково (на 32,02%), то сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню у розмірі 320 грн 20 к. (1000*32,02%)
Оскільки дана справа є незначної складності, та відповідно до положень ст. 19 ЦПК Укараїни відноситься до малозначних справ, то з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Київ від 15 квітня 2024 року - змінити.
Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту з 33 524 грн 08 к. до 22 788 грн 97 к. та судовий збір з 2 684 грн до 1 824 грн 58 к.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Акціонерноготовариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 320 грн 20 к.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Суддя-доповідач О. В. Желепа
Судді О. Ф. Мазурик
О.В. Немировська