Справа № 757/28061/24-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5197/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
05 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42023000000001218 від 25.07.2023 за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст.368 КК України та ОСОБА_14 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року задоволено клопотання заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 про арешт майна, що вилучене 05.06.2024 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , повний перелік згідно резолютивної частини ухвали слідчого судді.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що орган досудового розслідування звернувся з клопотанням про арешт майна, яке є тимчасово вилученим, 14 червня 2024 року з пропущенням строків. Ухвалою від 14 червня 2024 року клопотання про арешт майна було повернуто органу досудового розслідування. В подальшому, з порушенням норм КПК України, орган досудового розслідування звернувся вдруге з даним клопотанням 21 червня 2024 року, що свідчить про зловживання правом з боку органу досудового розслідування, проте слідчим суддею було задоволено дане клопотання без розгляду питання про поновлення строків, що свідчить про незаконність такої ухвали.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 не є підозрюваною чи обвинуваченою у кримінальному провадженні, вищевказані кошти, мобільні телефони та ноутбук не мають і можуть мати значення речового доказу у даному кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали, думку прокурора ОСОБА_15 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки клопотання прокурора розглянуто слідчим суддею 27.06.2024 без виклику власника майна ОСОБА_7 , копію повного тексту оскаржуваної ухвали отримано ОСОБА_7 18.07.2024, а апеляційну скаргу подано до суду 19.07.2024, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000001218 від 25.07.2023 за підозрою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_14 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2024 у справі №757/22579/24-к надано дозвіл на проведення обшуку.
05.06.2024, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2024 проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає причетна до вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого серед іншого виявлено та вилучено вищезазначене майно.
Постановою слідчого групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_16 від 05.06.2024 вилучене майно визнано речовими доказами, у зв'язку з тим, що вони відповідають вимогам передбаченим ст. 98 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року накладено арешт на майно вилучене 05.06.2024 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон Apple iPhone 14 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ;
- ноутбук «НР» s/n: 5CD3487NHF, model: RT3290-C2 із зарядним пристроєм,
- мобільний телефон «Huawei», IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 ;
- три роздруківки формату А4 ззовні схожих на трафіки з'єднань абонентів мобільного з'єднання;
- та грошові кошти: 18500 доларів США, 200 Євро, 450 Євро, 200 Євро, 510 Євро, 445 Євро, 25 доларів США, 20 доларів США,40 доларів США, 5 доларів США, 200 злотих, 200 злотих, 50 злотих, 160 злотих, 150 злотих.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя дійшов висновку про те, що є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вищевказане вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Доводи апелянта на те, що ОСОБА_7 не є підозрюваною чи обвинуваченою у кримінальному провадженні, не впливає на правильність висновків слідчого судді про наявність підстав для арешту майна, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів, та не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучене за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 майно є тимчасово вилученим, а тому слідчий звернувся із клопотанням про арешт майна ОСОБА_7 із порушенням встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України строку, не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами судового провадження.
Так, як вбачається із даних ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2024, вказаною ухвалою надано дозвіл на проведення обшуку слідчим, які входять у групу слідчих у кримінальному провадженні №42023000000001218 - квартири АДРЕСА_2 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 та ОСОБА_17 , де проживає ОСОБА_7 , з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення: 1) комп'ютерів, ноутбуків, планшетів, іншої комп'ютерної техніки, мобільних телефонів, сім-карток, флеш-накопичувачів, лазерних дисків, переносних жорстких дисків, серверів, банківських карток, інших засобів зв'язку, що використовувались для вчинення кримінального правопорушення, шляхом зняття інформації; 2) блокнотів, записних книжок, чорнових записів, печаток, штампів, контрольних талонів тощо, інших предметів, які стосуються вчиненого кримінального правопорушення та на яких можуть міститися чи зберігатися відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Оскільки вилучене під час обшуку 05.06.2024 майно входять до переліку майна, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2024, то вказане майно у розумінні ст.ст. 168, ч. 7 ст. 236 КПК України не є тимчасово вилученим майном, та в даному випадку не підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 171 КПК України щодо строку звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст.170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити адвокату ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року.
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді
: ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4____________