Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
12 вересня 2024 р. справа № 520/16577/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 13486010) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №203040008101 від 05.04.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 08.08.2020 здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з включенням до страхового стажу періоду його роботи у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код в ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014, а також сплачувати пенсію з урахуванням проведеного перерахунку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 3 та п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
У період з 12.08.2024 по 09.09.2024 суддя Біленський О.О. перебував у відпустці.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі №520/15925/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Україна, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Україна про відмову в призначенні пенсії №203040008101 від 26.05.2023. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, а також з 01.11.2011 по 31.12.2014. Натомість рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.04.2024 №203040008101 відповідач безпідставно проігнорував висновки судів та повторно відмовило у включенні періодів роботи скаржника з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014 у ФОП ОСОБА_2 в страховий стаж, необхідний для призначення пенсії для віку та відповідного її перерахунку з урахуванням цих періодів. Позивач зазначає, що на день призначення пенсії він безперервно працював у ФОП ОСОБА_2 , про що є відповідний запис в трудовій книжці, а також інформація про місце роботи є в базі даних персоніфікованого обліку пенсійного органу, а оскільки попередній спосіб захисту виявився неефективним, що доводить оскаржуване рішення, вважає, що є всі підстави просити суд зобов'язати зробити перерахунок пенсії із включенням спірних періодів в страховий стаж з дня призначення пенсії за віком (з 08 серпня 2020 року).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що відповідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу за періоди з 01.01.2002 по 31.12.2004 та з 01.11.2011 по 31.12.2014 відсутні суми нарахованої заробітної плати, що в свою чергу не підтверджує факт роботи позивача. Період роботи з 01.01.2005 по 30.06.2007 не зараховано до страхового стажу, оскільки за цей період відсутня сплата внесків до ДПС України. На підставі викладеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянуто питання щодо зарахування до страхового стажу періодів з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007 та з 01.11.2011 по 31.12.2014 та прийнято рішення від 05.04.2024 №203040008101 про відмову в зарахуванні до страхового стажу зазначених періодів роботи. Отже, відповідач вважає, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відзив містить в собі лише повторювання позиції про незгоду з необхідністю сплати пенсії з врахуванням в страховому стажі періодів, за які роботодавцем не сплачено/не доплачено соціальний внесок з доходу пенсіонера. Проте, як зазначено в позові, даній хибній позиції відповідача вже надана належна правова оцінка в постанові 2ААС від 26.03.2024 у справі №520/15925/23. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини і факти, викладені у позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.08.2020 призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI.
Не погоджуючись із не включення до його страхового стажу періодів роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007 та з 01.11.2011 по 31.12.2014, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі №520/15925/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Україна, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії №203040008101 від 26.05.2023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код в ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, а також з 01.11.2011 по 31.12.2014.
У вказаному рішенні суд дійшов висновку, який підтримав суд апеляційної інстанції, про те, що період роботи у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код в ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, а також з 01.11.2011 по 31.12.2014 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За результатом повторного розгляду питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 спірних період роботи Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 05.04.2024 прийнято рішення №203040008101, яким відмовлено ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періодів 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014 на підставі того, що відповідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу за періоди з 01.01.2002 по 31.12.2004 та з 01.11.2011 по 31.12.2014 відсутні суми нарахованої заробітної плати, що в свою чергу не підтверджує факт роботи. Період роботи з 01.01.2005 по 30.06.2007 не зараховано до страхового стажу, оскільки за цей період відсутня сплата внесків до ДПС України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи, що єдиним ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку, зважаючи на ігнорування відповідачем висновків суду, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з включенням до страхового стажу періодів його роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку щодо правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №203040008101 від 05.04.2024, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону №1058-IV, виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме: до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Судом встановлено, що згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 22.08.1977, періоди роботи ОСОБА_1 з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014 у ФОП ОСОБА_2 є підтвердженими.
Таким чином, посилання відповідача у рішенні №203040008101 від 05.04.2024 на таку підставу відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів з 01.01.2002 по 31.12.2004 та з 01.11.2011 по 31.12.2014, як відсутність суми нарахованої заробітної плати, що не підтверджує факт роботи, спростовуються наявністю відповідних записів про роботу у трудовій книжці.
Надаючи правову зазначеній у спірному рішенні підставі відмови у зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.01.2005 по 30.06.2007, а саме: відсутність сплати внесків до ДПС України за цей період, суд зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків та про відсутність даних про підтвердження сплати внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірного періоду роботи, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена правова норма кореспондується з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58.
Як зазначено судом вище, згідно п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не у повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд зазначає, що не виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може бути підставою для позбавлення позивач соціальної захищеності та належного пенсійного забезпечення, тому не зарахування страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Суд зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.04.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що період роботи ОСОБА_1 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №203040008101 від 05.04.2024 про відмову у перерахунку пенсії на виконання рішення суду є протиправним та підлягає скасуванню.
З метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014.
Розглядаючи позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії та сплачувати пенсію з урахуванням проведеного перерахунку, суд зазначає наступне.
Предметом розгляду даної справи є наявність підстав для зарахування періодів роботи позивача у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014 до страхового стажу.
Захист порушеного права полягає у зобов'язанні відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014.
Отже, спір щодо перерахунку та виплати пенсії у перерахованому розмірі на даний час відсутній, оскільки відповідачем ще не зарахований стаж за спірний період, що є підставою для перерахунку та виплати пенсії у перерахованому розмірі.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що здійснення перерахунку розміру пенсії віднесено до дискреційних повноважень пенсійного органу.
В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, в разі незгоди позивача із здійсненним перерахунком розміру його пенсії після зарахування відповідачем періодів роботи до страхового стажу, що є предметом розгляду даної справи, позивач не позбавлений права звернутись до суду для можливості проведення судом перевірки дій пенсійного органу у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України.
За наведених обставин, позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії та сплачувати пенсію з урахуванням проведеного перерахунку є передчасними та не підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн., суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
На підтвердження судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем надано: Договір про надання юридичних послуг (правничої допомоги) №25/05-123 від 25.05.2023, укладений із адвокатом Грайворонським Ігорем Валерійовичем; Додаткову угоду від 15.06.2024 до Договору про надання юридичних послуг (правничої допомоги) №25/05-123 від 25.05.2023; Акт наданих послуг №3 від 15.06.2024 до Договору про надання юридичних послуг (правничої допомоги) №25/05-123 від 25.05.2023.
Відповідно до вищевказаних документів, сторони погодили розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у даній справі в розмірі 4000,00 грн.
Суд зазначає, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Суд зауважує, що в межах даної справи досліджувалось питання правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.
Даний адміністративний позов не є складним, відноситься до справ незначної складності та Верховним Судом висловлена позиція щодо спірних правовідносин.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги саме у розмірі 4000,00 грн. в даному випадку є необґрунтованою та завищеною.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 13486010) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №203040008101 від 05.04.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.06.2007, з 01.11.2011 по 31.12.2014.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Біленський О.О.