12 вересня 2024 року №640/17829/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108616), в якому просить суд визнати незаконним і скасувати пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 25.06.2020 №405 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області».
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що висновок службового розслідування та наказ №405 від 25.06.2020 прийняті з порушенням вимог Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" в частині недотримання процедури проведення службового розслідування та фіксації його результатів. Зазначив, що відповідачем не було забезпечено право поліцейського на захист, внаслідок чого було порушено ст. 62 ЗУ №580-VIII гарантії професійної діяльності поліцейського.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IX cупровідним листом від 17.01.2023 №03-19/3032/23 матеріали справи №640/17829/20 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 05.01.2023 №837).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/17829/20 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року справу прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що під час службового розслідування інформація про щодо порушення службової дисципліни позивачем знайшла своє підтвердження, відтак, наказ №405 від 25.06.2020 року є законним і скасуванню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
До Головного управління Національної поліції в Київській області 05.05.2020 з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, надійшло звернення ОСОБА_2 щодо можливих неправомірних дій окремих працівників Бородянського ВП.
Так, 18.03.2020 о 22.03 до Ірпінського ВП ГУНП в Київській області зі спеціальної лінії 102 надійшло повідомлення від Кучерук (з органів охорони здоров'я ) про те, що за адресою: м. Буча, Київської області біля магазину “Цархліб» до ОСОБА_2 , 1977 рок народження, чіпляється невідомий та не дає сісти до її автомобіля марки FIAT, номерний знак НОМЕР_2 .
Вказана подія, була зареєстрована до ІТС ІПНП за № 6770 від 18.03.2020, а на місце був направлений вільний наряд працівників Ірпінського міжрайонного міськрайонного відділу управління поліції охорони сержанта поліції ОСОБА_3 та старшого сержанта поліції ОСОБА_4 .
Прибувши на місце події, працівники поліції побачили ОСОБА_2 , у якої було відібрано письмову заяву та пояснення з цього приводу.
Крім того, на місці був присутній чоловік, на якого вказувала заявниця, однак останній категорично відмовився надавати будь-які пояснення та документи, які б посвідчували особу.
У зв'язку з чим, працівниками Ірпінського міжрайонного відділу поліції УПО в Київській області, був здійснений телефонний дзвінок до чергової часини Ірпінського ВП ГУНП в Київській області, направлення на місце події допоміжного наряду для надання допомоги.
Надалі старший інспектор-черговий СРПП № 2 Ірпінського ВП майор поліції ОСОБА_5 повідомив про вищевказаний перебіг подій чергову частину Головного управління, а саме: інспектора відділу організації реагування УОАЗОР ГУНП в Київській області капітан поліції ОСОБА_6 , яким на місце події було направлено наряд групи реагування патрульної поліції з позивом ГУДОК - 105 у складі: поліцейського СРПП № 2 Ірпінського ВП старшого сержанта поліції ОСОБА_7 та поліцейського СРПП № 3 Бучанського ВП Ірпінського ВП старшого сержанта поліції ОСОБА_8 , які прибувши на місце події виявили працівників Ірпінського міжрайонного відділу поліції охорони, заявницю та невідомого чоловіка.
Із пояснень співробітників, невідомому чоловікові відповідно до статі Закону України “Про Національну поліцію», було надано вказівку надати документи, які посвідчують його особу, на що останній дістав посвідчення працівника поліції, виданого на ім'я рядового поліції ОСОБА_1 .
Надалі про вищевказану подію працівники сектору реагування патрульної поліції доповіли майору поліції ОСОБА_9 та у зв'язку з тим, що працівниками поліції охорони самостійно прийняли заяву, пояснення у заявниці та опитали ОСОБА_1 , працівники сектору реагування патрульної поліції поїхали обслуговувати наступний виклик.
Після того, як виклик був опрацьований, всі матеріали працівниками поліції охорони були передані до чергової частини Ірпніського ВП, вивчення яких не було встановлено, що один з учасників події є працівником поліції.
Вивченням ІТС ІПНП було встановлено, що 18.03.2020 до Ірпінського ВП не надходили звернення ОСОБА_1 щодо незаконної торгівлі чи порушень карантинних звернень.
За порушення службової дисципліни, статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України “Про Дисциплінарний статут НПУ» від 15.03.2018 за № 2337-VIII, статті З, підпунктів 1, 2 частини 1, часини 2, статті 18 Закону України “Про Національну поліцію», розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 № 1179, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06.12.2016 за № 1576/29706, п. 6 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, які виразились у не вжитті будь - яких заходів щодо інформування про факт можливого вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення найближчого органу поліції з метою прийняття рішення відповідно до законодавства України, проявлення нещирості під час службового розслідування, позивача було притягнуто до відповідальності і застосовано стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, про що було винесено наказ №405 від 26.06.2020.
Незгода позивача із результатами службового розслідування, а також із наказом № 405, зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституція України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року N 580-VIII (надалі - Закон N 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року N 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, (пункти 1, 2 частини 1 статті 2 Закону N 580-VIII).
Згідно із пунктами 3, 8 частини 1 статті 23 Закону N 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
У випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону N 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до частини 1 статті 64 Закону N 580-VIII, особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 18 Закону N 580-VIII встановлено, такі обов'язки поліцейського:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Згідно із частинами 1, 2 статті 19 Закону N 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15 березня 2018 року N 2337-VIII, затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут).
Цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського:
- бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
- знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки;
- поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;
- безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;
- утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;
- поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень.
Відповідно до статей 11-14 Дисциплінарного статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється.
Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно із статтею 19 Дисциплінарного статуту, у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Висновок підписується всіма членами дисциплінарної комісії, що проводила розслідування. Члени дисциплінарної комісії мають право на окрему думку, що викладається письмово і додається до висновку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у частині четвертій цієї статті, обставини, що пом'якшують відповідальність поліцейського.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
За кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення.
Наявність чи відсутність в діях позивача складу дисциплінарного проступку встановлюється за результатами проведеного службового розслідування.
Таким чином, у межах розгляду даної справи суд надає правову оцінку виключно у контексті дотримання відповідачем певної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним під час процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок на предмет їх достатності, тобто чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Позивач, обґрунтовуючи протиправність винесеного наказу №405 від 25.06.2020 року вказує на те, що спірний наказ був прийнятий із порушенням процедури та вимог ЗУ «Про Національну поліцію України», «Про дисциплінарний статут Національної поліції».
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується із доводами позивача в цій частині і зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України “Про Дисциплінарний статут Національної поліції»(далі - Закон № 2337-VIII) службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУНП в Київській області від 14.05.2020 № 795 “Про призначення службового розслідування» службове розслідування за фактом можливих неправомірних дій окремих працівників Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області було призначено 14.05.2020 року.
Частина четверта статті 16 Закону № 2337-VIII передбачає, що службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, що висновок за результатами службового розслідування щодо позивача затверджено начальником ГУНП в Київській області 25.06.2020, тобто з порушеннями строків проведення службового розслідування, встановлених статтею 6 Закон №2337-VIII.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутній наказ про продовження строків проведення службового розслідування.
Згідно частини десятої статті 14 Закон № 2337-VHI Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893 “Про реалізацію окремих положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України» затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу VІ Порядку підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Згідно пункту 7 розділу VІ Порядку висновок службового розслідування підписують голова, заступник голови та члени дисциплінарної комісії.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що відповідно до наказу №795 від 14.05.2020 року про призначення службового розслідування, для проведення службового розслідування була створена дисциплінарна комісія у складі: голови -старшого інспектора відділу інспекцій з особового складу УКЗ ГУНП в Київській області, лейтенанта поліції ОСОБА_10 ; членів комісії -старшого інспектора відділу інспекцій з особового складу УКЗ ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_11 і старшого оперуповноваженого в ОВС Київського обласного управління ДВБ НА України майора поліції Кравчука В.Л.
З висновку службового розслідування, проведеного в межах компетенції за фактом можливих порушень службової дисципліни керівництвом і окремими працівниками Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області, затвердженого 25.06.2020 начальником Головного управління Національної поліції в Київській області, підполковником поліції ОСОБА_12 , вбачається, що висновок, в порушення вимог пункту 7 розділу VІ Порядку, підписано лише головою дисциплінарної комісії ОСОБА_13 .
Суд зазначає, що вказані обставини свідчать про порушення відповідачем процедури прийняття висновку про проведення службового розслідування, як наслідок, останній не може вважатися таким, що складений відповідно до вимог Закону № 2337- VІІІ і Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України.
Згідно з вимогами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справах Burdov v. Russia,no. (59498/00, § § 37-38,ECHR 2002), Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.
З урахуванням того, що висновки службового розслідування відносно позивача, які стали підставою для винесення оскаржуваного наказу, зафіксовані з порушення процедури та строків його проведення, суд вважає, що пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 25.06.2020 №405 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області» підлягає скасуванню.
У поданому адміністративному позові, разом із заявленими позовними вимогами, позивач просить стягнути на її користь витрати, пов'язані із надання правової допомоги у даній справі. При вирішенні вказаного питання суд враховує наступне.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.
Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.
Суд зазначає, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача, а саме: копію договору №4/07 від 15.07.2020 року, звіт (акт) №4/07 від 31.07.2020 року про надання послуг, ордер про надання правової допомоги.
Проте, до суду не було надано документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ).
Таким чином, позивачем не доведено перед судом оплату наданої правової допомоги у розмірі 5000,00 грн.
З огляду на вищевикладене, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів, витрачених на отримання послуг адвоката, в зв'язку із чим вони не підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 02.08.2020 року.
В зв'язку із тим, що позов підлягає задоволенню, на користь позивача слід стягнути суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити;
Визнати незаконним і скасувати пункт 2 наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 25.06.2020 №405 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області»;
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн 80 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108616).
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоноженко М.А.