11 вересня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 682/2819/23
Провадження № 11-кп/4820/472/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2024 року у кримінальному провадженні №12023244000001870, внесеномудо ЄРДР 03 жовтня 2023 року стосовно,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Хмельницької області, Славутського району, с. Головлі, громадянина України, непрацюючого, фактично проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та засуджено до покарання у виді 3 років позбавлення волі, -
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Згідно ст. 65 Конституції України вбачається, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 в період часу з червня 2020 року по липень 2020 року проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді курсант. В період часу з липня 2020 року по листопад 2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді водій. В подальшому призовник ОСОБА_6 , 2001 р.н., згідно наказу № 260 від 18.11.2021 командира військової частини НОМЕР_2 звільнений в запас та зарахований до ОР-1 (оперативного резерву І черги) вказаної військової частини.
27.05.2022 ОСОБА_6 пройшов медичний огляд та згідно довідки військово-лікарської комісії придатний до військової служби відповідно до Наказу Міністерства оборони № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».
30 вересня 2023 року працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в житловому будинку по АДРЕСА_1 , військовозобов'язаному ОСОБА_6 , на виконання Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», запропоновано отримати повістку з визначеним терміном прибуття на 02.10.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби. ОСОБА_6 відмовився отримувати повістку, про що складено акт про відмову від отримання повістки та 02.10.2023 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_6 , працівником ІНФОРМАЦІЯ_5 , в житловому будинку по АДРЕСА_1 , військовозобов'язаному ОСОБА_6 , на виконання Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», запропоновано отримати повістку з визначеним терміном прибуття на 04.10.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби. ОСОБА_6 відмовився отримувати повістку, про що складено акт про відмову від отримання повістки та 04.10.2023 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Також, 26.10.2023 ОСОБА_6 пройшов повторний медичний огляд та згідно довідки військово-лікарської комісії придатний до військової служби згідно Наказу Міністерства оборони № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».
26 жовтня 2023 року, працівником ІНФОРМАЦІЯ_5 , в службовому кабінеті по АДРЕСА_2 , військовозобов'язаному ОСОБА_6 , на виконання Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», запропоновано отримати повістку з визначеним терміном прибуття на ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою: АДРЕСА_2 для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби. ОСОБА_6 відмовився отримувати повістку, про що складено акт про відмову від отримання повістки.
Військовозобов'язаний ОСОБА_6 , всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України № 2105-ІХ від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», Указу Президента України № 59/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначених Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022, Дерективи Генерального штабу Збройних сил України з додатками, з метою ухилення від призову за мобілізацією в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про час та місце прибуття, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, тричі відмовився від отримання повістки та 02.10.2023 і 04.10.2023 не з'явився без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_5 для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.
Таким чином, своїми умисними діяти, які виразились в ухиленні від призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити в сторону пом'якшення, призначивши ОСОБА_6 покарання із застосуванням вимог ст.ст.75, 76 КК України.
Свої вимоги аргументує тим, що призначене ОСОБА_6 покарання є явно суворим, оскільки не враховано особу винного, обставини, що пом'якшують покарання та обставини справи.
Вказує, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні свою провину визнав повністю у вчинені злочину, передбаченого ст. 336 КК України.
Захисник зазначає, що ОСОБА_6 після проходження ВЛК 27.05.2022 року був готовий проходити військову службу, однак повістки не отримував, тому вважав, що без виклику не повинен з'являтись до ІНФОРМАЦІЯ_7 для проходження військової служби.
30.09.2023 року обвинувачений дійсно відмовився від отримання повістки про виклик до військової частини на 02.10.2023 року, оскільки на той час мав травму ноги та не міг ходити. Про причини неявки до ТЦК на виклик працівників не повідомляв, так як вважав, що їм було відомо про травму ноги.
В подальшому, 04.10.2023 року ОСОБА_6 знову відмовився від отримання повістки для відбуття на навчальні збори 04.10.2023 року, оскільки на той час ще мав проблеми з ногою, а з 05.10.2023 року перебував на стаціонарному лікуванні.
Не заперечує, що 26.10.2023 року після проходження медичного огляду, яким його було визнано придатним для військової служби, обвинувачений в черговий раз відмовився від отримання повістки з визначеним терміном прибуття на ІНФОРМАЦІЯ_7 для відбуття на навчальні збори.
Апелянт наголошує і на тому, що в попередніх двох випадках 30.09.2023 та 03.10.2023 в працівників ІНФОРМАЦІЯ_7 не було підстав для вручення ОСОБА_6 «бойової повістки-мобілізаційного розпорядження»» для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби, так як він не проходив медичного огляду для встановлення стану здоров'я та придатності до військової служби, крім того через травму ноги не міг з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_7 , тому він правомірно відмовився від їх отримання.
Просить врахувати, що ОСОБА_6 в минулому не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно. ОСОБА_6 спокійний, врівноважений, алкогольними напоями не зловживає, на обліку в лікарів нарколога, психіатра не перебуває. Він має міцні соціальні зв'язки, так як проживає з батьком інвалідом ІІІ групи та матір'ю домогосподаркою. Обвинувачений вперше вчинив нетяжкий злочин, який не є корупційним та не пов'язаний з порушенням правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому і пояснив, що причиною відмови від отримання повістки та неявки до ІНФОРМАЦІЯ_7 для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби є страх за своє життя, невпевненість у собі, а також те, що саме в той період часу проходив лікування від неврологічних розладів та ліковував травму ноги. Ні в процесі досудового розслідування, ні під час розгляду провадження в суді не встановлено обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 .
Крім того, як вбачається з досудової доповіді, дослідження інформації, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також імовірності небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб, свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Узагальнені доводи учасників апеляційного перегляду провадження.
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_6 підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити, прокурор заперечував проти апеляційних вимог захисту.
Мотиви, з яких виходив суд при винесенні ухвали з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
Апеляційний перегляд оскаржуваного вироку здійснюється у відповідності до вимог ст. 404 ч.1 КПК України, в межах вимог апеляційних скарг захисту.
Згідно зі ст. 370 КПК України вирок суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статті 374 КПК України. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, зазначених у вироку та правильність кваліфікації його дій за ст.336 КК України, в поданій апеляційній скарзі захистом не оспорюються, а тому, відповідно до вимог ст. 404 ч.1 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом досудової доповіді щодо обвинуваченого, згідно якої виправлення ОСОБА_6 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк, є безпідставними, оскільки в розумінні статей 314, 314-1 КПК України досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує засудженого, а також прийняття судового рішення про розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень.
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту про те, що 30.09.2023 та 03.10.2023 в працівників ІНФОРМАЦІЯ_7 не було підстав для вручення ОСОБА_6 «бойової повістки-мобілізаційного розпорядження»» для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби, так як він не проходив медичного огляду для встановлення стану здоров'я та придатності до військової служби, колегія суддів вважає необґрунтованими враховуючи наступне.
У відповідності до п. 3.8 Розділу 3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони № 402 від 14.08.2008, в редакції від 25.08.2023, яка діяла станом на момент вручення 30.09.2023 року та 03.10.2023 року ОСОБА_6 повісток для відбуття на навчальні збори, постанова ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби, прийнята в облікових цілях, дійсна протягом п'яти років з дня закінчення медичного огляду.
Як вбачається із довідки військово-лікарської комісії, яка діяла при першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_8 , наявної в матеріалах кримінального провадження, 27.05.2022 року ОСОБА_6 визнаний придатним до військової служби (а.с. 8).
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що у працівників ТЦК та СП 30.09.2023 та 03.10.2023 були законні та вмотивовані підстави для вручення ОСОБА_6 «бойової повістки-мобілізаційного розпорядження» для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби, оскільки ще не сплив п'ятирічний строк з дня закінчення медичного огляду.
Апеляційні доводи захисту стосовно неможливості обвинуваченим ОСОБА_6 з'явитись для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби до ТЦК та НОМЕР_3 30.09.2023 року та 03.10.2023 року через травму ноги, спростовуються матеріалами даного кримінального провадження.
Як вбачається із змісту довідки від 16.11.2023 року №33, ОСОБА_6 дійсно звертався до травматолога 04.10.2024 року, травму ноги отримав ще 29.09.2023 року (а.с. 34).
Згідно довідки № 109 від 13.10.2023 року ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КП «Славутська міська лікарня» лише з 05.10.2023 по 13.10.2023 року (а.с.32).
Окрім цього, 03.10.2023 року під час вручення йому повістки він не повідомив про запис на прийом до лікаря на 04.10.2023 року, в подальшому також жодного повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 про поважність неявки від ОСОБА_6 не надходило.
Виходячи з наведеного, доказів того, що ОСОБА_6 через травму ноги не міг з'явитися для відбуття на навчальні збори та проходження військової служби до ТЦК та НОМЕР_3 30.09.2023 року та 03.10.2023 року, в ході перегляду даного кримінального провадження стороною захисту не надано, а тому колегія суд дів такі доводи не бере до уваги.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що докази вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 , які покладені судом в основу обвинувального вироку, були отримані з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності таких доказів, стороною захисту не наведено.
Ретельно проаналізувавши докази в їх сукупності, суд дав їм належну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 , будучи придатним до військової служби, будучи військовозобов'язаним, особою, яка перебуває в оперативному резерві 1-ї черги, і не заброньована в установленому порядку на період мобілізації, усвідомлював протиправний характер своїх дій, умисно ухилився від призову по мобілізації, без поважних причин тричі відмовився від отримання повісток та жодного разу не з'явився за викликами до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Аналізуючи вид та міру покарання, призначену обвинуваченому ОСОБА_6 колегія суддів виходить з положень, визначених в ст. 50 КК України, за якою покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, за якою суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частиницього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
2.) Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Виходячи з рекомендацій, викладених в п.2,3 Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.03 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненного злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено группою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту про пом'якшення покарання колегія суддів також виходить з позиції ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується як джерело права.
У справі Скоппола протии Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов протии Росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізенпроти Росії» від 24.03.05 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов протии Росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Наведені правові тези суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальній стан тощо.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_6 покарання в межах санкції, передбаченої ст.336 КК України, суд дотримався вимог ст. 50,65 КК України та обґрунтовано врахував, що обвинувачений ОСОБА_6 зважаючи на положення ст. 12 КК України вчинив нетяжкий злочин - ухилення від призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Оцінюючи досліджений в судовому засіданні кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вірно прийшов до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 в ухиленні від призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період доведена, його дії правильно кваліфіковані за ст.336 КК України.
Зважив суд і на відсутність обставини обтяжуючих покарання обвинуваченого за ст. 67 КК України та пом'якшуючих обставин згідно ст. 66 КК України. Разом з тим, судом взято до уваги визнання вини у вчиненому кримінальному правопорушенні обвинуваченим ОСОБА_6 .
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту, колегія суддів вважає, що при призначенні покарання згідно вимог ст. 65 КК України, суд повною мірою зважив і на відомості що характеризують особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку немає, за місцем проживання характеризується позитивно.
Суд також взяв до уваги досудову доповідь, складену Шепетівським районним сектором № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області, згідно якої ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства є середнім. На думку органу пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та спосіб його життя, його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства.
Отже, колегія суддів вважає, що всі обставини, вказані в апеляційній скарзі захистом в якості пом'якшуючих покарання були ретельно вивчені судом та піддані аналізу при вирішенні питання про вид та міру покарання, яку слід призначити ОСОБА_6 .
Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту, колегія суддів виходить з того, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив, в умовах особливого періоду, умисний злочин проти встановленого порядку комплектування ЗСУ, що забезпечують обороноздатність України, особовим складом за мобілізацією.
Враховуючи обставини скоєння злочину, колегія суддів не має сумнівів у тому, що визначений ОСОБА_6 вид покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірним з вчиненим ним злочинним діянням, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення обвинуваченого та буде ефективним в аспекті превенції вчинення ним чи іншими особами аналогічних злочинів, тоді як звільнення від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виправленню обвинуваченого, а також призведе до збільшення свідомого та відвертого ігнорування особами, які несуть військову службу порушень військової дисципліни.
На думку колегії суддів, наявність у ОСОБА_6 позитивної характеристики за місцем проживання, міцних соціальних зв'язків та батька з інвалідністю, не є тими фактами, що самі по собі, за відсутності інших суттєвих обставин, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного кримінального правопорушення та не можуть слугувати безумовними підставами для звільнення обвинуваченого від відбування покарання, враховуючи, що призначене покарання є мінімальним, що передбачене санкцією інкримінованої обвинуваченому статті.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
Колегія суддів виходить з того, що у випадку звільнення осіб від покарання з випробуванням, останні підлягають звільненню і з військової служби, що є одним із способів ухилення від мобілізації, що фактично і є у випадку обвинуваченого, а тому застосування до нього ст. 75 КК України у воєнний час, коли держава перебуває в стадії активних військових дій колегія суддів вважає такою, що не відповідає вимогам закону та меті покарання.
У підсумку колегія суддів вважає, що підстав для застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України не вбачається, судом першої інстанції ухвалено законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення, кримінальний закон застосований правильно, порушень вимог кримінального процесуального закону які б перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення не встановлено, підстав для зміни вироку суду колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404,405,407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3