12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 331/4889/23
провадження № 51-4168ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 ? адвоката ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 7 грудня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 6 червня 2024 року щодо ОСОБА_4 .
Зміст судових рішень
За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 7 грудня 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі ? КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Суд першої інстанції розглянув справу з урахуванням вимог ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у межах висунутого обвинувачення і визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Як установив суд, ОСОБА_4 , 15 червня 2023 року близько 22:05, будучи особою раніше судимою за вчинення корисливих злочинів, судимість за які не знята та не погашена, діючи в умовах воєнного стану, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою викрутки віджав металопластикове вікно та проник до приміщення квартири АДРЕСА_1 , звідки шляхом вільного доступу з кімнати намагався таємно викрасти майно, що належить ОСОБА_6 , а саме фотоапарат вартістю 5 000 грн та планшет вартістю 8 000 грн, перемістивши майно до виходу з квартири, чим намагався спричинити матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_6 на суму 13 000 грн, але не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий працівниками охорони на місці вчинення злочину.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, під час якого особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 6 червня 2024 року вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На думку касатора ОСОБА_6 не має статусу потерпілого, а є лише заявником, оскільки відсутні документи на підтвердження володіння об'єктом нерухомості та майна, яке в ньому зберігається. У зв'язку з цим вважає, що ОСОБА_6 не міг дозволити проводити огляд за місцем скоєння злочину, а тому протокол огляду місця події від 16 червня 2023 року є недопустимим доказом. За твердженням захисника не встановлена вартість викраденого майна, оскільки відсутні документи, які б могли її підтвердити. Крім цього, вказує, що експертиза для встановлення вартості майна у справі не проводилась. Адвокат звертає увагу на те, що ОСОБА_6 вказував одну вартість майна, а у підозрі, обвинувальному акті та судових рішеннях зазначена інша сума. Також захисник посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При цьому зазначає, що судами при призначенні покарання не взято до уваги фактичне примирення ОСОБА_6 із засудженим, вчинення злочину на території, яка не охоплена умовами воєнного стану, наявність двох неповнолітніх дітей, одруженню 15 грудня 2023 року, позитивні характеристики та офіційне працевлаштування. Тому, на його переконання, рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам закону, викладені у ній доводи та копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Розгляд питань стосовно повноти судового розгляду, правильності установлення фактичних обставин кримінального провадження, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та недостовірність доказів з урахуванням положень ст. 433 КПК до повноважень Верховного Суду законом не віднесено, а тому вони не підлягають перевірці, оскільки не є предметом касаційного розгляду.
Як регламентовано ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як видно з копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом в їх сукупності.
Колегія суддів погоджується з апеляційним судом про необґрунтованість доводів захисника, що ОСОБА_6 не мав статусу потерпілого у вказаному кримінальному провадженні, оскільки будинок та все майно у ньому належать іншій особі.
Так, власником будинку є донька ОСОБА_6 , яка через військові дії у Запорізькій області виїхала з нього та все залишила батьку для проживання, використання у власних потребах і розпорядження наявним майном.
Тому після скоєння злочину ОСОБА_6 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення та просив визнати його потерпілим, оскільки є особою, якій могла бути завдана шкода від дій засудженого.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд мотивовано визнав неспроможними доводи касатора про недопустимість протоколу огляду місця події від 16 червня 2023 року та речових доказів, які були вилучені під час такого огляду.
Перелік майна беззаперечно свідчить, що його вартість однозначно вища за розмір дрібного викрадення.
При розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції сторона захисту не заперечувала встановлену під час досудового розслідування вартість майна та не порушувала питання про необхідність призначення експертизи.
Більш того, як вірно зазначено апеляційним судом, в даній справі розмір викраденого майна не впливає на кримінально-правову кваліфікацію вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, оскільки йому не було інкриміновано кваліфікуючих ознак, пов'язаних із розміром викраденого (викрадення у значному, великому чи особливо великому розмірі).
Крім того, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України № 640/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року затвердженого на підставі Закону Верховною Радою України на всій території України із 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діє на даний час (злочин вчинено 15 червня 2023 року).
Тому посилання захисника на те, що місце вчинення кримінального правопорушення не охоплено умовами воєнного стану, є необґрунтованими.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65?73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, а також звільнення від покарання та його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Як вбачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_4 врахував особу винного, який раніше засуджувався за вчинення аналогічних злочинів, які були вчинені до того ж аналогічним способом (проникнення до приватного будинку шляхом віджиму вікна), 6 січня 2023 року був звільнений умовно-достроково, офіційно працевлаштований лише з 20 жовтня 2023 року, а на момент вчинення кримінального правопорушення не працював, вчинив замах на тяжкий злочин, при цьому використав той факт, що власники будинку покинули територію України через військові дії у Запорізькій області, розлучений, має двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває і відсутність обставин, що обтяжують чи пом'якшують покарання.
Враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_4 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, та призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд, переглянувши справу, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Підстав для призначення більш м'якого покарання чи звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням Верховний Суд не вбачає, оскільки обставини на які посилається захисник, не знижують ступеня тяжкості вчиненого діяння, а тяжкість злочину, дані про особу та інші обставини свідчать про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.
Як передбачено ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 цього Кодексу суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Оскільки інших доводів щодо незаконності вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду захисник у касаційній скарзі не вказав, а наведені у касаційній скарзі мотиви свідчать про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 ? адвоката ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 7 грудня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 6 червня 2024 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3