12 вересня 2024 року м.Суми
Справа №591/5142/21
Номер провадження 22-ц/816/1051/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Недведським Олегом Олександровичем,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2024 року у складі судді Сидоренко А.П., ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 26 січня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа: Приватне акціонерне товариство «Водафон Україна» про припинення нарахування платежів та стягнення безпідставно списаних коштів,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 грудня 2006 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про обслуговування карткового рахунку НОМЕР_1 , відповідно до якого було відкрито в установі банку картковий рахунок № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). 21 жовтня 2014 року між позивачем та банком було укладено договір про обслуговування карткового рахунку SAMDN НОМЕР_4 , відповідно до якого було відкрито в установі банку картковий рахунок № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ). До вказаних карткових рахунків, підключена послуга sms-банкінг.
16 листопада 2020 року невідомими позивачу особами/особою, внаслідок випуску дублікату її сім-картки мобільного номеру ( НОМЕР_7 ), в незаконний спосіб було отримано доступ до зазначених вище карткових рахунків та несанкціоновано списано кошти у сумі 30881 грн 25 коп.
Остаточно уточнивши позовні вимоги (т.1., а.с. 125-128), просила суд:
припинити нарахування по картці/рахунку № НОМЕР_8 в АТ КБ «ПриватБанк» щомісячних платежів та процентів за використання кредитного ліміту, на загальну суму 30881 грн 25 коп. та заборгованості по ним, які були оформлені на позивача 16 листопада 2021 року та скасувати раніше нараховані платежі та заборгованість по ним;
стягнути з відповідача на користь позивачки безпідставно списані кошти з карткових рахунків № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) що відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» МФО 305299, відповідно до договоруSAMDN40000010292502 від 01 грудня 2006 року та № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ), що відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» МФО 305299, відповідно до договору SAMDN WF00010730014 від 21 жовтня 2014 року, у сумі 31565 грн 44 коп.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав обрання неналежного способу захисту, не взяв до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 26 серпня 2020 року у справі №766/19614/18, від 23 січня 2018 року у справі №202/101285/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16, від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17.
Наголошує на тому, що встановивши відсутність доказів того, що вона своїми діями або бездіяльністю сприяла втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру та іншої інформації, яка діє змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про те, що вимоги про припинення нарахування по картці/рахунку позивача № НОМЕР_8 в АТ КБ «ПриватБанк» щомісячних платежів та процентів за використання кредитного ліміту та заборгованість по ним, які були оформлені на неї 16 листопада 2021 року та скасування раніше нараховані платежі та заборгованість по ним, є неналежним способом захисту. Відповідно, списані банком її особисті кошти в сумі 31565 грн 44 коп. на погашення щомісячних платежів та процентів за використання кредитного ліміту підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Відповідачем у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про обслуговування карткового рахунку НОМЕР_1 , відповідно до якого було відкрито в установі банку картковий рахунок № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) (т.1, а.с. 38-39).
21 жовтня 2014 року між позивачем та банком було укладено договір про обслуговування карткового рахунку SAMDN НОМЕР_4 , відповідно до якого було відкрито в установі Банку картковий рахунок № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ).
17 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області із заявою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. У заяві зазначила, що 16 листопада 2020 року близько 19:00 год. невідома особа шляхом блокування мобільного телефону та в подальшому відновлення абонентського номеру, яким користувалася ОСОБА_1 та до якого були прив'язані її банківські картки «ПриватБанк» заволоділа грошовими коштами близько 32 000 грн., які знаходилися на рахунках карток останньої.
Заява про вчинення кримінального правопорушення по факту крадіжки коштів з банківських карт АТ КБ «ПриватБанк» зареєстрована в Журналі Єдиного обліку повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення 17 листопада 2020 року за № 73524.
Працівниками Головного управління Національної поліції в Сумській області відкрито кримінальне провадження за № 12020205440000525 та внесено відомості до ЄДР 18 листопада 2020 року (т. І, а.с. 8).
Судом першої інстанції досліджено наступні документи: копія виписки по картці/рахунку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ) станом на 16 листопада 2020 року (т. І а.с. 9-11);
копія виписки по картці/рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) станом на 16листопада 2020 року (т. І а.с.12);
копії скрін-шотів виписок по картці/рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) станом на 01 липня 2020 року (т. І а.с.14-17);
копії виписки за договором № б/н за період з 01 січня 1999 року по 27 вересня 2021 року на ім'я ОСОБА_1 (т. І а.с.41-46).
копії виписки по картці/рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) і додатковим рахункам по договору SAMDN40000010292502 від 01 грудня 2016 року за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року (т.І, а.с. 129, 130);
копії виписки по картці/рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) додатковим рахункам по договору SAMDN40000010292502 від 01 грудня 2016 року за період з 01 січня 2022 року - 14 грудня 2022 року (т. І а.с. 131, 132);
копії виписки по картці-рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) і додатковим рахункам договору SAMDN40000010292502 за період з 01 січня 2023 року до 06 липня 2023 року № НОМЕР_9 (т. 1, а.с. 199-200).
З вказаних доказів вбачається, що 16 листопада 2020 року відбулося списання грошових кошті у сумі 30881 грн 25 коп.
Згідно відповіді АТ «ПриватБанк» від 12 січня 2021 року на адресу ОСОБА_1 № 20.0.0.0/7-201211/5967 від 06 січня 2021 року на її заяву від 11 грудня 2020 року, відповідач повідомив позивачку, що банк не несе відповідальності за збереження коштів клієнта, у разі розголошення останнім відомостей про логін та пароль. Також рекомендовано позивачу звернутись до правоохоронних органів за наявності у нього впевненості у здійсненні іншими особами шахрайських дій (т. 1, а.с.50-51).
З роздруківки дзвінків абонентського номеру НОМЕР_7 з прив'язкою до базових станцій за період з 15:00 год. 16 листопада 2020 року по 12:00 год. 17 листопада 2020 року слідує, що з 15:00 год. до 17:33 год. 16 листопада 2020 року дзвінки з даного телефону здійснювалися з м. Суми, тоді як починаючи з 18:23 год. 16 листопада 2020 року - м. Кременчук Полтавської області (т. 1, а.с.115-117).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду знайшли своє підтвердження доводи позивачки про те, що грошові кошти були списані з рахунку позивача за ініціативою інших осіб внаслідок недозволеної платіжної операції, а відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку позивачки. Відповідач не надав жодних доказів, які б безспірно підтверджували, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої особистої інформації, яка б дала змогу ініціювати платіжні операції.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обраний позивачкою спосіб захисту у виді стягнення грошових коштів не відповідає вказаним вимогам закону, який передбачає обов'язок відновлення грошових коштів на рахунку, а тому і в цій частині позовні вимоги задоволені бути не можуть.
Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія повністю погодитися не може.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною 1 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин - 16 листопада 2020 року) платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Станом на час виникнення спірних правовідносин - 14 липня 2020 року, загальні вимоги Національного банку до емісії банками-резидентами, філіями іноземних банків (далі - банки) електронних платіжних засобів і визначає порядок здійснення операцій з їх використанням були встановлені Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 5 листопада 2014 року, вимоги якого поширювалися на платіжні організації, учасників платіжних систем, які є суб'єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням електронних платіжних засобів цих платіжних систем та користувачів електронних платіжних засобів (далі - користувач) (п. 1 та п. 2 розділу І цього Положення).
Відповідно до пунктів сьомого-дев'ятого розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» вказаного Положення, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) та від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).
Судом першої інстанції встановлено та не спростовується сторонами, що 16 листопада 2020 року невстановлені особи здійснили списання грошових коштів з відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» рахунку позивача на загальну суму 30881 грн 25 коп., з яких 26861 грн 25 коп. - кредитні кошти та 4020 грн 00 коп. - особисті кошти. Суд визнав недоведеним, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої особистої інформації, яка б дала змогу ініціювати платіжні операції.
Вказані висновки суду першої інстанції не оспорюються, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту її порушених прав та законних інтересів, з огляду на наступне.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та цієї Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України).
Згідно зі ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те що належним способом захисту прав позивача є вимога про поновлення грошових коштів на рахунку, оскільки судом не було враховано те, що грошові кошти, які просить стягнути позивач з відповідача на свою користь, є її особистими коштами, які були списані з її карткового рахунку за безпідставними транзакціями та перераховані банківською установою з грудня 2020 року до грудня 2022 року з відкритих рахунків на погашення кредитної заборгованості, що вникла в наслідок проведених 16 листопада 2020 року несанкціонованих транзакцій. Отже, поновлення грошових коштів на банківському рахунку ОСОБА_1 , з якого були здійснені незаконні транзакції, на переконання колегії суддів, не забезпечить поновлення порушеного права.
Повторно дослідивши наявні в матеріалах справи виписки по карткам/рахункам, колегією суддів було встановлено, що станом на 16 листопада 2020 року баланс за рахунком/карткою НОМЕР_2 (угода SAMDN40000010292502) становив 190 грн 29 коп. власних коштів, кредитна заборгованість була відсутньою. За період з 26 грудня 2020 року по 01 грудня 2022 року з відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 рахунків на погашення заборгованості за кредитними коштами, було списано 26652 грн 24 коп. Також, 16 листопада 2020 року з карткового рахунку № НОМЕР_5 на картковий рахунок № НОМЕР_2 перераховані особисті кошти позивача на суму 4020 грн 00 коп.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що є підстави для стягнення з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 перерахованих банком за несанкціонованими транзакціями 16 листопада 2020 року особистих коштів в сумі 4020 грн 00 коп. та на погашення кредитної заборгованості, які виникла у зв'язку з зняттям невстановленими особами кредитних коштів на суму 26652 грн 24 коп., а разом 30672 грн 24 коп.
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження списання 26 грудня 2022 року коштів на погашення обов'язкового платежу в сумі 893 грн 20 коп., у їх стягненні позивачу слід відмовити.
Також, з урахуванням статті 16 ЦК України колегія суддів вважає, що вимога про зобов'язання банку припинити нарахування щомісячних платежів та відсотків за користування кредитним лімітом, на загальну суму 30881 грн 25 коп. та заборгованості по ним, що утворилася внаслідок проведення спірних операцій (транзакцій) 16 листопада 2020 року є ефективний способом захисту порушеного права позивача.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №711/11121/18 року, на які не звернув уваги суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким позов про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що позивач, як споживач, звільнена від сплати судового збору, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 1790 грн 31 коп. (908 грн (немайнова вимога)+ 882,31 грн (майнова вимога)) за розгляд справі в суді першої інстанції та 2685 грн 47 коп. за апеляційний перегляд рішення суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Недведським Олегом Олександровичем, задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 30672 гривні 24 копійок, списаних з карткового рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) та додаткових рахунків, відкритих в Акціонерному товариству «Комерційний банк «ПриватБанк» відповідно до договору SAMDN40000010292502 від 01 грудня 2006 року.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» припинити нарахування по картковому рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) щомісячних платежів та відсотків за користування кредитним лімітом, на загальну суму 30881 грн 25 коп. та заборгованості по ним, що утворилася внаслідок проведення спірних операцій (транзакцій) 16 листопада 2020 року.
Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави 1790 гривень 31 копійку судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави 2685 гривень 47 копійок судового збору за апеляційний перегляд рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова