Номер провадження: 22-ц/813/2290/24
Справа № 522/23159/14
Головуючий у першій інстанції Нікітіна С.Й.
Доповідач Погорєлова С. О.
11.09.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
розглянувши питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя,-
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, 24.08.2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що його, як інваліда ІІ групи звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Так як свідоцтво про інвалідність він отримував у місті свого проживання - у Дюссельдорф (Німеччина), то у додатках надав відповідне підтвердження міжнародного зразка.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року залишено без руху. В ухвалі Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року зазначено, що апеляційна скарга та додані до неї документи, клопотання, тощо мають бути викладені державною (українською) мовою. Подана апеляційна скарга вищевказаним вимогам не відповідає, оскільки наданий ОСОБА_1 документ міжнародного зразка на підтвердження того, що він має другу групу інвалідності, викладений не державною (українською) мовою. Крім того, з наданого документу міжнародного зразка, не вбачається, якій групі інвалідності за законодавством України він відповідає. Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року без руху із наданням строку для виправлення вказаних недоліків, а саме для надання апелянтом доказів на підставі яких його звільнено від сплати судового збору викладену державною (українською) мовою або її переклад, а також для надання належних та допустимих докази на підтвердження того, якій саме групі інвалідності визначеної національним законодавством, відповідає даний міжнародний документ.
Для усунення зазначених недоліків апелянту був наданий десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених недоліків.
20 листопада 2023 року копію ухвали Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року було направлено на адресу ОСОБА_1 зазначену ним у апеляційній скарзі: АДРЕСА_1 .
Рекомендоване поштове повідомлення на адресу Одеського апеляційного суду повернуто не було.
01 лютого 2024 року Одеським апеляційним судом було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації ОСОБА_1 . Згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 за вказаними параметрами зареєстрованим не було знайдено.
26 червня 2024 року Одеський апеляційний суд сповіщав ОСОБА_1 про залишення його апеляційної скарги без руху шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Одеського апеляційного суду.
31 липня 2024 року Одеський апеляційний суд повторно направив ухвалу від 12 жовтня 2023 року на адресу ОСОБА_1 за адресою, вказаною в апеляційній скарзі.
З наявної у матеріалах справи роздруківки перевірки статусу відстеження поштової кореспонденції вбачається, що відправлення було вручено 14 серпня 2024 року.
Дані щодо іншого місцезнаходження апелянта ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Номер телефону, вказаний в апеляційній скарзі ОСОБА_1 невірний.
Вказане свідчить про те, що протягом тривалого часу - з жовтня 2023 року, судом апеляційної інстанції вживались усі передбачені законом заходи для належного повідомлення ОСОБА_1 про необхідність виконання вимог ухвали Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року.
Натомість, з боку апелянта ОСОБА_1 , протягом також тривалого часу, з жовтня 2023 року і протягом перебування апеляційної скарги на розгляді Одеського апеляційного суду, не було виконано процесуальний обов'язок щодо отримання інформації про рух його апеляційної скарги для забезпечення своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного розгляду цивільної справи.
Згідно ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані:
1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;
2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;
3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою;
4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;
5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;
6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;
7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції?(§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08?листопада 2005 року в справі «Смірнова проти України»).
У пункті 41 рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка?закріплює один із основоположних принципів - неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Так, у ст. 17 Конвенції № ETS N 005 «Заборона зловживання правами» передбачено, що «Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції».
Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.
Тобто, суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Таким чином, зловживання процесуальними правами, в тій чи іншій мірі, має бути спрямоване на перешкоджання реалізації захисту порушеного права. Порушниками, які можуть зловживати своїми процесуальними правами, можуть бути особи, які беруть участь у справі, інші учасники процесу, оскільки кожен з них наділений відповідними процесуальними правами і обов'язками та відповідно може впливати на хід розгляду справи.
Як вже вказувалось вище, цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року перебуває у провадженні суду апеляційної інстанції протягом значного часу, судом здійснено усі передбачені законом заходи щодо забезпечення отримання апелянтом копій судових рішень про залишення його апеляційної скарги без руху.
Апелянтом на сьогоднішній день не виконано вимоги ухвали Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року і не усунуто недоліки до встановленого строку, а саме апелянтом не виконано вимоги передбачені ст. ст. 185, 356 ЦПК України, щодо сплати судового збору. Будь-яких заяв (клопотань) на виконання вимог ухвали на адресу Одеського апеляційного суду не надходило.
Крім того, з заявою про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та заявою про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, апелянт не звертався.
Відповідно до ч. 2 ст. 357 ЦПК України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 356 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 185 цього Кодексу.
Таким чином, протягом вказаного тривалого періоду апелянтом не здійснено жодного заходу, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження. Вказані дії апелянта призводять до порушення судом норм чинного законодавства України щодо розгляду справи в розумні строки, та порушення прав інших осіб на справедливий і публічний розгляд їх справи упродовж розумного строку.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 910/1730/22 вказано, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 910/8197/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 911/3113/20).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що процесуальна бездіяльність позивача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту. Відтак, враховуючи, що перелік дій, наведений у ч. 2 ст. 43 ЦПК України, не є вичерпним, то суд може визнати зловживанням процесуальними правами також інші дії, які мають відповідну спрямованість.
Наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що обрана ОСОБА_1 при розгляді справи позиція свідчить про зловживання стороною своїми процесуальними правами (ст. 44 ЦПК України), у зв'язку із чим суд повертає апеляційну скаргу заявнику.
Керуючись ч. 3 ст. 44, ст. ст. 185, 357 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя - вважати неподаною та повернути апелянту.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе