Справа № 308/5205/20
03 вересня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Цмур В.Р., представника позивача Нірода М., представника Ужгородської міської ради Белякова А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217 на користь територіальної громади м. Ужгорода,-
Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 03.09.2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.09.2024 року.
Позивач, Ужгородська місцева прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217 на користь територіальної громади м. Ужгорода.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.02.2021 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2021 зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника померлого відповідача.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.10.2023 провадження у справі поновлено.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 30.10.2023 замінено первісного позивача Ужгородську місцеву прокуратуру на його правонаступника Ужгородську окружну прокуратуру; замінено відповідача по справі ОСОБА_5 , на належного відповідача ОСОБА_1 ; залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстровану за адресою АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстровану за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15 лютого 2024 року, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позовна заява мотивована тим, що заочним рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018, залишеним в силі постановою суду апеляційної інстанції у справі №308/9895/16-ц, задоволено позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради та ОСОБА_6 , задоволено позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради та ОСОБА_6 про скасування рішень ради та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Так, заочним рішенням суду визнано незаконним та скасовано п.2.43 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 за № 1507, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0850 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_2 , та п.1.31 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за №1882, яким ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,0850 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .
Також рішенням суду скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0,0850 га.
Судами констатовано, що зазначені рішення Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку прийняті всупереч вимог ст.ст. 20, 39 Земельного Кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки згідно матеріалів проекту землеустрою, спірна земельна ділянка до прийняття рішення Ужгородською міською радою у відповідності до діючого генерального плану відносилась до земель з цільовим призначенням багатоквартирна житлова забудова.
Реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.
Згідно матеріалів проекту землеустрою, спірна земельна ділянка до прийняття рішення Ужгородською міською радою у відповідності до діючого генерального плану відносилась до земель з цільовим призначенням - багатоквартирна житлова забудова.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною відповідно до ст.21 ЗК України.
Суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин справи, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, так як встановлені порушення під час відведення та передачі у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки є підставою для скасування оспорюваних рішень Ужгородської міської ради та скасування державної реєстрації прав власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:76:001:0156 площею 0,0850 га (з постанови Закарпатського апеляційного суду).
Всі зазначені обставини перевірені та встановлені заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018 та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24.10.2019 у справі №308/9895/16-ц, а відтак, відповідно до положень ст. 82 ЦПК доказуванню не підлягають.
Разом з цим, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018 в частині скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0,0850 га, неможливо виконати у зв'язку з тим, що земельна ділянка як об'єкт речових прав на даний час не існує, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №195403589 від 28.12.2019.
Після вивчення інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документів, долучених відповідачем в суді апеляційної інстанції, інформації Головного управління держгеокадастру в Закарпатській області встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0,0850 га відчужена за договором купівліпродажу від 22.03.2018 (тобто, після прийняття рішення по суті спору судом 1 інстанції) третій особі - ОСОБА_2 , а в подальшому поділена на 5 окремих земельних ділянок за кадастровими номерами: 2110100000:67:001:0186; 2110100000:67:001:0187; 2110100000:67:001:0188; 2110100000:67:001:0189; 2110100000:67:001:0190. В свою чергу, земельна ділянка 2110100000:67:001:0186 також поділена на 2 земельні ділянки: 2110100000:67:001:0216; 2110100000:67:001:0217.
При цьому, згідно абз.4-6 п.1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.03.2019 продавець ( ОСОБА_6 ) повідомив покупця ( ОСОБА_2 ) про те, що земельна ділянка, яка продається, є об'єктом судового спору (продавець є співвідповідачем по справі №308/9895/16-ц). Також покупець обізнаний зі змістом позовних вимог по даній справі, ознайомлений з усіма процесуальними документами, наявними станом на день укладення цього договору (в т.ч., але не виключно, наявними в Єдиному державному реєстрі судових рішень) і проінформований про право вступити у дане судове провадження в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Покупець заявляє, що усвідомлює наслідки можливі юридичні наслідки вказаної судової справи і не буде мати до продавця претензій, що ґрунтуються на таких можливих результатах та і наслідках. ОСОБА_2 в якості 3-ї особи у справі №308/9895/16-ц не залучався.
Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217, площами 0,0129 га та 0,0054 га відповідно, останні на даний час належать на праві власності ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за № 1605 та №1606 від 10.07.2019, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190, площею 0,0129 га та 2110100000:67:001:0217, площею 0,0054 га, утворені в результаті поділу земельної ділянки 2110100000:67:001:0156 площею 0,0850 га.
Таким чином, позивач зазначає, що дані земельні ділянки, які утворені в результаті поділу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156, незаконно вибули із власності територіальної громади, що на даний час доведено і встановлено рішенням суду, відтак наявні правові підстави для витребування їх від добросовісного набувача, тобто від ОСОБА_5 .
Позивач зазначає, що право територіальної громади міста Ужгорода на дану земельну ділянку на час звернення до суду із вказаним позовом не поновлено, що є грубим порушенням її прав та законних інтересів, у зв'язку з чим виникла необхідність їх захисту шляхом витребування земельної ділянки.
При обґрунтуванні позовних вимог, позивач покликається на положення ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 172, ч.1 ст. 203, ст.ст. 215, 388 ЦК України, п.п. 2,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», постанову Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», позицію Великої Палати Верховного Суду у поставі від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, висновок Верховного Суду України що міститься у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс 14, статті 19, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ч.ч. 1,5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанову ВСУ від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, Європейський суд з прав людини п.54 у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес», постанову Верховного Суду України у справі за № 6-92цс13 від 18.09.2013.
Позивач зазначає, що право власності має територіальна громада, а орган місцевого самоврядування, в даному випадку Ужгородська міська рада, лише реалізовує його від імені територіальної громади.
Територіальна громада м. Ужгород як власник спірної земельної ділянки делегує Ужгородській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
У позовній заяві вказано на те, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Саме таку правову позицію викладено у постановах Верхового Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 16.12.2015 у справі № 6- 2510ц15 та № 522/10652/15-ц, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15 від 23.11.2016, а також у постановах Верховного Суду від 16,08.2018 у справі №711/802/17.
Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка належать територіальній громаді, незаконно вибула із її власності, без волі власника, оскільки передана на підставі незаконних рішень ради, з порушенням норм чинного законодавства, за наявності дефекту волі власника майна, що доведено та встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018, залишеним в силі постановою Закарпатського апеляційного суду від 24.10.2019 у справі №308/9895/16-ц, відтак наявні правові підстави для витребування земельних ділянок з володіння добросовісного набувача, а саме - від ОСОБА_5 , які належать йому на праві власності ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за № 1605 та №1606 від 10.07.2019, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав. У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Позивач зазначає, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (правова позиція ВСУ у справі № 6-1376цс16 від 29.06.2016).
У позовній заяві вказано на те, що у даному випадку прокурор дійшов висновку про наявність підстав для захисту державних інтересів, виходячи з того, що орган, наділений правом на захист інтересів територіальної громади, а саме - Ужгородська міська рада, всупереч правам та законним інтересам територіальної громади, незважаючи на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018 у справі №308/9895/16-ц, яким встановлено незаконність вибуття земельних ділянок із комунальної власності, не вжила жодних заходів з метою витребування земельної ділянки від добросовісного набувача та відновлення законних прав територіальної громади, що підтверджується листом Ужгородської міської ради за №398/03-18 від 12.02.2020, тим самим грубо порушуючи інтереси територіальної громади і держави в цілому, що є безумною підставною вжиття заходів з метою захисту інтересів держави прокурором. Так, у своєму листі Ужгородська міська рада зазначає, що в зв'язку з подачею касаційної скарги відповідачем по справі ОСОБА_6 та відкриттям касаційного провадження міська рада утримується від витребування земельних ділянок.
При цьому у позовній заяві вказано на те, що відповідно до ч.2 ст.273 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення Ужгородського міськрайонного суду у справі №308/9895/16-ц набуло законної сили 24.10.2019.
Позивач зазначає, що подальше зволікання органу місцевого самоврядування з подачею віндикаційного позову може призвести до спливу строку позовної давності. Також зазначено, що міською радою, як відповідачем у справі №308/9895/16-ц, 02.12.2019 також було подано касаційну скаргу, яку було залишено без руху ухвалою Верховного суду України від 11.12.2019, надано строк на усунення недоліків до 11.01.2020. Ухвалою Верховного суду України від 19.02.2019 у справі №308/9895/16-ц касаційна скарга повернута заявнику у зв'язку з неусуненням недоліків.
Також позивач вважає що варто врахувати ст.2, ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 15 від 14.01.2015, Держгеокадастр, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч.3 ст.56 Цивільного процесуального кодексу України.
У позові вказано на те, що уповноваженим органом на здійснення цієї діяльності на території Закарпатської області є - Головне управління Держгео кадастру в Закарпатській області, разом з тим, даний контролюючий орган не наділений повноваженням звертатися до суду із позовом про витребування земельних ділянок від добросовісного набувача, тому позивачем у даній справі виступати не може.
Відповідно до ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, може виступати орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому надані повноваження органу виконавчої влади, тобто в даному випадку - Ужгородська міська рада.
Відповідно до Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави у випадках, передбачених законом. При цьому інтереси держави можуть збігатися цілком, частково або не збігатися з інтересами державних органів, державних підприємств або організацій, або з інтересами державних органів, державних підприємств або організацій, або з інтересами господарських товариств із часткою державної власності в статутному фонді.
Звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законних прав та інтересів територіальної громади на володіння та користування землею.
Позивач зазначає, що достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади є, зокрема, факт нездійснення цим органом захисту державних інтересів незалежно від причин такої бездіяльності.
При цьому як вказано у позовній заяві, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Ужгородську міську раду повідомлено про звернення прокурора із цим позовом.
Згідно прохальної частини позовної заяви позивач просить суд:
Витребувати від ОСОБА_5 земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190, площею 0,0119 га та 2110100000:67:001:0217, площею 0,0054 га що знаходяться по АДРЕСА_2 , загальною вартістю 106 253,46 грн., на користь територіальної громади міста Ужгорода.
Судові витрати після розгляду справи стягнути з відповідача на користь прокуратури Закарпатської області на прокуратури Закарпатської області на р/р 228201720343130001000018475, отримувач: прокуратура Закарпатської області, код 02909967, банк одержувача: Державна казначейська служба України, код банку 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, призначення платежу: відшкодування (повернення) судового збору по справі.
25.01.2024 від відповідача ОСОБА_1 , надійшов відзив на позовну заяву, так вона вказує на те, що є власницею житлового будинку та земельних ділянок під кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , Права на це майно я набула за двома цивільноправовими угодами: договорами купівлі-продажу від 07.09.2022, що були посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. за реєстровими №№1271 та 1272 відповідно.
На дату відчуження продавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_8 цього майна воно належало їм на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на частку у майні подружжя від 10.08.2022 та свідоцтв про право власності на спадщину за законом від 10.08.2022. відповідно.
Вказує, що вартість придбаного майна сплачена нею продавцям до підписання договорів. Майно передано їй фактично - вступила у володіння та користування ним. Стверджує, що їй невідомо, коли саме позивач довідався про факт оформлення продавцями права власності на спадкове майно після смерті первісного відповідача ОСОБА_5 , але заяву про поновлення провадження у вказаній цивільній справі подано через рік після описаних вище подій (10.08.2023) і на цей час спірне майно (земля) та розташований на одній із них житловий будинок вже належали ОСОБА_1 та з 28.11.2022 за адресою місцезнаходження будинку, зареєстровано місце її постійного проживання.
У відзиві вказано на те, що на день придбання нею вищевказаного майна воно під забороною (арештом) та у заставі, податкові заставі не перебувало, про що свідчили відомості ДРРП, інформаційну довідку з якого було виготовлено нотаріусом до укладення договорів. Відтак, вона як набувач, не знала і не могла знати того, що це майно первісно, як виявляється зараз, ще десь у 2016 році вибуло із власності територіальної громади міста з порушенням певних процедур.
Щодо можливої відсутності у продавців (спадкоємців колишнього власника) права на його відчуження, то жодних заборон у ДРРП зареєстровано не було. Тому вона цілком обґрунтовано вважає себе добросовісним набувачем, у якого вказане майно могло б бути вилучено виключно у тому випадку, якщо б це майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ст. 388 ЦКУ). Між тим, жодна з перерахованих обставин у даному випадку не має місця.
З урахуванням викладеного, та беручи до уваги її добросовісність, ОСОБА_9 , вважає вимоги позивача до неї щодо витребування у неї майна, права на яке вона набула у встановленому законом порядку за відплатними договорами - незаконними.
При цьому у відзиві вказано на те, що 23.09.2016 керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування двох рішень місцевої ради в частині, що стосувалася земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:67:001:0156, площею 0,0850 га, та скасування державної реєстрації права власності на неї за ОСОБА_6 . Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018 вказаний позов було задоволено - визнано незаконним і скасовано: - п. 2.43 рішення 26 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 07.11.14 № 1507; - п. 1.31 рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 09.11.15 № 1882; - скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001;:0156 площею 0,0850 га за ОСОБА_6 .
У березні 2018 року, вищевказана земельна ділянка її власником була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 . Це стало можливим тому, що на дату цього продажу в рамках розгляду ініційованої позивачем судової справи заходи забезпечення поданого позову вочевидь не вживалися і тих чи інших обмежень на спірну землю накладено не було. У подальшому, як вказує у своїй заяві позивач (за відомостями ДРРП та інформацією ГУ Держгеокадастру, орієнтовно - у грудні того ж 2018 року) було зареєстровано поділ цієї землі на 5 окремих земельних ділянок з кадастровими номерами : 2110100000:67:001:0186, 2110100000:67:001:01.87, 2110100000:67:001:0188, 2110100000:67:001:0189, 2110100000:67:001:0190.
Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:67:001:0186 пізніше була розділена ще на 2 окремі: 2110100000:67:001:0216 та 2110100000:67:001:0217.
Дві із них (під кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217) за двома договорами купівлі-продажу від 10.07.2019 придбав нині покійний ОСОБА_5 . У свою чергу, ОСОБА_9 , набула права на них та на збудований на одній із них житловий будинок за угодами купівлі-продажу, що були укладені 07.09.2022 між нею, як покупцем та продавцями - співвласниками цього майна ОСОБА_3 (як співвласницею спільного майна подружжя) та ОСОБА_4 (як спадкоємицею ОСОБА_5 за законом)
Як зазначає у своїй заяві позивач, первісний власник ОСОБА_6 у договорі від 23.03.2019 повідомив покупця ОСОБА_2 , який до участі у розгляді тієї справи не залучався, що земля є об'єктом судового спору. За твердженням ОСОБА_10 , про наявність того чи іншого спору її ніхто не повідомляв.
При цьому вона зазначає, що як вбачається зі змісту заочного рішення суду від 04.01.2018 у справі №308/9895/16-ц, предметом дослідження в рамках розгляду вказаної справи була законність вибуття землі з володіння держави в особі Ужгородської міської ради. Вимог про витребування спірної землі з чужого незаконного володіння заявлено не було.
У відзиві містяться покликання на положення: 55 Конституції України, ст. 15, ч.1 п.2 ч.2 ст. 16, ст. 256, ст.ст.. 252-255, ч.1 ст. 261,ЦК України, постанову ВП ВС від 22.08.2018 по справі №925/1265/16 (п.5.6), постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанови Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61- 22690св18), від 03.07.2019 року у справі № 619/737/17 (провадження № 61-36609свї8), від 03.07.2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18), від 17.10.2019 року № 619/717/17 (провадження № 61-4248св19), від 30.04.2020 року у справі № 619/732/17 (провадження № 61-710св19), від 16.06.2020 року у справі № 619/974/17 (провадження № 61- 3223св19), від 01.07.2020 року у справі № 619/740/17 (провадження №61- 36675св18) від 08.07.2020 року у справі № 619/897/17 (провадження №61-2722св19), постанову ВП ВС від 20.11.2018 року по справі №907/50/16, рішення від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини, § 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Poсії »;§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»), ст. 2 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) та ст. 9, ч. З ст. 16 З У «Про місцеві державні адміністрації».
У відзиві вказано на те, що про порушення земельного законодавства позивачеві у вказаній справі було відомо на дату його звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:67:001:0156, площею 0,0850 га (що в подальшому була поділена), а саме - 23.09.2016. При цьому ним було обрано неефективний спосіб захисту, позаяк необхідних дій спрямованих на витребування цього майна з чужого незаконного володіння ним не вжито. Більше того, жодних дій, спрямованих на запобігання її можливого поділу, відчуження, обтяження правами третіх осіб у будь-який інший з можливих способів, її забудові (заходів забезпечення) шляхом накладення арешту чи заборони її відчуження, а так само - заборони на її освоєння (забудову), т.ін. вчинено не було. Це стало однією з причин того, що ця земля зазнала поділу і як у цілому, так і частинами неодноразово змінювала своїх власників.
ОСОБА_9 , вважає, що за таких обставин на сьогодні наявні підстави для тверджень про сплив строку позовної давності для заявлення вимог про витребування частини вказаної землі, відсутність поважних причин для його продовження та, відповідно - наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
Також у відзиві вказано на те, що на момент виникнення порушень прав держави, функціонував також механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації свідоцтва про право власності на землю за первісним власником мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення та відчуження земельної ділянки, ініціювати відповідні процедури перевірки, витребування, накладення арешту на земельну ділянку із забороною ЇЇ відчуження третім особам і звернення до суду, у тому числі, за допомогою прокуратури, в межах передбаченого cт. 257 ЦКУ строку позовної давності.
При цьому зазначено, що у передбачених законом випадках з позовом до суду в інтересах відповідного органу (підприємства) звертається прокурор (ст. 56 ЦПКУ), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.
ОСОБА_9 вказує на те, що оскільки право власності на земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати( Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
Як вказано у відзиві на позовну заяву, звертаючись 23.09.2016 до суду з позовом (справа №308/9895/16-ц) позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ці рішення місцевою радою були прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України. Водночас у наведеній справі не було заявлено вимогу про витребування земельної ділянки, що відповідно до численних висновків Великої Палати Верховного Суду є тим ефективним способом захисту, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначене призвело до недотримання принципу процесуальної економії судового процесу та не досягло реального захисту права позивача без необхідності повторного, додаткового звернення до суду.
За твердженням ОСОБА_10 , це свідчить про обізнаність позивача вже на дату подання позову про прийняття місцевою радою рішень в порушення норм закону та відповідно - про наявність підстав для вимог про витребування землі, що вибула у такий спосіб з комунальної власності у володіння фізичної особи. Тобто, перебіг строку позовної давності для заявлений вимог про витребування землі розпочався саме 23.09.2016.
Натомість позов у вказаній справі було подано позивачем в інтересах державного органу 01.06.2020, тобто - майже через чотири роки після подання першого позову. А відтак є підстави для тверджень про сплив обумовленого ЦКУ строку позовної давності для заявлення таких вимог та, відповідно - для застосування наслідків такого пропуску. А саме - для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.
Окрім того, у відзиві вказано нате, що у відповідності до ст. 387 ЦКУ, власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння. Між тим, у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ст. 388 ЦКУ).
Так, ОСОБА_9 , із покликанням на практику ЄСПЛ, ст. 1 Першого протоколу до конвенції, постанову ВС у справі №645/4220/16-ц від 13.11.2019 зазначає, що задоволення позовних вимог прокурора про витребування у неї, як добросовісного набувача 2-х земельної ділянок, на одній з яких знаходиться інше нерухоме майно - житловий будинок, правомірність володіння яким ніким не оспорювалося, враховуючи до того ж закінчення строку позовної давності, призвело б до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Тому вважає, що у позові у вказаній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України, ст.ст. 174, 178 ЦПК України ОСОБА_9 просить застосувати наслідки спливу позовної давності. У задоволенні позовних вимог заступника керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217 на користь територіальної громади м. Ужгорода відмовити.
28.02.2024 року від позивача по справі надійшли письмові пояснення в яких містяться покликання на положення ст.ст. 256,257, ч. 1 ст. 261 ЦК України, постанови від 12.07.2017 та від 24.07.2019 у справі № 369/6601/15-ц ВСУ та ВС, ст. 79-1 ЗК України
Позивач зазначає, що законодавець розрізняє випадки початку перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а також коли особа довідалася або могла довідатися про особу, яка порушила таке право.
Так, під час розгляду Ужгородським міськрайонним судом спору № 308/9895/16-ц, де відповідачами виступали Ужгородська міська рада та ОСОБА_6 , та на день постановлення заочного рішення від 04.01.2018 жодних змін щодо площі, конфігурації спірної земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 та щодо зміни її власника не відбувалися.
Про відповідні подальші зміни стало відомо під час перегляду справи Закарпатським апеляційним судом за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та ухвалення постанови від 24.10.2019 про залишення вищевказаного рішення суду першої інстанції без змін.
Отже, як встановлено матеріалами справи за договором купівлі продажу земельної ділянки від 21.03.2018 (тобто через три місяці після рішення суду від 04.01.2018) земельна ділянка площею 0,085 га з кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 була відчужена ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 . В подальшому вона була розподілена на 5 окремих земельних ділянок за кадастровими номерами: 2110100000:67:001:0186, 2110100000:67:001:0187, 2110100000:67:001:0188, 2110100000:67:001:0189, 2110100000:67:001:0190. У свою чергу, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:67:001:0186 також поділена на 2 земельні ділянки: 2110100000:67:001:0216 та 2110100000:67:001:0217.
В подальшому земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217, площами 0,0129 га та 0,0054 га відповідно відчужені ОСОБА_2 ОСОБА_5 (первісному відповідачу за позовом) на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за № 1605 та №1606 від 10.07.2019. Спадкоємцями ОСОБА_5 земельні ділянки також відчужені.
Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 площею 0,0129 га та 2110100000:67:001:0217 площею 0,0054 га, останні на даний час належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1271 від 07.09.2022.
За твердженням позивача, наведена хронологія подій свідчить про належно обраний прокурором при первинному зверненні до суду спосіб захисту інтересів держави у вигляді визнання незаконними та скасування рішень міської ради про надання у власність земельної ділянки та скасування її державної реєстрації за ОСОБА_6 , що в силу ст. ст. 125, 126 ЗК України посвідчувало виникнення права власності та його оформлення.
Вказане також підтверджено висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09.09.2020 у справі № 308/9895/16-ц, який зауважив, що оскільки відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_2 відбулося 21.03.2018, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 04.01.2018, то місцевим судом на час ухвалення рішення не було вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 . При цьому, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відсутня можливість залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених ст. 367 ЦПК України.
З даним віндикаційним позовом прокурор звернувся до суду 01.06.2020 в межах трирічного строку позовної давності, початок перебігу якого починається саме з дати ухвалення Закарпатським апеляційним судом постанови від 24.10.2019 та після проведення з Ужгородською міською радою переписки щодо вжиття заходів судового реагування та підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
При цьому на думку позивача, навіть, за умови відліку строку позовної давності з моменту укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу землі від 12.03.2018, строк позовної давності у вказаному випадку також не пропущено.
Позивач вказує на те, що право на витребування від ОСОБА_11 (як первісного відповідача) виникло в у прокурора та Ужгородської міської ради після отриманої в суді апеляційної інстанції інформації про укладення договору купівлі продажу землі та ухвалення Закарпатським апеляційним судом постанови від 24.10.2019, якою підтверджено висновки суду першої інстанції про незаконне вибуття землі із власності територіальної громади.
Позивач щодо початку перебігу строку позовної даності зазначає: з ухвалення Закарпатським апеляційним судом постанови від 24.10.2019 вважає за необхідне зазначити, що прокурор само скоріше міг довідатися про юридичний факт зміни власника спірних земель та їх конфігурації та формування як нових шляхом поділу з дати державної реєстрації таких змін у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав.
Позивач зазначає, земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0190 площею 0,0129 га сформовано як об'єкт речових прав лише 29.03.2018, а земельну ділянку за кадастровим номером та 2110100000:67:001:0217 площею 0,0054 га - 19.12.2018, що є датою державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на них і з цього часу слід рахувати строк позовної давності по кожній вимозі про витребування. Відтак позивач вважає, що позовної давності прокурором не пропущено.
Щодо втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном, то таке є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу.
Право територіальної громади витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
При цьому позивач покликається на положення: ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику ЄСПЛ, ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Як вказано позивачем, в даному випадку земельна ділянка вибула з володіння власника (територіальної громади) поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Повернення у комунальну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель багатоквартирної забудови (на час виділення) та передбачало її реалізацію власником - територіальною громадою для задоволення невизначеного кола осіб, а не однієї фізичної особи, що беззаперечно становить суспільний інтерес.
Прокурор та Ужгородська міська рада, втручаючись у право мирного володіння відповідною земельною ділянкою з боку приватної особи, захищає загальні інтереси. Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Позивач зазначає, що все вищевикладене свідчить про допустимість і необхідність втручання у конвенційні права відповідача з метою захисту прав власника у якого майно вибуло з володіння поза його волею.
У судовому засіданні представник позивача прокурор Ужгородської окружної прокуратури - прокурор Нірода М., позовні вимоги підтримав та просив задоволити, при ухваленні рішення врахувати письмові пояснення.
Представник Ужгородської міської ради Беляков А.І., у судовому засіданні позив підтримав.
Відповідач ОСОБА_1 , та її представник у судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Поряд із цим від представника відповідача по справі - адвоката Попп Ю.М., надійшла заява те, що вона не заперечують про проведення судових дебатів за їх відсутності. В попередніх судових засіданнях проти задоволення позову представник відповідача заперечував, просив відмовити в такому. Звертала увагу на аналогічні цивільні справи за позовом прокурора, в яких в позовах було відмовлено, зокрема на справи № 308/5213/20, 308/5216/20, 308/5202/20.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв та клопотань не подавав.
Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином, заяв та клопотань не подавали.
Заслухавши пояснення прокурора Нірода М., представника Ужгородської міської ради Белякова А.І., дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку:
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачає ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
З приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що рішенням 26 сесії 6 скликання міської ради від 07.11.2014 № 1507 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0, 0850 га обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в районі вул. Коритнянської в м. Ужгороді.
П. 1.31 Рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року за № 1882 ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передану у власність земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0, 0850 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_2 .
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_6 отримав Свідоцтво про право власності на нерухоме майно СТВ №313007 індексний №47502776 ,виданого 12.11.2015року Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області .
З інформаційного листа Міського голови Ужгородської міської ради № 2499/03 -18 від 19.09.2016 року, наданого у відповідь на вимогу Ужгородської місцевої прокуратури, вбачається, що цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 згідно публічної кадастрової карти та генплану 2004 - багатоквартирна житлова забудова. Крім того, повідомлено про те, що план зонування території м. Ужгорода станом на 09.11. 2015 року був розроблений та поданий на затвердження сесії Ужгородської міської ради від 09.11. 2016 року.
Як встановлено судом, 23 вересня 2016 року керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0, 0850 га за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156.
Як вбачається з договору купівлі - продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., від 12.03.2018року, земельна ділянка площею 0.085 га з кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 була відчужена ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 .
Зі змісту повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 28.04.2020 року за № 10-7-0.2-3527/2-20, вбачається, що в подальшому земельна ділянка площею 0.085 га з кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , була розподілена на 5 окремих земельних ділянок за кадастровими номерами: 2110100000:67:001:0186, 2110100000:67:001:0187, 2110100000:67:001:0188, 2110100000:67:001:0189, 2110100000:67:001:0190. У свою чергу, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:67:001:0186 також поділена на 2 земельні ділянки : 2110100000:67:001:0216 та 2110100000:67:001:0217.
Як вбачається зі змісту абз.4-6 п.1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.03.2019 продавець ( ОСОБА_6 ) повідомив покупця ( ОСОБА_2 ) про те, що земельна ділянка, яка продається, є об'єктом судового спору (продавець є співвідповідачем по справі №308/9895/16-ц). Також покупець обізнаний зі змістом позовних вимог по даній справі, ознайомлений з усіма процесуальними документами, наявними станом на день укладення цього договору (в т.ч., але не виключно, наявними в Єдиному державному реєстрі судових рішень) і проінформований про право вступити у дане судове провадження в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Покупець заявляє, що усвідомлює наслідки можливі юридичні наслідки вказаної судової справи і не буде мати до продавця претензій, що ґрунтуються на таких можливих результатах та і наслідках.
ОСОБА_2 в якості 3-ї особи у справі №308/9895/16-ц не залучався.
04.01.2018 року, рішенням Ужгородського міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2019 року, позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури задоволено та визнано незаконним і скасовано пункт п. 2.43 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11. 2014 року за № 1507 та п. 1.31 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року за № 1882 та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0, 0850 га.
Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217, площами 0,0129 га та 0,0054 га відповідно, останні на час подання позову належали на праві власності ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за № 1605 та №1606 від 10.07.2019, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_2
10.08.2022 на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя № 1063 від 10.08.2022, виданим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В., зареєстроване право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0190.
Водночас, 10.08.2022 право власності на земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0190 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1066 від 10.08.2022, виданим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В., зареєстроване за ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
Також 10.08.2022 на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя № 1064 від 10.08.2022, виданим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В., зареєстроване право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельної ділянки за кадастровим номером 21 10100000:67:001:0217.
При цьому, 10.08.2022 право власності на земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0217 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1067 від 10.08.2022, виданим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В., зареєстроване за ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
В цей же день, припинено право власності ОСОБА_5 , на земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217.
Разом з цим, земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0190, площею 0,0129 га 07.09.2022 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1271 від 07.09.2022, земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0217. площею 0,0054 га 07.09.2022 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1271 від 07.09.2022 відчужено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), яка є власником земельних ділянок на даний час.
ОСОБА_1 , у відзиві також зазначає, що є власницею житлового будинку та земельних ділянок під кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , Права на це майно вона набула за двома цивільноправовими угодами: договорами купівлі-продажу від 07.09.2022, що були посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. за реєстровими №№1271 та 1272 відповідно.
Так матеріали справи містять:
копію договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки під кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 з цільовим призначенням будівництво і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 07.09.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Кузьо Г.В., зареєстрованого в реєстрі за №1211;
витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу:30923664 від 07.09.2022 та №309236839 від 07.09.2022;
копію договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки під кадастровими номерами 2110100000:67:001:0217 з цільовим призначенням будівництво і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 07.09.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Кузьо Г.В., зареєстрованого в реєстрі за №1272;
витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Індексний номер витягу: 309237153 від 07.09.2024.
Окрім того, як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (належний відповідач згідно ухвали суду від 24 жовтня 2023 року) зазначає, що з 28.11.2022 її місце постійного проживання зареєстровано за адресою місцезнаходження придбаного нею будинку від ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що знаходиться на земельній ділянці 2110100000:67:001:0190.
Також, відповідач зауважує, що на день придбання нею вищевказаного майна воно під забороною (арештом) та у заставі, податкові заставі не перебувало, про що свідчили відомості ДРРП, інформаційну довідку з якого було виготовлено нотаріусом до укладення договорів. Відтак, вона як набувач, не знала і не могла знати того, що це майно первісно, як виявляється зараз, ще десь у 2016 році вибуло із власності територіальної громади міста з порушенням певних процедур.
Судом згідно матеріалів справи встановлено, що згідно згаданого заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018 року у справі № 308/9895/16-ц встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави в особі Ужгородської міської ради з порушенням чинного на той момент законодавства та поза волею власника, в результаті чого наявні підстави для пред'явлення позову про її витребування.
Вказані обставини сторонами по справі не заперечуються. Однак, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначила, що вимог про витребування спірної землі з чужого незаконного володіння заявлено не було.
Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1, пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Таким чином, суд констатує, що позивачеві було відомо про порушення земельного законодавства ще з моменту звернення до суду 23 вересня 2016 року, однак, будь-яких дій для витребування майна не вжито, як не вжито і заходів для забезпечення збереження спірної земельної ділянки , накладення арешту чи заборони відчуження вказаної землі.
На вказані обставини у відзиві на позовну заяву, вказує і відповідач при цьому просить застосувати наслідки спливу позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частинами 3, 4 статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частинами 1 та 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об'єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження №12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду потрібно встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), а також в аналогічних справах у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17 (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18), від 17 жовтня 2019 року № 619/717/17 (провадження № 61-4248св19), від 30 квітня 2020 року у справі № 619/732/17 (провадження № 61-710св19), від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17 (провадження № 61-3223св19), від 01 липня 2020 року у справі № 619/740/17 (провадження №61- 36675св18)від 08 липня 2020 року у справі № 619/897/17 (провадження №61-2722св19).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 листопада 2018 року по справі № 907/50/16 відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16), зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Відповідно до частини третьої статі 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»(у редакції, що була чинна на момент виникнення порушення прав держави) місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцієюі законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»(у редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Статтею 9 зазначеного закону встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.
Згідно заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.01.2018 року у справі №308/9895/16-ц, судом встановлено про наявність порушень закону під час виділення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 - зокрема, прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку прийняті всупереч вимогам ст.ст. 20, 39 Земельного Кодексу України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки, згідно матеріалів проекту землеустрою спірна земельна ділянка до прийняття рішення Ужгородською міською радою у відповідності до діючого генерального плану відносилась до земель з цільовим призначенням - багатоквартирна житлова забудова , про що, позивачу було відомо 23 вересня 2016 року під час звернення з позовом до Ужгородського міськрайонного суду з вимогою про визнання незаконним та скасування пункт п. 2.43 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11. 2014 року за № 1507 та п. 1.31 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11. 2015 року за № 1882 та скасування державної реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0, 0850 га. , яка , на той час належала гр. ОСОБА_6 .
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Таким чином суд вважає, що в даному випадку, строк позовної давності за позовними вимогами прокурора сплинув.
Суд вважає, що прокурор мав об'єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави щодо надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 та в подальшому її передачі первісному відповідачу по справі ОСОБА_5 (якого було замінено на належного відповідача - власника спірних земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу ОСОБА_10 ) саме під час розгляду цивільної справи №308/9895/16-ц Ужгородським міськрайонним судом та Закарпатським апеляційним судом, за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_6 , про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0, 0850 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_2 .
При цьому варто зауважити, що у позовній заяві вказано на те, що ОСОБА_2 до в якості 3-ї особи у справі №308/9895/16-ц не залучався. Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217, площами 0,0129 га та 0,0054 га відповідно, останні на час звернення із даним позовом належали на праві власності ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за № 1605 та №1606 від 10.07.2019, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 .
На переконання суду, наведене не спростовується доводами прокурора зазначеними у письмових поясненнях щодо того, що під час розгляду Ужгородським міськрайонним судом спору № 308/9895/16-ц, де відповідачами виступали Ужгородська міська рада та ОСОБА_6 , та на день постановлення заочного рішення від 04.01.2018 жодних змін щодо площі, конфігурації спірної земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 та щодо зміни її власника не відбувалися.
Процесуальні права прокурора, як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.
Встановивши, що з позовом до ОСОБА_5 (первісного відповідача) про витребування земельної ділянки керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду лише 01.06.2020 року, тобто, після спливу позовної давності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора з підстав пропуску позовної давності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Більше того, при зверненні 23.09.2016 року з позовом про захист держави в особі територіальної громади м. Ужгород, керівнику Ужгородської місцевої прокуратури було відомо про незаконне набуття ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0,0850 га згідно з рішенням Ужгородської міської ради і самому органу місцевого самоврядування в особі міської ради було достеменно відомо про незаконність таких рішень в частині ОСОБА_6 .
Разом з тим, при поданні 23.09.2016 р. позову до суду, керівник Ужгородської місцевої прокуратури не подав разом з позовною заявою в порядку приписів статей 151-153 ЦПК України також і заяву про забезпечення позову, шляхом накладенням арешту на земельну ділянку, що належить ОСОБА_6 і не вжиття таких заходів слугувало підставою для здійснення розпорядження останнім спірною земельною ділянкою, шляхом відчуження такої ОСОБА_2 , який таку поділив на п'ять окремих ділянок та своєю чергою одну з таких ділянок також розділив на дві окремі земельні ділянки, та із числа яких, а саме під кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 (на якій розташований житловий будинок) та 2110100000:67:001:0217 на підставі договорів купівлі-продажу придбала відповідач по справі, яка є добросовісним набувачем.
За наведеного суд вважає, що моментом, з якого у прокурора виникло право на звернення з позовом у суд в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради як органу місцевого самоврядування, є дата - 12.11.2015, якою було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_6 і саме з цієї дати є початком перебігу строку позовної давності і часу з якого позивач (прокурор) повинен був та міг дізнатися про порушення суб'єктного права, при цьому керівник Ужгородської місцевої прокуратури звертався до суду з позовом 23.09.2016 р. про незаконне набуття ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:67:001:0156 площею 0,0850 га згідно з рішенням Ужгородської міської ради, тому звернувшись до суду з віндикаційним позовом 01.06.2020, прокурор пропустив позовну давність.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Крім того, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (§ 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»;§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що у позові необхідно відмовити внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача по справі.
Суд вважає з необхідне звернути увагу також на те, що власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо («Volovik v. Ukraine», №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6.12.2007).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів («Brumarescu v. Romania», №28342/95, §61, ЄСПЛ, від 28.10.99).
Стаття 1 Першого протоколу до конвенції містить 3 окремі норми: перша, що виражається в 1-му реченні абз.1 та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в 2-му реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в абз.2, визнає право договірних держав серед іншого контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків утручання в право мирного володіння майном, повинні тлумачитись у світлі загального принципу, закладеного 1-ю нормою.
Перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання держоргану в право на мирне володіння майном повинне забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти («East West Alliance Limited v. Ukraine», №19336/04, §166-168, ЄСПЛ, від 23.01.2014).
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував у схожих фактичних обставинах порушення ст.1 Першого протоколу конвенції (рішення у справі «Gladysheva v. Russia», від 6.12.2011; «Pchelintseva and others v. Russia» від 17.11.2016).
Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання порушень у сфері передання земельних ділянок у власність громадян. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку щодо відшкодування збитків, завданих таким відчуженням.
Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №645/4220/16-ц від 13 листопада 2019 року.
Отже, задоволення позовних вимог за позовом прокурора про витребування спірної земельної ділянки в ОСОБА_1 , яка набула право власності на підставі договорів купівлі-продажу, що були укладені 07.09.2022 між нею, як покупцем та продавцями - співвласниками цього майна ОСОБА_3 (як співвласницею спільного майна подружжя) та ОСОБА_4 (як спадкоємицею ОСОБА_5 за законом), яка є добросовісним набувачем, на якому знаходиться нерухоме майно (будинок) та враховуючи закінчення строку позовної давності, призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції, оскільки в такому випадку на ОСОБА_1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому, в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати по оплаті судового збору компенсуються за рахунок самого позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви заступника керівника Ужгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:67:001:0190 та 2110100000:67:001:0217 на користь територіальної громади м. Ужгорода - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач :Ужгородська окружна прокуратура (88000 , Закарпатська область, м. Ужгород , вул. Небесної Сотні, 6) в інтересах держави в особі Ужгородська міська рада ( 88000 , Закарпатська область, м. Ужгород, пл..Поштова ,3, код 3386892).
Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог:
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 )
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстровану за адресою АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстровану за адресою АДРЕСА_1 .
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Фазикош О.В.