Справа № 308/5898/24
12 вересня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Цмур В.Р. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ про зняття арешту з нерухомого майна,-
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до відповідача ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ про зняття арешту з нерухомого майна.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.04.2024 вказана позовна заява залишена без руху.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 квітня 2024 року вказана позовна заява залишена без руху.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ про зняття арешту з нерухомого майна. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником закінченого будівництвом об'єкту - однокімнатної квартири загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2851647021100.
Позивач зазначає, що право власності на квартиру у нього виникло на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1828, виданий 21.12.2004, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Котляровою Л.В.
Як вказує позивач він виявив, що на будинок накладено арешт - номер запису про обтяження: 53045197 від 17.0-1.2006 накладений на підставі постанови, серія та номер: б/н, виданої 17.01.2006 Сл. СВ Ужгородського MB УМВС України в Закарпатській обл. На підставі даної постановці внесено запис: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70820644 від 21.12.2023 ОСОБА_2 . Вид обтяження: арешт нерухомого майна, відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 2797082 від 17.01.2006.
ОСОБА_1 , зазначає, що він на даний час позбавлений можливості подальшого розпорядження належного йому на праві приватної власності майном - квартири, зокрема її відчуження у встановлений законом спосіб, внаслідок наявності заборони, за зобов'язаннями про які йому не відомо та по яким не виявлено документів, а тому змушений звертатися до суду з відповідним позовом.
Позивач вказує на те, що він самостійно звернувся до Відповідача з проханням зняти даний арешт, однак отримав відповідь про те, що для цього йому потрібно подати документи в суд.
У позовній заяві містяться покликання на ст.ст. 317, ч.1 ст. 319, т. 321, 391, п.4 ч.2 ст. 16 ЦК України, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практику Європейського суду з прав людини, ст.3, п.4 ч.1 ст.4, ст.6, ч.3 ст.26, ч.1 ст.31-1 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У позовній заяві вказано на те, що скасування арешту відповідає порядку встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як вказує ОСОБА_1 , враховуючи те що, підставою накладення обтяжень - арешту , запис 2006 з моменту виникнення підстави накладення обтяження минуло 18 років, будь-які підтвердження щодо його доцільності є відсутніми, жодних документів у відповідача не виявлено, позивач внаслідок накладеного обтяження не має можливості розпоряджатись своїм майном, що перешкоджає позивачеві здійснювати всі повноваження власника вбачаю невідповідність заходу втручання держави в право власності позивача критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини та відсутність справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави, пов'язаними з втручанням в право власності, та інтересами особи, яка страждає від такого втручання, а тому керуючись ст.ст. 10-13, 76-89, 264-268, 354-355 ЦПК України, ст.317,319,321 ЦК України, просить суд: Усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2851647021100 шляхом скасування арешту номер запису про обтяження: 53045197 від 17.01.2006 накладений на підставі постанови, серія та номер: б/н, виданої 17.01.2006 Сл. СВ Ужгородського MB УМВС України в Закарпатській обл., та виключити запис індексний номер: 70820644 від 21.12.2023 вчинений ОСОБА_2 , Вид обтяження: арешт нерухомого майна, відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 2797082 від 17.01.2006 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
27.05.2024 від представника відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву. Так у відзиві вказано на те, що ГУНП в Закарпатській області не визнає позов ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому зазначено, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів випливає, що арешт на вищезазначене нерухоме майно, що належить на праві власності позивачу. Разом з тим позивачем не надано відомостей того, що ним вчинялися дії щодо з'ясування того де на даний час перебувають матеріали кримінального провадження в межах якого на майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 було накладено арешт та про прийняте по вказаній кримінальній справі кінцевого рішення, та відповідно відсутні відомості про неможливість вирішення питання про зняття арешту.
У відзиві міститься покликання на ст.ст. 3,19 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження №14-105цс19), постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц (провадження № 14-115цс 18) з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року) у справі № 461/233/17 (провадження № 14-326цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц (провадження № 14-387цс 18), висновки Велика Палата Верховного Суду дійшла nijij розгляді справ № 335/12096/15-ц (постанова від 15.05.2018),№ 569/4374/16-ц (постанова від 23.05.2018) та № 296/8586/16-ц (постанова від 07.11.2018).
Відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про зняття арешту з нерухомого майна.
13.06.2024, представником відповідача подано заяву про отримання копії вироку відносно ОСОБА_3 , 1965 р.н., РНОКПП НОМЕР_1 , за матеріалами кримінальної справи №1100506, щодо ОСОБА_3 , 1965 р.н., РНОКПП НОМЕР_1 , в зазначеній кримінальній справі на майно позивача було накладено арешт.
03.07.2024 року від відповідача по справі до суду надійшло клопотання про долучення доказів. Зокрема представник відповідача просить долучити до матеріалів справи копію вироку у справі № 1-620/06 відносно ОСОБА_3 на 14 арк.
На адресу суду інших заяв, пояснень, клопотань від сторін по справі не надходило.
Згідно ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, докази наявні у матеріалах справи, матеріали кримінальної справи №1-620/06 (кримінальна справа №1100506) всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд приходить до наступних висновків:
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, однокімнатної квартири загальною площею 34 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2851647021100.
Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майн, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. від 01.04.2024, номер інформаційної довідки: 372225267.
Згідно матеріалів справи, право власності на квартиру виникло у позивача на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:- 1828, виданий 21.12.2004, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Котляровою Л.В.
Копія вказаного договору міститься в матеріалах справи.
Зі змісту вказаного договору вбачається, що такий укладено та підписано від імені продавця ОСОБА_4 його представником по довіреності ОСОБА_3 .
Разом із тим, як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майн, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. від 01.04.2024, номер інформаційної довідки: 372225267, у розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень» 17.01.2006 року, на підставі постанови серія та номер: б/н , виданий 17.01.2006, сл.. СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, державним реєстратором Мургуновою Анастасією Сергіївною (ЦНАП ВК Оноківської сільської ради Закарпатської області) накладено обтяження у виді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження:2797082, 17.01.2006.
З матеріалів кримінальної справи №1-620/06 (кримінальне провадження №1100506) встановлено, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2006 року ОСОБА_3 засуджено за ст. 358 ч.2, ст. 190 ч.4, ст. 190 ч.3, ст. 358 ч.3 КК України.
Встановлено, що в межах розгляду вказаної кримінальної справи в період з березня по червень 2005 року ОСОБА_3 шляхом шахрайства заволоділа коштами КС «Ужгород-Плюс» на загальну суму 30000 грн. Крім цього, встановлено також неправомірні дії ОСОБА_3 , як директора агентства нерухомості «Фурор», щодо надання нею послуг продажу об'єктів нерухомого майна, зокрема належної ОСОБА_5 , кв. АДРЕСА_3 .
Згідно постанови слідчого у вказаному кримінальній справі від 17 січня 2006 року накладено арешт на нерухоме майно слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області лейтенантом поліції І.В. Скрекля. Так, накладено арешт, крім інших об'єктів нерухомого майна (оригінали правовстановлюючих документів на які було виявлено під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 ) також на квартиру АДРЕСА_2 .
Як встановлено із матеріалів справи ні продавець (попередній власник вказаної квартири) ОСОБА_4 , ні покупець ОСОБА_1 (позивач по справі), не є сторонами кримінального провадження.
Зі змісту вироку вбачається, що судом не вирішено питання щодо накладеного в межах вказаного кримінального провадження арештів майна згідно постанови слідчого від 17 січня 2006 року.
Судом встановлено, що згідно відповіді адресованої ОСОБА_6 , Ужгородським РУП ГУНП в Закарпатській області вих.. №3625/109/25-2024 від 21.02.2024 року, вбачається, що позивачем подано заяву до Ужгородського районного управління поліції, однак йому не надано запитувану інформацію, у зв'язку із неможливістю через те, що кримінальна справа №1100506 згідно якої слідчим СВ Ужгородського MB УМВС України в Закарпатській області лейтенантом поліції ОСОБА_7 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 не рахується за СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.
При цьому позивачу вказано на те, що для вирішення питання про зняття арешту та отриманням інформації йому необхідно звернутись до слідчого управління ГУНП в Закарпатській області та до Ужгородського міськрайонного суду в Закарпатської області.
Суд при розгляді справи враховує те, що позивач не є стороною кримінального провадження №1100506 та відповідно йому не було відомо ні про хід досудового розслідування ні про прийняте судом рішення за результатами розгляду кримінального провадження. Відповідно йому не було відомо і про постанову слідчого якою було накладено арешт на належне йому нерухоме майно. Вказане свідчить про те, що з об'єктивних причин позивач не міг додати до позовної заяви докази та надати відомості щодо кримінального провадження та обставини щодо накладення арешту на належну йому квартиру.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача саме на вказані обставини, оскільки такі не є тотожними тим обставинам про які йдеться в постановах ВС на які покликається у відзиві представник відповідача.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Зі змісту постанови про накладення арешту на майно від 17 січня 20206 року вбачається, що такий накладено на підставі ст. ст. 125,126 КПК України (1960 р.)
Відповідно до т. 125,126 КПК України 1960 року, слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
Стаття 126 КПК України 1960 року визначено порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Так, забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.
Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.
Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК Українизавданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першоїстатті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначено, що: «21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке:
21.1. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальнимкодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України1960року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України2012року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
21.2. Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).
21.3. Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).
21.4. Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України2012року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).
21.5. Якщо арешт накладений за КПК України2012року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 760/23634/21 (провадження № 61-5275св23) вказано, що: «у розглядуваній справі суди встановили, що арешт на квартиру було накладено у 2000 році під час виконання вироку суду в частині конфіскації майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 . Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 звільнено з-під арешту 1/3 частину вказаної квартири. Закриваючи провадження у цивільній справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що ОСОБА_1 не була ні учасником кримінального провадження (розпочатого та звершеного за правилами КПК України 1960 року), ні учасником виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на квартиру та звернулась до суду із позовом про захист своїх прав співвласника майна, а отже заявлений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 761/30856/21 (провадження № 61-6031св23) зазначено, що: «апеляційний суд залишив поза увагою те, що порядку і способів скасування арешту майна після закінчення судового розгляду та постановлення обвинувального вироку у КПК України1960року не було встановлено для осіб, які не були учасниками такої справи. Тож позивач як власник майна, який не мав будь-якого правового статусу у кримінальному провадженні, за чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту. Вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не приведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції. Немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом Акціонерного товариства «МЕТАБАНК» не є судом, установленим законом. За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин цієї справи виключно звернення до суду у порядку цивільного судочинства з позовом про звільнення майна з-під арешту є ефективним способом захисту порушеного права особи, яка наполягає на тому, що є власником спірної квартири».
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/1750/23 (провадження № 61-12325св23).
Згідно зі статтею 174 нині чинногоКПК Українияк підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.
Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Відповідно до ч. 2ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права не встановлена судом.
Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Згідно ч. 1 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Згідно зі статтею 170 КПК України, чинного на час розгляду справи, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право власника цього майна.
За змістом статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено зокрема у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
У даному випадку, позивач вказує що наявність обтяження щодо належної йому квартири, є перешкодою для її відчуження.
Враховуючи встановлені обставини справи та те, що позивач не був учасником кримінального провадження, вирок суду за результатами розгляду кримінального провадження набув законної сили, однак при його ухваленні та після у рамках кримінальної справи, питання про скасування арешту на квартиру не вирішувалося, минув тривалий час після розгляду справи, а майно у виді зазначеної вище квартири придбано на підставі договору купівлі-продажу який не визнано недійсним (відомості про зворотнє суду не надано), суд дійшов висновку щодо порушення права позивача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення вимог та звільнення з під-арешту квартири.
Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду в цій частині.
З огляду на викладені обставини, досліджені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у цій частині.
Щодо вимог позивача про «виключити запис індексний номер: 70820644 від 21.12.2023 вчинений ОСОБА_2 , Вид обтяження: арешт нерухомого майна, відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 2797082 від 17.01.2006 з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року,статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до частини третьої ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними на час вирішення спору і ухвалення судового рішення, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17.
Відомості про виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт нерухомого майна вносяться на підставі рішення суду.
Таким чином вимоги щодо виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт нерухомого майна є передчасними.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що надані позивачем докази в своїй сукупності є достатніми та дають змогу суду дійти до висновку про часткове задоволення позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне, з огляду на те, що позов задоволено частково, слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ про зняття арешту з нерухомого майна, задовольнити частково.
Скасувати арешт накладений на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об' єкта нерухомого майна: 2851647021100 номер запису про обтяження: 2797082 від 17.01.2006, на підставі постанови, серія та номер: б/н, слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області лейтенантом поліції І.В. Скрекля від 17.01.2006 року у кримінальній справі №1-620/06 (кримінальне провадження №1100506).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 12.09.2024 року
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Фазикош О.В.