Справа № 138/2449/24
Провадження №:2-а/138/25/24
11.09.2024 м. Могилів-Подільський
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в особі головуючого судді Київської Т.Б., розглянувши в письмовому провадженні без виклику сторін матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,
Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що постановою №505 від 05.08.2024 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено штраф у сумі 17000,00 грн. За змістом оскаржуваної постанови кваліфікуючою ознакою вчиненого адміністративного правопорушення є порушення правил військового обліку в особливий період, а саме у зв'язку з тим, що позивач не перебував на військовому обліку, що є порушенням ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також Правил військового обліку призивників, військовозобов'язаних та резервістів. Разом з тим, в постанові не доведено правомірність оскаржуваного рішення та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Крім того, позивач є внутрішньо-переміщеною особою з Херсонської області та після свого прибуття до с.Моївка намагався декілька разів стати на військовий облік, однак працівниками ТЦК йому було повідомлено, що він може це зробити пізніше та записали його дані для подальшого виклику. До цього часу позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 і в його розпорядженні було тимчасове посвідчення військовозобов'язаного, однак таке було вилучено відповідачем. Крім того, позивача притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, яка з'явилась лише 19.05.2024, тобто його притягнуто до відповідальності застосувавши нормативний акт, порушення якого, має наслідком адміністративну відповідальність, зі зворотною дією у часі, тобто постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Відповідачем повно та всебічно не з'ясовано усі обставини справи, а тому за таких підстав позивач звернувся до суду з вимогою про скасування вказаної вище постанови та закриття провадження у справі.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20.08.2024 було відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, витребувано у відповідача матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП. Копію ухвали отримано відповідачем 22.08.2024.
Представник позивача належним чином повідомлений про розгляд даної адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав.
Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження в порядку спрощеного позовного провадження разом з позовом та доданими до нього документами. Вказаною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався. Будь-яких заяв, клопотань та заперечень суду не подав. Вимоги ухвали суду від 20.08.2024 про витребування матеріалів адміністративної справи не виконав, про причин не виконання ухвали суду не повідомив. Зважаючи на викладене суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ст. 9, 77 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, вільності та свободи у поданні суду доказів в обґрунтування свої вимог та заперечень та доведенні перед судом в їх переконливості; однак, у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, 05.08.2024 постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та накладено грошове стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Постанова мотивована тим, зокрема, що 29.07.2023 до третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся громадянин ОСОБА_3 із заявою про взяття на військовий облік. Під час прийому встановлено, що заявник не перебуває на військовому обліку військовозобов?язаних, до РТЦК та СП для постановки на військовий облік не з?являвся, чим порушив вимоги ст. 37 «Про військовий обов?язок і військову службу» та Правила військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 вчинивши в особливий період адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. При встановленні розміру штрафу на виконання загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, що передбачені ст.33 КУпАП було встановлено, що характер правопорушення є триваючим, у винного на утримані відсутні особи, майновий стан: працює, місячний заробіток не повідомив. Щодо обставин, що пом?якшують відповідальність відповідно до ст.33, 34 КУпАП немає. Згідно протоколу за вх.№3140 від 29.07.2024 розгляд справи про адміністративне правопорушення було призначено на 10 год. 00 хв. 05.08.2024 року, про що ОСОБА_4 був особисто повідомлений під підпис, просив розглянути справу за його відсутності. На підставі ст.268 КУпАП у зв?язку з тим, що ОСОБА_4 було своєчасно сповіщено про місце і час розгляду справи, також у пояснені гр. ОСОБА_4 дана адміністративна справа була розглянута за його присутності.
Як стверджує позивач, в постанові не доведено правомірність оскаржуваного рішення та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої встатті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Стаття 210 КУпАП (в редакції на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачає відповідальність: за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню;вчинення дій,передбачених частиноюпершою цієїстатті,в особливийперіод .
Разом з тим, за правилами статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Диспозиція ст. 210 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають правила ведення військового обліку.
Правовідносини, пов'язані з військовим обліком, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Згідно оскаржуваної постанови, позивач порушив ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних згідно додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022.
Разом з тим, у постанові взагалі відсутнє посилання на конкретні норми вказаних вище нормативних актів, які на думку відповідача порушив позивач. Тобто, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить норму закону за якою здійснено таке притягнення, а лише загальне посилання на ст.37 вказана вище Закону, а також Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних. Більш того, постанова не містить час вчинення адміністративного правопорушення.
Наразі в чому полягає порушення позивачем правил військового обліку в постанові не вказано взагалі, тобто позивач не притягується до відповідальності як за триваюче правопорушення, так як в ній фактично зазначено про бездіяльність позивача.
Слід відмітити, що триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом усього часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми.
Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.
Стаття 18 Закону передбачає, що від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України: які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 25-річного віку; батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби або зборів військовозобов'язаних. Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій підставі, можуть його не використовувати; які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах; які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт, у тому числі із звільненням від відбування покарання; яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу.
Тобто за змістом цих норм до 25 років особа перебуває на обліку як призовник, надалі - як військовозобов'язаний.
Згідно з абз.2 та абз.6 ч.10 ст.1 Закону, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України ,зобов'язані прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
Військовий облік призовників і військовозобов'язаних ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 33 Закону).
Ні нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників не передбачені строки взяття на військовий облік військовозобов'язаних. В той же час з урахуванням положення ч.10 ст.1 Закону зміна обліку призовника на військовозобов'язаного здійснюється за викликом до районного (міського) військового комісаріату.
В той же час Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" лише зобов'язує громадян України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів.
Відомостей про виклик ОСОБА_1 до районного (міського) військового комісаріату для взяття на військовий облік як військовозобов'язаного та оформлення військово-облікових документів матеріали справи не містять.
Вказане вище свідчить, що ОСОБА_1 жодних із вказаних норм не порушував.
Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який набрав чинності 19 травня 2024, внесено зміни до статті 210 КУпАП, за змістом яких статтю 210 доповнено частиною 3, якою встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, тобто порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, в особливий період.
Отже, до 19 травня 2024 року норми ч. 3 ст. 210 КУпАП, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою, не існувало.
При цьому, як вже зазначалось вище, з оскаржуваної постанови взагалі неможливо встановити коли саме відбулась подія правопорушення, оскільки такі відомості самим же відповідачем не зазначено. З урахуванням викладеного вище, позивач не міг вчинити адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Отже притягнення позивача 05 серпня 2024 року до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП за викладених в оскаржуваній постанові обставин суперечить закону, оскільки закон, за яким він притягується до адміністративної відповідальності, не має зворотної дії в часі.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що ОСОБА_1 не порушив Правила військового обліку, які йому інкримінуються, що в свою чергу виключає наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 КУпАП.
У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Положеннями ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Більш того, проігноровано ухвалу суду про витребування матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за обставини відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова винесена без достатніх правових підстав, необґрунтовано, з недотриманням принципів правомірної адміністративної поведінки, а тому оскаржувану постанову про адміністративне правопорушення №505 від 05 серпня 2024 року слід скасувати, а провадження в справі закрити.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України..
На підставі ст. 62 Конституції України, ст. 210, 245, 251, 252, 258, 268, 280, 283 КУпАП, ст. 2,4, 9, 72, 73, 77, 78, 79, 90, 139, 246, 255, 286 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №505 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП від 05.08.2024 та накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , Код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т.Б.Київська