Єдиний унікальний номер 645/3720/23
Номер провадження 22-ц/818/392/24
11 вересня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року в складі судді Іващенко С.О. у справі № 645/3720/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 09 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву бн, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач власним підписом у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 18 липня 2023 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 62826,40 грн, яка складається з 50523,93 грн - заборгованість за кредитом; 12302,47 грн - заборгованість за відсоткам за користування кредитом.
Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути заборгованість в указаному розмірі, а також 2684 грн судового збору.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09 квітня 2010 року в розмірі 50523,93 грн та 2158,43 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що анкета-заява, яка підписана ОСОБА_1 , не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами. Разом з тим відповідач фактично отримала та використовувала кошти, надані банком на кредитну картку, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача фактично використаної суми кредитних коштів.
17 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд» адвокат Яресько Тарас Віталійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечує підписання анкети-заяви від 09 квітня 2010 року, проте жодним чином не визнає ознайомлення та підписання інших доданих до матеріалів справи документів, які її підпису не містять. Вважає наданий Банком розрахунок заборгованості за кредитом необґрунтованим, оскільки збільшення суми заборгованості за кредитом відбувалося не за рахунок витрати кредитних коштів, а за рахунок самостійного включення банком в суму заборгованості додаткових нарахувань.
Посилався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17-ц, вказував, що позивачем не доведено укладання кредитного договору на умовах, які зазначені ним у позові, а також, що між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, які були включені в тіло кредиту. Вказує, що судом не взято до уваги розрахунки, проведені відповідачкою, що базувалися саме на наданій позивачем виписці щодо стягнення з неї незаконно нарахованих відсотків та комісії, які показують, що жодної заборгованості перед позивачем у відповідачки немає.
Посилаючись на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц вказує, що розрахунок заборгованості не є і не може бути первинним бухгалтерським документом, проте, судом не враховано зазначеного, в зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту. Скаржник зазначає, що судом проігноровані доводи, які були викладені у відзиві на позовну заяву та зроблені формальні висновки; не було враховані наведені у відзиві доводи щодо розміру заборгованості. На підтвердження своїх доводів надавав до суду першої інстанції контррозрахунок, розрахований на підставі виписки, яку надавав позивач, яка прямо доводять неправомірність вимог позивача, який судом першої інстанції не взято до уваги. Відповідно до наданого контр-розрахунку за період з 09 квітня 2010 року по 01 квітня 2023 року відповідачем було поповнено картковий рахунок на 1 299 602,44 грн, а використано кредитних коштів на суму 1 319 727,79 грн. При цьому в останню суму банком було незаконно включено 17344,87 грн незаконних відрахувань по комісіям. Тому вважає, що реальна заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 1319727,79 грн - 1299602,44 грн - 17344,87 грн = 2780,48 грн. Зауважив, що за цей період позивачем незаконно нараховано 25356,18 грн відсотків. Отже, суд першої інстанції при дослідженні доказів діяв формально, тим самим позбавивши відповідача права на справедливість судового розгляду.
Щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу (правову) допомогу, то скаржник зазначає, що представництво інтересів відповідача здійснював адвокат Яресько Т.В. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 23131 від 30 серпня 2023 року. Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги вартість послуг за домовленістю сторін становить 10000 грн. 17 листопада 2023 року адвокат Яресько Т.В. та відповідач підписали акт приймання-передачі послуг №1, тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом були надані в повному обсязі. Крім того, просить при ухваленні судового рішення врахувати позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18.
Тому просив скасувати рішення суду та задовільнити частково позовні вимоги, стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 квітня 2010 року у розмірі 2780,48 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити. Розподілити документально підтверджені судові витрати за розгляд справи в суді першої та суді апеляційної інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
22 грудня 2023 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах АТ КБ «Приватбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно було встановлено, що Банк надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач свої зобов'язання не виконав, кредитні кошти не повернув. Зазначає, що підписавши анкету-заяву відповідач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку. Сторонами були досягнуті усі істотні умови договору. Тому вважає, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитним коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Позивач додав до позовної заяви саме ті Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які діяли на момент укладення договору та з якими було ознайомлено клієнта. Зазначає, що на відповідача покладено обов'язок доведення, що він не був ознайомлений з Умовами та правилами, Тарифами банку. Доказів, що позичальника не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та Правилами відповідачем надано не було. Звертає увагу на те, що відповідачем не оспорюється сам факт укладення договору і його умов, користування кредитними коштами, а заперечення проти позовних вимог стосуються лише формальних підстав. Разом із тим, зауважує, що наданий представником апелянта ОСОБА_3 власний розрахунок виконаний без урахування умов договору і обставин справи. Більш того, зауважує, що згідно статті 103 ЦПК України якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі. Відповідачем не доведено, що представник має спеціальні знання для здійснення такого розрахунку заборгованості. Крім цього, вважає що розмір витрат на правничу допомогу не відповідає складності справи, а також вимогам розумності, справедливості та співмірності з обсягом виконаних робіт. Разом з тим, матеріали справи не містять документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). Тому вважає, що заявлені витрати понесені ОСОБА_1 на правову допомогу в розмірі 25000,00 грн не доведені встановленими законодавством доказами і не відповідають вищевказаним критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що 09 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим нею підписано анкету заяву від 09 квітня 2010 року. Відповідно до анкети заяви відповідач погоджується з тим, що дана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (том 1, а.с. 25-26).
Як вбачається зі змісту Анкети-заяви від 09 квітня 2010 року, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту (суму, яку просить стягнути позивач), умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.
До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (том 1, а.с.27), а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (том 1, а.с.28-46), які не містять підпису відповідачки щодо ознайомлення з ними, а також конкретних умов надання послуг щодо користування карткою ПриватБанку відповідачу (відсотки, строк, сума кредитного ліміту), що не дозволяє суду встановити їх дійсність на момент підписання Анкети-заяви.
Як встановлено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та не заперечувалось відповідачкою в відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, 09 квітня 2010 року нею дійсно було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Однак відповідач не визнає ознайомлення та підписання інших доданих до матеріалів справи документів, які не містять її підпису.
Згідно з довідкою про видачу кредитних карт відповідачем було отримано 4 кредитні картки, остання карта Універсальна COLD № НОМЕР_1 строком дії - січень 2023 року (том 1, а.с.24)
Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , кредитний ліміт, встановлений 18 березня 2013 року в розмірі 5000,00 грн, в подальшому змінювався (том 1, а.с.23).
За розрахунком Банку станом на 18 липня 2023 року у відповідача наявна заборгованість, яка складає 62826,40 грн, з яких 50523,93 - заборгованість за кредитом; 12302,47 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за комісією, 0,00 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором (том 1, а.с.7-22).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У самій заяві позичальника від 09 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена (том 1, а.с.25). Доказів, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, які долучено до позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, матеріали справи не містять.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 квітня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (липень 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Судом встановлено, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не містять жодного підпису відповідача. В даній роздруківці навіть не зазначено, що це є саме Умови та правила надання банківських послуг, а не якійсь інший документ. Зазначені роздруківки не містять жодної дати чи іншої прив'язки, яка могла б допомогти їх ідентифікувати саме як той документ, з яким за твердженням позивача ознайомлювався відповідачка при укладенні Кредитного договору.
Відповідач зазначала, що вона не приєднувалася до Умов та правил надання банківських послуг, які додані в якості доказів Позивачем до Позовної заяви, не підписувала їх, при укладенні Анкети-Заяви, їй не повідомляли про зміст саме цього документа.
Однак, позивач ніяким чином не довів що при підписанні Кредитного договору відповідачка ознайомлювалась саме з доданими до позовної заяви роздруківками цих документів.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами те, що на момент підписання Анкети-заяви 09 квітня 2010 року відповідач була ознайомлена саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви.
Необхідність доказування ознайомлення відповідача з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку підтверджується правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у справі № 6-2320цс16 від 22 березня 2017 року, в якій було скасовано рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв'язку з тим, що «суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту».
За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на те, що позивачем не надано суду доказів ознайомлення ОСОБА_1 під підпис зі змістом пам'ятки клієнта, що містить в тому числі тарифи і основні умови обслуговування та кредитування, як про це зазначено в анкеті-заяві, а також зважаючи на те, що долучені до позову Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не підписані відповідачем і не надано підтверджень, що саме вони були запропоновані відповідачу для ознайомлення, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку суми заборгованості, оскільки до такого платежу включені відсотки, нараховані банком, однак не доведено, що відповідач погодилася з розміром та порядком їх сплати, підтвердивши це своїм підписом. Тому банк не мав правової підстави спрямовувати внесені відповідачкою кошти на погашення насамперед відсотків за користування кредитом, а також на відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що наданий відповідачу кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тобто ОСОБА_1 використовувала кредитні кошти, погашала заборгованість та знову користувалася кредитними коштами, а тому в неї наявна заборгованість за тілом кредиту, яка підлягає стягненню.
Позивачем на підтвердження своїх вимог щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором №б/н від 09 квітня 2010 року та наявності в останньої заборгованості за ним, в тому числі і за відсотками, надано суду виписку за договором № б/н за період 18 березня 2013 року по 20 липня 2023 року (том 1, а.с.47-145). Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі.
З виписки за кредитним договором № б/н за період з 18 березня 2013 року по 20 липня 2023 року вбачається, що відповідач активно користувалася карткою, здійснювала банківські операції та вносила кошти в рахунок погашення заборгованості. При цьому, банком також здійснювалось автоматичне списання відсотків, комісії, що теж враховано ним як заборгованість за тілом кредиту, однак фактично не є такою. Загалом ОСОБА_1 було внесено 1299602,44 грн, витрачено 1362428,84 грн, баланс на кінець періоду -62826,40 грн. Між тим відповідно до вказаної виписки впродовж користування карткою Банком нараховано та списано відсотків у розмірі 25349,18 грн.
Разом з тим, з вказаної виписки по картковому рахунку відповідачки вбачається, що остання користувалася кредитними коштами та нею витрачено 1362428,84 грн, а останню транзакцією здійснено 25 жовтня 2022 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачкою не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.
Крім того, судова колегія з огляду на вищевикладене, зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою надані представником відповідача докази, а саме: 1 сторінку банківської виписки за період з 01 січня 2013 року по 06 вересня 2023 року (том 1, а.с.180) з якої вбачається, що кредитний ліміт: 0,00; валюта рахунку: UAN; баланс на початок періоду: 0,00; баланс на кінець періоду: -62826,40; усього витрат: 1362428,84; усього надходжень: 1299602,44; сума комісій: 17377,39, сума знижок: 32,52 (том 1, а.с.180).
Колегія суддів звертає увагу на те, що наданий банком розрахунок заборгованості заперечується відповідачкою як у відзиві на позовну заяву так і у апеляційній скарзі, крім того, надано власний контррозрахунок (том 1, а.с.181-188), який не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спору. Апелянтом наданий власний контррозрахунок, який фактично підтверджує дані з виписки з особового рахунку та розрахунку заборгованості, надані банком, клопотання про призначення судово-економічної експертизи по справі не заявлялося.
Дослідивши наданий відповідачем контррозрахунок, апеляційний суд не приймає його до уваги, з огляду на наступне.
В даному контррозрахунку в графі «Незаконно списані банком відсотки, грн» за 01 жовтня 2022 року зазначено суму: 1709,65 грн; у підсумку в графі «Знято з рахунку (використання власних коштів» вказана сума : 1 319 727,79 грн, проте зазначені суми відповідними доказами не підтверджені.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем за договором № бн від 09 квітня 2010 року за період 18 березня 2013 року по 18 липня 2023 року банком 01 жовтня 2022 року списано відсотків у розмірі 1702,65 грн. Крім того, за вказаним розрахунком заборгованості за період 18 березня 2013 року по 18 липня 2023 року, а також за наданої представником відповідача виписки по картці/рахунку (т.1, а.с. 180) за період з 01 січня 2013 року по 06 вересня 2023 року усього витрат відповідачем було зроблено на суму 1362428, 84 грн.
Крім того, відповідач у відзиві та апеляційній скарзі посилався на те, що банком безпідставно в односторонньому порядку збільшено кредитний ліміт та нараховано відсотки і комісію, розмір яких, як зазначив суд вище, між сторонами в належний спосіб не узгоджено та надав суду свій контрозрахунок суми боргу, необхідність здійснення якого обумовлена наступним.
У зв'язку із тим, що між позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, неустойки, а також комісій, позивач не мав права нараховувати та списувати в рахунок погашення заборгованості відсотки, пеню, комісії та інші платежі.
Крім того, згідно виписки, наданої позивачем, позивач почав збільшувати заборгованість відповідача за рахунок автоматичного нарахування та списання коштів на погашення відсотків в рахунок кредитного ліміту (який Банк називає тіло кредиту) за відсутності для цього правових підстав, та за відсутності узгодженої сторонами умови договору про порядок погашення нарахованих відсотків за рахунок кредиту та власне, розміру таких відсотків.
Застосування такого алгоритму нарахувань призвело до штучного збільшення суми (тіла) кредиту за рахунок коштів, які фактично відповідачу не видавалися. На збільшену за рахунок додавання нарахованих відсотків суму кредиту нараховувалися нові проценти. Тобто, фактично АТ КБ «ПриватБанк» нараховував відсотки на відсотки, що є незаконним.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що частину із сплачених відповідачкою коштів у сумі 42726,57 грн (25349,18 грн (списані відсотки) + 17377,39 грн (нарахована комісія) позивачем безпідставно було спрямовано на погашення відсотків та комісій, оскільки анкета-заява від 09 квітня 2010 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків та комісії.
Судова колегія вважає неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом, комісії та зарахування цих кошти на збільшення тіла кредиту, а тому вважає, що стягненню підлягає сума в розмірі 20099,83 грн, тобто, різниця між фактично витраченими коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту.
Неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанцій не дослідив належним чином та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором з усіма її складовими частинами в сукупності та взаємозв'язку з іншими встановленими обставинами справи.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 20099,83 грн.
Щодо клопотання скаржника про стягнення з банку витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ОСОБА_1 в суді першої інстанції надавалася адвокатом Яресько Т.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 23131 від 30 серпня 2023 (а.с.189 зворот - 190).
На підтвердження витрат, понесених ОСОБА_1 витрат в суді апеляційної інстанції, надано копію договору про надання правової допомоги № 23131 від 30 серпня 2023 року (том 1, а.с.189 зворот -190), Додаток №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №23131 від 30 серпня 2023 року (том 1, а.с.190 зворот); копію акту приймання-передачі послуг №1 від 14 вересня 2023 року, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 15000,00 грн (том 1, а.с.191); копію розрахункової квитанції №14/09/23 згідно Договору про надання правничої (правової) допомоги № 23131 від 30 серпня 2023 року на суму 15000,00 грн (том 1, а.с.191 зворот); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8815/10 від 13 березня 2020 року (том 1, а.с.192); копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги Серії АІ №1457136 від 14 вересня 2023 року (том 1, а.с.192 зворот).
Відповідно до п.3.1 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (том 1, а.с.190).
30 серпня 2023 року відповідачка підписала з адвокатом Яреськом Т.В. додаток №1 до договору (том 1, а.с.190 зворот), пунктом 1 якого встановлено, що даний додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі - «Гонорар») адвокату за надання правничої допомоги щодо представництва інтересів клієнта в Фрунзенському районному суді м. Харкова по справі № 645/3720/23, що включає складення відзиву, інших заяв по суті, написання всіх необхідних процесуальних документів, участь в судових засіданнях. Адвокат зобов'язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта в суді першої інстанції, відповідно до підсудності справи.
Пунктом 2 даного Додатку № 2 до договору закріплено, що вартість послуг, визначених п.1 Договору № 1 за домовленістю сторін складає фіксований гонорар 15000,00 грн. Фіксований гонорар не може бути змінений в процесі розгляду справи та не підлягає збільшенню.
Із пунктів 1.1. та 2.1 Договору № 23131 від 30 серпня 2023 року вбачається, що «Адвокат» бере на себе обов'язок складати необхідні процесуальні документи та представляти інтереси «Клієнта» у судових органах України будь-якої ланки.
Відповідно до п.7.1 Додатку № 2 до Договору правова допомога вважаються наданою після підписання сторонами акту приймання-передачі послуг, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).
Відповідно до п.7.5 Додатку № 2 до договору підтвердженням отримання гонорару від клієнта є розрахункова квитанція, відривна частина якої, що містить перелік послуг та суму оплаченого гонорару, надається клієнту, а невідривна частина залишається у адвоката.
Крім того, 14 вересня 2023 року адвокат Яресько Т.В. та відповідач підписали Акт приймання-передачі послуг № 1 від 14 вересня 2023 року (том 1, а.с.191) тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яреськом Т.В. були надані в повному обсязі. Позивач оплатив послуги у розмірі 15000,00 грн вчасно, про що отримав від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію №14/09/23 від 14 вересня 2023 року (том 1, а.с.191 зворот), як це передбачено зазначеним вище п.7.5 Додатку № 2 до Договору.
Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 15000,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами.
05 жовтня 2023 року від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшли відповідь на відзив та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в яких вважає, що заявлена відповідачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, завищеною, неспівмірною зі складністю справи, а тому має бути зменшена до мінімально розумної суми, що підлягає компенсації відповідно до діючого законодавства (том 1, а.с.213 зворот - 214, 216-217).
В апеляційній скарзі адвокатом Яреськом Т.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , заявлено клопотання про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» 10000,00 грн витрат на правову допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених витрат адвокатом Яресько Т.В. в суді апеляційної інстанції надано копію договору про надання правової допомоги № 23131 від 30 серпня 2023 року (том 2, а.с.9 зворот -10), Додаток №2 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 23131 від 30 серпня 2023 року (том 2, а.с.10); копію акту приймання-передачі послуг №1 від 17 листопада 2023 року, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 10000,00 грн (том 2, а.с.11); копію розрахункової квитанції №17/11/23 про отримання Гонорару до Договору № 23131 від 30 серпня 2023 року на суму 10000,00 грн (том 2, а.с.11 зворот); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8815/10 від 13 березня 2020 року (том 2, а.с.12); копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги Серії АІ №1496550 від 17 листопада 2023 року (том 2, а.с.12 зворот).
Відповідно до п.3.1 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (том 2, а.с.10).
10 листопада 2023 року відповідачка підписала з адвокатом Яреськом Т.В. додаток № 2 до договору (том 2, а.с.10 зворот), пунктом 1 якого встановлено, що даний додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі - «Гонорар») адвокату за надання правничої допомоги щодо представництва інтересів в Харківському апеляційному суді по справі № 645/3720/23. Адвокат зобов'язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції, відповідно до підсудності справи.
Пунктом 2 даного Додатку № 2 до договору закріплено, що вартість послуг, визначених п.1 Договору №1 за домовленістю сторін складає фіксований гонорар 10000,00 грн. Фіксований гонорар не може бути змінений в процесі розгляду справи та не підлягає збільшенню.
Відповідно до п.7.1 Додатку № 2 до Договору правова допомога вважаються наданою після підписання сторонами акту приймання-передачі послуг, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).
Відповідно до п.7.5 Додатку № 2 до договору підтвердженням отримання гонорару від клієнта є розрахункова квитанція, відривна частина якої, що містить перелік послуг та суму оплаченого гонорару, надається клієнту, а невідривна частина залишається у адвоката.
Крім того, 17 листопада 2023 року адвокат Яресько Т.В. та відповідач підписали Акт приймання-передачі послуг №1 від 17 листопада 2023 року (том 2, а.с.11) тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі. Відповідачка оплатила послуги в розмірі 10000,00 грн вчасно, про що отримала від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію №17/11/23 від 17 листопада 2023 року (том 2, а.с.11 зворот), як це передбачено зазначеним вище п.7.5 Додатку №2 до Договору.
Колегія суддів приймає вказані документи в якості доказів на підтвердження виконання адвокатом Яресько Т.В. робіт на підставі договору від 30 серпня 2023 року, а також на підтвердження вартості наданих адвокатом послуг на загальну суму 10000,00 грн.
22 грудня 2023 року від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що заявлена відповідачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, завищеною, неспівмірною із складністю справи. Крім того до матеріалів справи не додано детального звіту про суми судових витрат, які ОСОБА_1 фактично понесла в зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, кількість затраченого часу на складання відзиву, додаткових клопотань і пояснень у справі, вартості за години роботи, тощо. Крім того, обсяг письмових доказів, які стосуються предмета спору не є значними, а підготовка правової позиції в справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. На підтвердження заявлених позовних витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції не додано до матеріалів справи документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). Тому вважає, що заявлені витрати, понесені ОСОБА_1 на правову допомогу в розмірі 25000,00 грн, не доведені встановленими законодавством доказами і не відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості (том 2, а.с.30 - 40).
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, судова колегія вважає, що відповідачу мають бути компенсовані витрати, понесені на оплату професійної правничої допомоги в суді першої та апеляційної інстанції, проте їх розмір підлягає зменшенню до 12500 грн.
При визначенні розміру судових витрат, що заявлені до стягнення, судова колегія враховує тотожність обґрунтувань поданого відзиву на позовну заяву та доводів апеляційної скарги, що є аналогічними. На час звернення з апеляційною скаргою правова позиція позивача здебільшого вже була сформована, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин, що потребує такого значного проміжку часу та зусиль адвоката, суду не надано. Надання письмових пояснень та додаткових доказів не є безумовною підставою для стягнення витрат з правничої допомоги в зазначеному позивачем розмірі, оскільки вказані дії мають оцінюватися на предмет їх необхідності під час розгляду справи, наявності безпосереднього зв'язку з предметом та підставами позову.
За таких обставин, враховуючи складність справи, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 12500,00 грн витрат, понесених ОСОБА_1 на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що реальна заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 2780,48 грн, суд не приймає до уваги, оскільки на підтвердження цього відповідачем не надано жодних доказів.
Неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанцій належним чином не дослідив та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором з усіма її складовими частинами в сукупності та взаємозв'язку з іншими встановленими обставинами справи.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
За таких обставин рішення суду підлягає зміні, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частинам 1, 2, 10, 13 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, банком при поданні позовної заяви сплачено 2684 грн судового збору (том 1, а.с.1).
Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, а саме - на 31,99 % (20099,83 х 100) : 62826,40 , то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 858,61 грн (2684 х 31,99%).
За подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3059,46 грн (том 2, а.с.23).
Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, зменшено суму, що підлягає стягненню, відповідачу має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог 2080,74 грн судового збору (3059,46 х 68,01%)
Отже, різниця між зазначеними сумами, що становить 1222,13 грн (2080,74 - 858,61), має бути компенсована ОСОБА_1 за рахунок АТ КБ «ПриватБанк».
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року в частині стягнення заборгованості змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) за кредитним договором № б/н від 09 квітня 2010 року з 50523,93 грн до 20099 (двадцять тисяч дев'яносто дев'ять) грн 83 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1222 (одна тисяча двісті двадцять дві) грн 13 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи у розмірі 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова