Єдиний унікальний номер 638/15822/23
Номер провадження 22-ц/818/1554/24
10 вересня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року в складі судді Агапова Р.О. у справі № 638/15822/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми.
Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що сторони проживають у одному під'їзді АДРЕСА_1 . Загальним рішенням від 15 серпня 2010 року мешканцями під'їзду № 2 вказаного будинку було вирішено встановити на їх під'їзд лічильник обліку теплової енергії, за яке проголосувало 77% мешканців під'їзду.
Відповідно до рішення загальних зборів позивача призначено відповідальною особою за проекти, узгодження, монтажні роботи, а також за збір коштів для цих робіт та розрахунки за виконані роботи. Витрати щодо придбання та вводу в експлуатацію лічильника тепла було розподілено між мешканцями квартир по під'їзду АДРЕСА_2 в межах їх дольової участі, які для трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 62,9 м2 склали 440,82 грн. Проте, вказані витрати не були сплачені ані попереднім власником квартири АДРЕСА_3 , ані ОСОБА_2 .
У травні 2014 року лічильник тепла було відключено в зв'язку з черговою Державною перевіркою. Рішенням зборів мешканців від 25 липня 2014 року вирішено провести чергову перевірку з дольовою участю кожної квартири в розмірі 41 грн, які не були сплачені ОСОБА_2 .
Отже, за встановлення лічильника ОСОБА_2 мала сплатили 481,82 (440,82+41) грн, які становлять основну заборгованість.
На вимогу ОСОБА_2 позивач позовні вимоги на проведення держперевірки комерційного вузла обліку по під'їзду № 2 у 2014 році спрямував до власника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_3 . У 2023 році позивачу стало відомо, що власник квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 помер, тому він посилаючись на ст.18 ЦПК України, ст.ст. 256, 346, 347, 348, 349, 1216 ЦК України, а також на вимоги рішення зборів від 21 липня 2014 року, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 на підставі ст.1261 ЦК України, оскільки вона входить до першої черги спадкоємців.
Крім того, вважає, що оскільки ОСОБА_2 фактично користується лічильником, він має право на суму в розмірі 11099,97 грн, заощадженої відповідачкою з 01 листопада 2020 року станом на 30 вересня 2023 року від загальної суми заощадженої мешканцями квартири АДРЕСА_3 за рахунок експлуатації лічильника тепла.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 11378,44 грн, з яких основна заборгованість - 481,82 грн, дольова частка коштів від ефективності використання лічильника тепла та суми збережених коштів власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 62,9 м2 з 01 листопада 2020 року станом на 30 вересня 2023 року складає 11099,97 грн, три відсотки річних від основної заборгованості 36,08 грн, інфляційні витрати від основної заборгованості - 201,39 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 11 378,44 грн відмовлено за недоведеністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 є власницею нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 , а отже, зобов'язана брати участь у витратах, визначених ст.360 ЦК України, зокрема, відшкодувати частку вартості встановленого лічильника та частку від ефективності використання лічильника тепла.
28 лютого 2024 року ОСОБА_1 на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що особисто відповідач ОСОБА_2 є дружиною померлого власника кооперативної квартири АДРЕСА_6 та проживає у вказаній квартири, яка була придбана подружжям ОСОБА_4 у 1983 році за спільні кошти.
Вказував, що оскільки майно набуто під час шлюбу, воно є спільним майном подружжя, а тому ОСОБА_2 є належним відповідачем та має нести витрати з утримання майна.
Крім того, зауважив, що відповідач ОСОБА_2 , яка на підставі ст.1261 ЦК України входить до першої черги спадкоємців, з 1983 року мешкає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_6 , а з 03 грудня 2010 року користується своєю часткою спільного майна, яку неможливо відокремити та продовжує користуватися послугами комерційного вузла обліку теплової енергії 2-го під'їзду, заощаджуючи кошти при сплаті за опалення, не зробивши для цього відповідного вкладу.
09 квітня 2024 року ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу та заяву про застосування строку позовної давності, в яких просив рішення суду залишити без змін та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того факту, що відповідач є співвласникам квартири АДРЕСА_6 та проживає в цій квартирі. Щодо посиланнь в апеляційній скарзі, зазначив, що заочне рішення від 30 січня 2018 року в справі № 638/3039/16-ц судом першої інстанції на підставі заяви відповідача було скасовано ухвалою суду від 13 липня 2021 року та винесено нове рішення суду від 23 травня 2023 року, яке набрало законної сили, згідно якого позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю. Тобто позивач, посилаючись на рішення суду, яке скасоване, намагається ввести суд в оману, щодо доведеності фактів, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю та що відповідач проживає та зареєстрована в цій квартирі. Крім того, звернув увагу суду на те, що позивач вже 5 раз звертається до Дзержинського районного суду м. Харкова з подібним позовом з тим же самим предметом та з тих де самих підстав (справа №638/12753/20; 638/16262/19; 638/8872/21; 638/6315/18). Тому вважає, що за даних обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а провадження підлягає закриттю. Рахунки на оплату послуг з встановлення лічильника обліку тепла та на проведення чергової повірки лічильника виставлені на Житлово-будівельний кооператив «Резеда -7», а не відповідачу, отже належним відповідачем є саме ЖБК «Резеда -7». Також вказувала, що позивачем не надано доказів на якій законній підставі позивач сплачував ці рахунки, хто його уповноважив, яким чином це рішення приймалося та хто з жильців 2-го під'їзду безпосередньо приймав участь у загальних зборах, оскільки відсутній список осіб. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_7 .
Власником квартири за вказаною адресою був чоловік відповідачки - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2007 року (а.с.35).
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік відповідача ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 20 жовтня 2022 року Валківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с.34).
Як вбачається з матеріалів справи, що нарахування за послуги з централізованого опалення мешканцям другого під'їзду житлового будинку АДРЕСА_5 проводяться за показаннями приладу обліку теплової енергії, встановленого та опломбованого 02 грудня 2010 року. Вузол обліку теплової енергії перебуває на балансі споживачів другого під'їзду. Зазначене підтверджується листом начальника Шевченківського філіалу КП «Харківські теплові мережі» від 05 липня 2016 року №К-153/07 (а.с.20).
06 серпня 2014 року проведено повірку та 20 жовтня 2014 року виконано опломбування приладу обліку, що підтверджується актом огляду вузла обліку теплової енергії №32996 (а.с.33).
02 листопада 2014 року проведено повірку та 08 травня 2014 року виконано опломбування приладу обліку, що підтверджується актом огляду вузла обліку теплової енергії №30991 (а.с.23).
Із протоколу загальних зборів мешканців другого під'їзду будинку АДРЕСА_5 від 25 липня 2014 року убачається, що на зборах присутні 27 мешканців під'їзду, які вирішили схвалити проведення чергової повірки лічильника тепла вартістю 2000,00 грн із обов'язковою участю усіх квартир другого під'їзду та рівним розподілом суми по всіх квартирах; провести поквартирний обхід мешканців другого під'їзду, з'ясувати думку мешканців кожної квартири з 49 по 96 про чергову повірку лічильника тепла; при згоді більше 60% мешканців провести державну повірку лічильника тепла до початку опалювального сезону 2014-2015 років; призначити відповідальним за виконання повірки, розрахунки та збір коштів для повірки ОСОБА_1 (а.с.24).
23 жовтня 2014 року між підрядником «Енергомех» та позивачем, від імені замовника - представника другого під'їзду ЖСК «Резеда-7» по проспекту Перемоги, 72Б складено акт виконаних робіт, за змістом якого підрядником виконано монтажні роботи зі зняття, ревізії та підготовки теплового лічильника «Superkal-531» до державної повірки; його повірки, а також установки лічильника після повірки на об'єкті замовника. Вартість робіт склала 1968,00 грн. Роботи виконані у повному обсязі. Сторони претензій одне до одного не мають (а.с.31).
Позивачем надано до матеріалів справи копію журналу оплати за установку лічильника тепла по під'їзду АДРЕСА_2 (а.с.25-26); відомості про сплату коштів у розмірі 41,00 грн (а.с.27), але підпису відповідача в журналі немає, а у відомості відсутні дані в п.48.
Як вбачається з доданих до відзиву на апеляційну скаргу додатків, позивач неодноразово звертався з аналогічними позовами до попереднього власника ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.89-106), так і до відповідача ОСОБА_2 (а.с.107-122).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведені.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Щодо стягнення суми боргу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII від 14 травня 2015 року (далі- Закон № 417-VIII) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
За частиною 1 статті 2 Закону № 417-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
Статтею 10 Закону № 417-VIII передбачено порядок прийняття рішень щодо управління багатоквартирним будинком зборами співвласників.
Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (частина 1 статті 10 Закону № 417-VIII).
До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт; визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком (пункти 5,7 частини 2 статті 10 Закону № 417-VIII).
Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини 2 цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.
Рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування ("за", "проти", "утримався"), за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики.
У протоколі обов'язково зазначається така інформація про співвласників (їх представників), які взяли участь у зборах співвласників: прізвище, ім'я, по батькові співвласника, документ, що підтверджує право власності на квартиру або нежитлове приміщення, номер квартири або нежитлового приміщення, загальна площа квартири або нежитлового приміщення, документ, що надає повноваження на голосування від імені співвласника (для представника).
Повідомлення про рішення, прийняте зборами співвласників, не пізніше 10 днів після його прийняття надається в письмовій формі кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також розміщується у загальнодоступному місці при вході до кожного під'їзду (частина 10 статті 10 Закону № 417-VIII).
Рішення зборів співвласників є обов'язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення (частина 11 статті 10 Закону № 417-VIII).
За рішенням зборів співвласників повноваження щодо прийняття рішень стосовно спільного майна, яким користується лише певна група співвласників (співвласники квартир та нежитлових приміщень, розташованих в одному під'їзді або секції багатоквартирного будинку, тощо), за умови що при цьому не порушуються права інших співвласників, можуть бути передані цій групі співвласників. Такі рішення стосовно спільного майна приймаються зборами зазначеної групи співвласників у порядку, передбаченому частинами четвертою - шостою, восьмою - одинадцятою цієї статті (частина 12 статті 10 Закону № 417-VIII).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 серпня 2015 року № 203 затверджено форму протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до зазначеної форми вказаний протокол має містити інформацію з розгляду питань порядку денного зборів, а саме: № квартири/ нежитлового приміщення, загальна площа квартири/ нежитлового приміщення, прізвище, ім'я, по батькові співвласника або його представника та документ, що надає представнику повноваження на голосування, документ, що підтверджує право власності на квартиру/ нежитлове приміщення, результат голосування («за», «проти», «утримався»), підпис співвласника (представника), примітки. Також формою протоколу передбачено зазначення підсумки голосування (з урахуванням голосів, поданих на зборах співвласників, і голосів співвласників, отриманих під час проведення письмового опитування, якщо таке проводилося) за наступною формою: «за» - __ співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить __ м2; «проти» - __ співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить __ м2; «утримався» - ___ співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить __ м2.
Між тим, наданий позивачем протокол загальних зборів мешканців вказаним вимогам щодо його оформлення та змісту не відповідає, оскільки не містить даних щодо голосування кожного з присутніх співвласників квартир з питань порядку денного з зазначенням під особистий підпис їх волевиявлення з кожного з питань, а тому не може бути належним доказом ухвалення відповідного рішення мешканцями під'їзду № 2 будинку.
Також, за змістом статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Статтею 359 ЦК України передбачено, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
За змістом статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відшкодуванню підлягають всі доходи у широкому сенсі, такі як: плоди, продукція і доходи (стаття 189 ЦК України). Продукцією є, зокрема, все те, що створюється внаслідок виробничо-господарської діяльності і матеріалізується у вигляді нової або частково нової речі (наприклад, виготовлення автомашин, будівництво будинку, переробка нафти на бензин та інші нафтопродукти). Плоди - це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи - це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди тощо).
ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів факту сплати коштів саме за відповідачку та що останньою погоджувались вказані дії. Матеріали справи не містять даних про наявність будь-яких зобов'язань ОСОБА_2 особисто перед позивачем щодо сплати вказаних коштів за лічильник.
Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ухвалення загальними зборами рішення про сплату коштів кожним співвласником квартири у під'їзді АДРЕСА_2 для забезпечення проведення державної повірки лічильника та його встановлення, відсутні підстави вважати, що у мешканців під'їзду № 2 І виник обов'язок зі сплати коштів в сумі 481,82 (440,82+41,00) грн, а тому судова колегія вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Також, судова колегія враховує, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що відповідачка проживає в спірній квартирі та є її власником.
Доводи позивача, що квартира придбана під час шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя матеріалами справи не підтверджено. Даних, з якого часу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі матеріали справи не містять.
Щодо вимог про стягнення сум, визначених позивачем як частка коштів від ефективності лічильника тепла.
Згідно зі статтею 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби, її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 ЦК України).
Отже у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
На підставі частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).
Суми, зазначені позивачем, а саме в оплаті послуг з теплопостачання за наявності приладу обліку та в разі відсутності такого приладу обліку - не є ані доходами, ані упущеної вигодою, ані збитками у розумінні чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зважаючи, що позивачем не доведено наявність перед ним зобов'язань ОСОБА_2 , позов в частині стягнення основної заборгованості та в частині стягнення частки збережених відповідачкою коштів залишено без задоволення, підстави для покладення зазначених штрафних санкцій на відповідачку відсутні.
Визнаючи такі вимоги позову недоведеними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в справі відсутні докази сплати позивачем замість відповідача коштів основної заборгованості. Приєднані позивачем до позову акт виконаних робіт, журнал отримання коштів для проведення перевірки, протоколи проведення загальних зборів співвласників лічильника тепла, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки такі докази не свідчать про те, що позивачем сплачено кошти саме за відповідача та в його майнових інтересах. Натомість акт виконаних робіт підтверджує лише сам факт того, що повірку лічильника виконано і сплачено, а протокол проведення загальних зборів свідчить про згоду певних непоіменованих мешканців під'їзду на проведення повірки лічильника. Розрахунки витрат грошей та журнал отримання коштів складені особисто позивачем, а тому такі докази не є належними та допустимими на підтвердження права вимоги за цим позовом.
Даних про наявність будь-яких зобов'язань відповідача особисто перед позивачем матеріали справи не містять, а тому відсутніми є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.360, 1212, 1214 ЦК України та стягнення на користь позивача коштів від ефективності лічильника тепла, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання, а також витрат на пересилання кореспонденції, які не є судовими витратами у розумінні ст.133 ЦПК України
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до незгоди з рішенням суду та до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Щодо застосування строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
П. 2.2.Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зв'язку із недоведеністю, тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні. Оскільки позовна давність застосовується лише до позовних вимог, що є обґрунтованими, в даному разі немає підстав для її застосування та аналізу питання щодо її пропуску.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні в справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, та він звільнений від сплати судового збору, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 10 вересня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова