10 вересня 2024 року
м. Київ
справа №520/408/24
адміністративне провадження № К/990/33140/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів -Жука А.В., Єресько Л.О.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2024 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2024 року у справі №520/408/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.01.2022 по 22.12.2023.
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.01.2022 по 22.12.2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.01.2022, виплата якої проведена 22.12.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.01.2022, виплата якої проведена 22.12.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2024 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2024 року по справі № 520/408/24 скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.01.2022 по 22.12.2023 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.01.2022 по 22.12.2023.
Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.01.2022 по 19.01.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.01.2022 по 18.07.2022 пропорційно сумі несвоєчасно виплаченого доходу (суми грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.01.2022 з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 1 січня відповідного року), виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначеного шляхом ділення грошового забезпечення ОСОБА_1 за листопад та грудень 2021 року на 61 (кількість днів у листопаді-грудні 2021 року).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 без застосування принципу співмірності суми середнього заробітку щодо коштів, які невчасно були виплачені позивачу.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2024 року по справі № 520/408/24 залишено без змін.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 20 серпня 2024 року засобами поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Водночас, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, посилання на відповідну підставу оскарження, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України, має обов'язково наводитись у поєднанні із зазначенням та обґрунтуванням винятків, передбачених пунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності, у тому разі, якщо заявник належно обґрунтує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовноїпрактики (підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Скаржник не вказує у чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2024 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2024 року у справі №520/408/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Л.О. Єресько,
Судді Верховного Суду