11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/8093/24 пров. № А/857/18861/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року в справі № 380/8093/24 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості та карток відмови,-
суддя в 1-й інстанції - ОСОБА_1 ,
час ухвалення рішення - 21.06.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У квітні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС'К.М. (далі - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці №UA209000/2024/900212/2 від 19.03.2024; визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/000957.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до п.п. «и» п.5 ч.8 ст 257 МК України «Процедура декларування» митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів про статистичну вартість товарів. При цьому статистична вартість збігається із митною вартістю. Зазначає про те, що з аналізу положення Порядку заповнення рішення про коригування митної вартості товарів слідує, що у разі застосування резервного методу визначення митної вартості товарів (ст. 64 МКУ) коригування не здійснюється, що кореспондується із самою нормою права, а саме положенням ст. 64 Митного кодексу України. Апелянт твердить, що для визначення митної вартості митницею використано резервний метод визначення митної вартості. Відповідно до тлумачної примітки до ст. 7 Угоди про застосування статті VII ГАТТ, методи оцінювання, які мають використовуватися згідно зі статтею 7, повинні бути методами, викладеними в статтях 1 - 6, проте обґрунтована гнучкість у застосуванні таких методів відповідатиме цілям та положенням статті 7. Таким чином, обираючи джерело інформації для визначення митної вартості за резервним методом митниця керувалася статтею 64 МКУ та враховувала вимоги статей 58 - 61 МКУ, зокрема в частині меншої з двох альтернативних вартостей, часу імпорту, характеристик товару тощо.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідач, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 12.03.2024 між ТОВ «ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС» (Україна) (надалі - «Покупець») та GRUPA AZOTY ZAKLADY AZOTOWE «PULAWY» S.A. (Польща) (надалі-«Продавець») укладено Контракт №PL/430528900/2024/HR/0126 відповідно до якого Покупець купує продукт: NOXy® (також відомий як AdBlue®) відповідно до якості, кількості та ціни за одиницю вказаної в Контракті на умовах FCA Pulawy. Термін доставки товару до 31.12.2024.
На підставі контракту №PL/430528900/2024/HR/0126 від 12.03.2024 та рахунку інвойсу (Customs Invoice) №PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024 покупець придбав у продавця продукт, загальною вартістю 3850,35 Євро в кількості 22128,440 літрів. Страхування вантажу не проводилось.
З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію №24UA209170022188U6, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та документи, зазначені в гр. 44 декларації, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:
- декларація митної вартості; сертифікат якості №81239594 від 13.03.2024;
- рахунок інвойс (Customs Invoice) №PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024;
- автотранспортна накладна №009594 від 14.03.2024;
- Контракт №PL/430528900/2024/HR/0126 від 12.03.2024;
- сертифікат з перевезення Євро1 №PL/MF/AT 0264103 від 14.03.2024;
- разовий договір-замовлення на перевезення б/н від 07.03.2024; рахунок на сплату від перевізника №13 від 14.03.2024;
- акт про вміст азоту; лист №58/24 від 18.03.2024 про відсутність страхування;
- лист щодо узгодження ціни на березень з перекладом на державну мову від 13.03.2024;
- довідку про транспортні витрати від перевізника №14/03/24 від 14.03.2024;
- лист №59/24 від 18.03.2024 про те, що оплата відповідно до умов Контракту не ще здійснена;
- експортна декларація країни відправлення 24PL301010E0335274 від 14.03.2024;
- видаткові накладні №FB0001559/24 від 07.03.2024, №FD0001109/24 від 13.03.2024, №FE0001586/24 від 04.03.2024, №FЕ0001750/24 від 13.03.2024 в підтвердження реалізації ідентичного товару.
Відповідач надіслав в порядку до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 Митного кодексу /МК/ України позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.
На виконання вимоги відповідача позивачем було надано такі документи: довідку про транспортні витрати від перевізника №14/03/24 від 14.03.2024; лист №59/24 від 18.03.2024 про те, що оплата відповідно до умов Контракту не ще здійснена; експортна декларація країни відправлення 24PL301010E0335274 від 14.03.2024; видаткові накладні №FB0001559/24 від 07.03.2024, №FD0001109/24 від 13.03.2024, №FE0001586/24 від 04.03.2024, №FЕ0001750/24 від 13.03.2024 в підтвердження реалізації ідентичного товару.
За результатами розгляду електронної митної декларації №24UA209170022188U6та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900212/2 від 19.03.2024.
У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900212/2 від 19.03.2024, в графі 33 зазначено наступне:
«Відповідно до п.1 ч.4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі- МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин:
- подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;
- надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час здійснення митного контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах.
За результатами проведеного опрацювання встановлено:
- в сертифікаті якості за № 81239594, що був поданий до митного оформлення зазначено номер замовлення, у рахунку-фактурі PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024 р. поле «номер і дата замовлення» є незаповненими. До митного оформлення жодного замовлення не подано.
- в експортній декларації країни відправлення вартість товару є більшою ніж та, що зазначена у фактурі PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024 р. Відповідно до пункту другого статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна гуртуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару; під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Крім того, пунктом 2 Приміток та додаткових положень до ГАТТ встановлено, що сумісним із статтею VII було б припущення, що «дійсна вартість» може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими «дійсної вартості», а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.
Таким чином, декларантом не надано документів, які вказують зменшення звичайної конкурентної ціни, відсутня можливість упевнитись, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Таким чином, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, а саме: - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів ; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;- каталоги, специфікації виробника товару;- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару(посередницькі фактури); - копію митної декларації країни відправлення;- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Декларантом на вимогу надіслано видаткові накладні, копію експортної декларації, заявка на перевезення, лист, довідка заява. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ). та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: МД № UA209170/2024/18484 від 12.02.24 р, митна вартість становить 0,32 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось».
Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв'язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/000957.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/900212/2 від 19.03.2024.
Позивач, не погоджуючись із вище вказаними рішеннями відповідача, звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частина п'ята статті 53 містить норми відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
Згідно з положеннями статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.
Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.
У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
Відповідно до частини сьомої статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Суд першої інстанції зазначив, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.03.2021 у справі №809/857/17.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Окрім цього, варто зауважити, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17).
Здійснюючи оцінку аргументів сторін та досліджених письмових доказів щодо правомірності рішення про коригування митної вартості товарів в частині обґрунтування сумніву в заявленій декларантом митній вартості, суд першої інстанції виходив з наступного.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки:
- основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»;
- МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього кодексу;
- митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов'язана встановити та чітко викласти обставини, які свідчать про:
- обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості;
- причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.
При цьому посадова особа повинна витребувати документи, що реально необхідні для перевірки «сумнівних» відомостей, а не вимагати в декларанта надання невичерпного переліку усіх можливих документів.
Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Поряд з цим єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов:
1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;
2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості;
3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методом (за ціною договору);
4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Судовим розглядом встановлено, що позивач визначив митну вартість товару за ціною договору, яка зазначена рахунку-фактурі (інвойсі).
На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу разом з митною декларацією документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме: декларація митної вартості; сертифікат якості №81239594 від 13.03.2024; рахунок інвойс (Customs Invoice) №PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024; автотранспортна накладна №009594 від 14.03.2024; Контракт №PL/430528900/2024/HR/0126 від 12.03.2024; сертифікат з перевезення Євро1 №PL/MF/AT 0264103 від 14.03.2024; разовий договір-замовлення на перевезення б/н від 07.03.2024; рахунок на сплату від перевізника №13 від 14.03.2024; акт про вміст азоту; лист №58/24 від 18.03.2024 про відсутність страхування; лист щодо узгодження ціни на березень з перекладом на державну мову від 13.03.2024; довідку про транспортні витрати від перевізника №14/03/24 від 14.03.2024; лист №59/24 від 18.03.2024 про те, що оплата відповідно до умов Контракту не ще здійснена; експортна декларація країни відправлення 24PL301010E0335274 від 14.03.2024; видаткові накладні №FB0001559/24 від 07.03.2024, №FD0001109/24 від 13.03.2024, №FE0001586/24 від 04.03.2024, №FЕ0001750/24 від 13.03.2024 в підтвердження реалізації ідентичного товару.
Крім того, на вимогу митного органу про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості декларант надав ще довідку про транспортні витрати від перевізника №14/03/24 від 14.03.2024; лист №59/24 від 18.03.2024 про те, що оплата відповідно до умов Контракту не ще здійснена; експортна декларація країни відправлення 24PL301010E0335274 від 14.03.2024; видаткові накладні №FB0001559/24 від 07.03.2024, №FD0001109/24 від 13.03.2024, №FE0001586/24 від 04.03.2024, №FЕ0001750/24 від 13.03.2024 в підтвердження реалізації ідентичного товару.
З наведеного варто дійти висновку, що при митному оформленні товару позивач надав митному органу наявні у нього документи, що визначені частиною 2 статті 53 МК України, та перелічені судом вище.
Натомість в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості митний орган вказав, що митна вартість товару не може бути визнана з тієї причини, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та навів відповідні аргументи, що спонукали його дійти такого висновку.
Щодо посилань апелянта про те, що в сертифікаті якості № 81239594 зазначено номер замовлення, проте у рахунку-фактурі PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024 поле «номер і дата замовлення» є незаповненими. До митного оформлення жодного замовлення не подано.
Судова колегія зазначає, що інвойс - це документ, у якому зазначаються товари та послуги, які компанія надає клієнту, та зазначається зобов'язання клієнта на оплату цих послуг. Інвойс - це первинний документ у міжнародній торгівлі, який супроводжує вантаж на всьому шляху закордон. В інвойсі вказується, які саме послуги надані клієнту, та яку оплату він зобов'язаний здійснити за виконані послуги чи надані товари.
Інвойс має містити: дату складання; найменування та реквізити продавця; найменування та реквізити покупця; найменування товарів; ціну товарів; загальну вартість рахунку; валюту оплати.
Також, в інвойсі можуть зазначатись: реквізити зовнішньоекономічної угоди, відповідно до якого здійснюється поставка; реквізити відвантажувального документа; платіжні реквізити та інші відомості, у разі якщо їх наявність в інвойсі передбачена умовами договору, такі як умови поставки, умови оплати, місце завантаження, розмір та підстави надання знижок, тощо.
Крім цього, інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, є належним та допустимим засобом доказування митної вартості, якщо орган доходів та зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року, у справі № 420/4820/19.
Варто зауважити, що в рахунку інвойсі №PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024 зазначено, зокрема, але не виключно, реквізити зовнішньоекономічного контракту, відповідно до якого здійснюється поставка, дата та номер самого контракту (№PL/430528900/2024/HR/0126 від 12.03.2024), транспортний засіб яким здійснювалось перевезення (ВС9435РЕ/RT2841P), назву, кількість, ціну товару за літр, умови поставки та інші дані, які дають можливість ідентифікувати поставлений товар.
Відтак, наявність чи відсутність в полі «номер і дата замовлення» інформації в інвойсі №PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024 жодного впливу та значення для числового визначення складових митної вартості товару не має та не може бути підставою для коригування митної вартості товару заявленої декларантом за першим методом.
Щодо доводів митного органу про ненадання до митного оформлення замовлення.
За приписами ст. 53 МК України, замовлення не є обов'язковим супроводжувальним документом для перевезення товару та жодним чином не впливає на розмір визначення складової митної вартості товару.
Отже, замовлення це документ, який жодним чином не впливає та не вплинув на визначення митної вартості товару.
Враховуючи наведене, ненадання до митного органу замовлення, самостійно не може бути підставою для висновку про відсутність належних, відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Таким чином, суд не приймає до уваги та відхиляє твердження відповідача стосовно того, що відсутність замовлення свідчить про неправильне визначення митної вартості, оскільки відповідно ч. 2 ст. 53 МК України передбачено вичерпний перелік документів, які надаються для підтвердження митної вартості. Замовлення не входить у цей перелік документів, а тому зауваження митниці щодо відсутності замовлення, як розбіжність, яка впливає на числові значення митної вартості, необґрунтоване і протирічить положенням митного законодавства.
Щодо посилань скаржника про те, що в оскаржуваному рішенні, що в експортній декларації країни відправлення вартість товару є більшою ніж та, що зазначена у фактурі PL/430528900/2024/HR/0126/0001 від 14.03.2024.
Суд попередньої інстанції правильно наголосив, що в експортній декларації 24PL301010Е0335274 вказана статистична вартість, а не фактурна. При здійсненні вказаних операцій було визначено умови поставки FCA Pulawy, тобто cтатистична вартість, зазначена у відповідній графі експортної декларації включала вартість продажу та статистичну вартість доставки з Pulawy до Українсько-Польського кордону.
Відповідно до Керівництва із заповнення єдиного адміністративного документа розроблене Генеральним Директором DG TAXUD (номер документу TAXUD/1619/08) графа 46 «статистична вартість» має містити єдиного адміністративного документа має містити статистичну вартість. «Статистична вартість» означає, вартість товарів на момент та у місці, де вони залишають територію країни- експортера члена ЄС.
Вона має базуватися на фактурній вартості товарів та має також включати допоміжні витрати, такі як транспорт, що відноситься до частини перевезення, яке проходить на статистичній території країни члена ЄС, де відбувається експорт.
Разом з тим, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подав її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.
Крім того, необхідно зазначити, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість. Отже, будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації не може викликати сумнівів, оскільки якщо така і мала місце, то це обумовлено застосуванням курсу валют в країнах Євросоюзу, а не заниженням ціни позивачем згідно з документами, виданими йому продавцем.
При цьому у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів, що не може свідчити про розбіжність в цифрових значеннях між митною декларацією країни відправлення і рахунком-фактурою та бути підставою для коригування вартості ввезеного товару.
Також, в спірному рішенні про коригування відповідач посилається на п.2 ст.VII ГААТ, зазначаючи, що декларантом не надано документів, які вказують на зменшення звичайної конкурентної ціни, відсутня можливість упевнитись, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості.
З даного приводу необхідно врахувати, що Декларантом разом з МД подано згідно до переліку та відповідно до умов визначених ст. 53 МКУ документи, які ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, вказували на ціну товару, тобто підтверджували митну вартість товару за ціною договору. Положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару. Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів.
В свою чергу, відповідачем не наведені обставини та докази, яким чином документи, надані Позивачем, порушують чи не відповідають вимогам вказаної статті. Більш того, відповідно до положень Митного кодексу України, застосування Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, можливе лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.58-63 цього кодексу.
Стосовно тверджень митного органу про те, що надані позивачем документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, то такі, на переконання суду, є безпідставними, адже позивач надав Митниці повний пакет документів на підтвердження достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, натомість відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду підтримує правильний висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.
В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.
За наведених обставин, позивачем у відповідності до вимог статей 52, 53 Митного кодексу України подано всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які не містили в собі будь-яких розбіжностей зазначених в частині третій статті 53 МК України і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав для витребування додаткових документів та прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 13.10.2021 року у справі № 804/15600/15, від 14.04.2021 року у справі № 820/4849/16, від 21.04.2021 року у справі № 809/1838/15
Суд першої інстанції врахував, що відповідно до норм чинного законодавства з питань митної справи митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою обставиною, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість випробовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим можуть бути витребувані лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 200/6521/20-а та від 18.11.2022 у справі № 818/902/17.
При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відтак зазначені митним органом у повідомленні та в рішенні про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття картки відмови і коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об'єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що при здійсненні ввезення товару на митну територію України, ТОВ «ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС» для підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 МК України, а тому використання відповідачем другорядних методів визначення митної вартості товару є неправомірним.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.
Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв'язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованими та правомірними.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії»[ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява N 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява N 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що "принцип юридичної визначеності" означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Наведене свідчить про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2024/900212/2 від 19.03.2024, а відтак про наявність підстав для визнання його протиправним та скасування.
З огляду на похідний характер картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/000957, така теж є протиправною та підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Львівської митниці слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року в справі № 380/8093/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.