Справа № 346/3278/24
Провадження № 1-кп/346/565/24
11 вересня 2024 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
в складі головуючого - судді ОСОБА_1
з участю: секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції кримінальне провадження № 1-кп/346/565/24, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.04.2024 року за № 12024091180000351 року щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, українця, громадянина України, не працює, не одруженого, судимого вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18.11.2020 року за ч.2 ст.15 - п. 6 ч. 2 ст.115, п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 - ч. 3 ст. 289 КК України, з урахуванням вироку Запорізького апеляційного суду від 01.03.2021 року, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України,-
обвинувачений вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, та яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу.
Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Обвинувачений, будучи засудженим 18.11.2020 року вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області за ч.2 ст.15 - п. 6 ч. 2 ст.115, п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 - ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацією майна, для відбування покарання 21.09.2022 року прибув до Державної установи «Коломийська виправна колонія (№41)». Йому 21.09.2022 року роз'яснено його обов'язки, передбачені законодавством для засуджених до покарання у виді позбавлення волі, та попереджено про кримінальну відповідальність за злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій, яка передбачена ст. 391 КК України.
За час перебування в установі виконання покарань обвинувачений вчиняв злісні порушення встановленого порядку відбування покарання, тому був взятий на профілактичний облік як злісний порушник встановленого порядку відбування покарання у виді позбавлення волі.
Через безуспішне застосування інших заходів впливу, на підставі ухвали Коломийського міськрайонного суду від 08.01.2024 року, до обвинуваченого за порушення вимог режиму відбування покарання, судом застосовано стягнення у виді переведення його до приміщення камерного типу на строк один місяць. На виконання ухвали Коломийського міськрайонного суду від 08.01.2024 року обвинувачений 23.01.2024 року поміщений до приміщення камерного типу ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)».
В подальшому, на підставі постанови про поміщення засудженого в ДІЗО від 16.04.2024 року, обвинувачений 16.04.2024 року поміщений в камеру ДІЗО №15 строком на 14 діб за невиконання вимог режиму відбування покарання.
Однак, будучи підданим протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу та попередженим про кримінальну відповідальність за злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань та іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій, обвинувачений на шлях виправлення не став, правильних висновків для себе не зробив та в черговий раз вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань.
Після цього, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань, обвинувачений, всупереч вимогам ст.ст. 9, 107 КВК України та статті 2 розділу ІІ, частини 3 додатку 20 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, 29.04.2024 року о 10 год. 38 хв., будучи згідно з графіком чергування засудженими, які утримуються в камері ДІЗО № 15 на квітень 2024 року, черговим по камері, під час проведення покамерної перевірки наявності засуджених у приміщеннях ДІЗО ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» адміністрацією установи, а саме: виконуючим обов'язки начальника установи полковником внутрішньої служби ОСОБА_5 , заступником чергового помічника начальника установи старшим прапорщиком внутрішньої служби ОСОБА_6 , черговим помічником начальника установи майором внутрішньої служби ОСОБА_7 , начальником оперативного відділу підполковником внутрішньої служби ОСОБА_8 , не припустив до виконання свого обов'язку як чергового по камері доповідати про чисельність засуджених, які утримуються в камері, під час входу до камери представників адміністрації установи виконання покарань та осіб, яких вони супроводжують, та здійснити прибирання камери. На неодноразову висловлену законну вимогу виконуючого обов'язки начальника установи приступити до виконання свого обов'язку та повторного попередження про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань, що передбачено ст.391 КК України, обвинувачений у категоричній необґрунтованій формі відмовився від виконання своїх обов'язків, хоча був зобов'язаний і мав можливість їх виконати.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, заявив, що фактичні обставини справи не оспорює, його позиція є добровільною, та надав показання, згідно з якими вказав, що в квітні 2024 року, перебуваючи у ДІЗО ДУ «Коломийська випрана колонія (№41)», під час перевірки приміщення адміністрацією установи, будучи черговим по камері, не припустив до виконання свого обов'язку як чергового по камері доповідати про чисельність засуджених, які утримуються в камері, під час входу до камери представників адміністрації установи виконання покарань та осіб, яких вони супроводжують, та здійснити прибирання камери, оскільки це на його думку зачепило його честь та гідність. Згодом приїхали працівники поліції та фіксували вказаний факт. Обвинувачений у вчиненому щиро розкаюється, просить його суворо не карати, а також не досліджувати усі докази, а обмежитися його допитом. Послугами захисника під час розгляду кримінального провадження скористатись не бажає.
На підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає, роз'яснено учасникам процесу положення ч.3 ст.349 КПК України, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини у апеляційному порядку.
Дії обвинуваченого суд кваліфікує за ст. 391 КК України, оскільки він вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, та яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу.
Прокурор просить визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та, враховуючи його щире каяття та визнання вини, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі ч.1 ст.71 КК України до вказаного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18.11.2020 року та визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років, а також вирішити питання про долю речового доказу.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд у відповідності до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ст. 391 КК України, є нетяжким злочином.
Суд вважає, що згідно зі ст.66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, є його щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, вказаних в ст.67 КК України, не встановлено.
Одночасно суд враховує особу винного, який не вперше притягається до кримінальної відповідальності (а.п. 24-40, 51-52), негативно характеризується за місцем відбування покарання, за час якого до нього застосовано 27 стягнень, 25 з яких які не зняті та не погашені, оголошено 1 заохочення (а.п. 20-23), ставлення обвинуваченого до вчиненого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує також спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого.
Тому суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у межах санкції ст. 391 КК України, тобто у виді позбавлення волі, оскільки виправлення і перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства, і це, на переконання суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень. Остаточне покарання обвинуваченому слід визначити за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК України у виді позбавлення волі, оскільки обвинувачений вчинив даний злочин після постановлення вироку Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18.11.2020 року, за яким він засуджений за ч.2 ст.15 - п. 6 ч. 2 ст.115, п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 - ч. 3 ст.289 КК України, з урахуванням вироку Запорізького апеляційного суду від 01.03.2021 року, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке він не відбув, частково приєднавши невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком, враховуючи, що не відбута частина покарання за попереднім вироком становить 10 років 6 місяців 10 днів.
Процесуальні витрати відсутні.
Питання про речовий доказ слід вирішити згідно з правилами ст.100 КПК України.
Цивільний позов не заявлено.
На підставі наведеного та, керуючись ст.ст. 100, 370, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного судом обвинуваченому за даним вироком суду, частково приєднати невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18.11.2020 року за ч.2 ст.15 - п. 6 ч. 2 ст.115, п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 - ч. 3 ст.289 КК України, з урахуванням вироку Запорізького апеляційного суду від 01.03.2021 року, та остаточне покарання ОСОБА_4 визначити у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років з конфіскацією майна.
Строк відбуття ОСОБА_4 визначеного остаточного покарання рахувати з 11 вересня 2024 року.
Речовий доказ - компакт-диск із надписом « ІНФОРМАЦІЯ_2 » із відеозаписом за 29.04.2024 року при перевірці засудженого ОСОБА_9 в камері ДІЗО № 15, зберігати при матеріалах кримінального провадження, які наявні в Коломийській окружній прокуратурі.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з часу його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1