11 вересня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/1117/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій незаконними та скасування наказу,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач, Полтавський РТЦКСП), у якому просив:
визнати незаконним перебування ОСОБА_1 на військовому обліку починаючи з 31.07.1999;
скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 27.02.2022 №40 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що 27.02.2022 він призваний на військову службу за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію". Водночас відповідач не врахував, що вироком Машівського районного суду Полтавської області від 11.10.1995 ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118 КК України 1961 року до 5 років позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, а тому підлягав виключенню з військового обліку з липня 1999 року і, як наслідок, безпідставно призваний на військову службу під час загальної мобілізації.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 41-42/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що під час призову на військову службу, проходження медичного огляду тощо позивач не повідомляв Полтавський РТЦКСП про наявність підстав для його виключення з військового обліку. Скасування наказу про призов на військову службу є неможливим, оскільки такий наказ є індивідуальним актом та вичерпав свою дію фактом його виконання.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 /а.с. 3/.
Наказом начальника Полтавського РТЦКСП від 27.02.2022 №40 солдата запасу ОСОБА_1 , 1968 р.н., призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 з 27.02.2022 /а.с. 24/.
Стверджуючи про незаконність призову на військову службу та наявність підстав для виключення з військового обліку з 1999 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Частинами другою, третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У силу частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває донині.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У силу абзацу першого частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У силу абзацу п'ятого статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Абзацом чотирнадцятим частини першої статті 23 Закону №3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності взяття позивача на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації.
Так, позивач зауважив, що вироком Машівського районного суду Полтавської області від 11.10.1995 його засуджено за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118 КК України 1961 року до 5 років позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, а тому він підлягав виключенню з військового обліку з липня 1999 року і, як наслідок, безпідставно призваний на військову службу під час загальної мобілізації.
Залученою до матеріалів справи копією облікової картки до військового квитка серії НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у період з 27.11.1986 по 27.11.1988 /а.с. 45/.
28.09.1998 позивач прийнятий на військовий облік як такий, що прибув з місць позбавлення волі, а виключений з військового обліку - 14.12.2010 за віком /а.с. 45, зі звороту/.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції станом на 28.09.1998) для оформлення взяття на військовий облік усі військовослужбовці та особи, які служили за призовом і звільнені в запас, після повернення до місця проживання зобов'язані у триденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів.
Станом на дату постановлення позивача на військовий облік 28.09.1998 Закон №2232-ХІІ не передбачав виключення з військового обліку осіб, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів.
Законом України від 18.06.1999 №766-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" Закон №2232-ХІІ викладено у новій редакції, що набула чинності з 31.07.1999.
Згідно з частиною п'ятою статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції Закону №766-XIV виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; б) які досягли граничного віку перебування в запасі; в) які припинили громадянство України; г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів; д) які не отримали до 36-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненої з нею; е) які померли.
Дійсно вироком Машівського районного суду Полтавської області від 01.10.1995 у справі №1-82 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засуджено за ст. 117 ч. 3 КК України (1961 року) до п'яти років позбавлення волі, за ст. 118 ч. 2 КК України (1961 року) до двох років позбавлення волі; на підставі статті 42 КК України призначено остаточне покарання - п'ять років позбавлення волі у виправній трудовій колонії посиленого режиму /а.с. 7-17/.
Водночас суд зауважує, що позивач не надав доказів звернення після 31.07.1999 до районного військового комісаріату за місцем проживання щодо його виключення з військового обліку, як особи, засудженої за вчинення тяжкого злочину.
Як зазначено вище, позивач 14.12.2010 виключений з військового обліку з огляду на досягнення граничного віку перебування у запасі (на той час - 40 років).
У силу пункту 6 частини першої статті 55 КК України 1961 року такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину.
Відповідно до частини третьої цієї статті, якщо особа у встановленому законом порядку була достроково звільнена від покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). В разі, якщо невідбуту частину позбавлення волі замінено більш м'яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового).
З урахуванням наведеного суд констатує, що станом на 25.02.2022 (день прийняття позивача на військовий облік 8-м відділом Полтавського РТЦКСП) позивач вважався таким, що не мав судимості.
Більш того, матеріали справи не містять відомостей, що станом на 25.02.2022 позивач повідомляв територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про притягнення його до кримінальної відповідальності та засудження за вчинення тяжкого злочину.
Отож доводи позивача про його незаконне перебування на військовому обліку з 31.07.1999 не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи та нівелюються фактом виключення позивача з військового обліку з 14.12.2010 з огляду на досягнення граничного віку перебування у запасі (40 років).
А тому у задоволенні відповідної частини позовних вимог належить відмовити.
Щодо скасування наказу начальника Полтавського РТЦКСП від 27.02.2022 №40 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд виходить з таких міркувань.
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акт, як результат правозастосування, адресований конкретному суб'єкту, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованої (чітко визначеної) особи; містить індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розрахований на врегулювання лише конкретної ситуації, а тому його юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
Суд зазначає, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.
Після реалізації оскаржуваного наказу виникли вже нові правовідносини з приводу проходження військової служби, особливості яких визначаються приписами Закону №2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, оскільки цей наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби, не відновить початковий стан і не призведе до бажаного позивачем результату, який він переслідує у цьому позовному провадженні.
В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Тож скасування, після його реалізації та вичерпання своєї дії, оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії щодо призову на військову службу, призведе до порушення стабільності усталених публічно-правових відносин та принципу правової визначеності.
В обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_3 зазначено, що ОСОБА_1 25.02.2022 пройшов медичний огляду у 8 відділу Полтавського РТЦКСП та визнаний придатним до військової служби /а.с. 45, зі звороту/.
А тому доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 належним чином не проходив ВЛК не є підставою для висновку про протиправність наказу про призов позивача на військову службу.
При цьому суд також зауважує, що позивач безпосередньо у ході його призову на військову службу під час мобілізації у лютому 2022 року дії Полтавського РТЦКСП не оскаржував, не звертався до відповідача із заявами про наявність підстав для виключення його з військового обліку тощо.
З цим позовом до суду позивач звернувся лише наприкінці січня 2024 року, тобто майже через два роки після його призову на військову службу.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
А оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстав для застосування строків звернення до суду з цим позовом немає.
При цьому суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.03.2021 у справі №752/9907/16-а, за яким у випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 27, 28/.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу відповідно до статті 139 КАС України немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій незаконними та скасування наказу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА