Справа № 320/28476/23
09 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Конченко Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року, суддя Щавінський В.Р., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999 та провести перерахунок та виплату пенсії у зв'язку зі збільшенням страхового стажу, починаючи з 06.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не враховано стаж роботи, вказаний у трудовій книжці, оскільки в наказах про прийняття на роботу та звільнення з роботи вбачаються виправлення. Позивачка вважає, що вона як працівник не несе відповідальність за заповнення трудової книжки, зокрема за записи зроблені відповідальним працівником підприємства.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головного управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Із записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 вбачається, що 13.06.1994 ОСОБА_1 зарахована на посаду інженера-програмування 1 категорії та 27.09.1999 звільнена з посади.
Проте, листом від 20.06.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено позивачку, що за результатами перевірки правильності призначення пенсії до стажу не може бути враховано період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999, оскільки в наказах про прийняття на роботу та про звільнення з роботи вбачаються виправлення.
Окрім того, листом від 01.08.2023 № 12-17-439, виданим Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією повідомлено, що документи з особового складу Малого спільного підприємства «Бінор» до архівного відділу не передавалися.
Вважаючи вказані дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999 протиправними, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Відповідно до частини 1 статті 26 цього Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
У спірні періоди роботи позивача діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ та організацій або їх правонаступників, в яких має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, Головним управління Пенсійного фонду України у в м. Києві ОСОБА_1 не зарахувано до страхового стажу період роботи роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999, оскільки у трудовій книжці є виправлення в наказах про зарахування та звільнення.
Колегія суддів зазначає, що у трудовій книжці позивачки міститься запис про те, що вона працювала з 13.06.1994 по 27.09.1999 на посаді інженера-програмування в Малому спільному підприємстві «Бінор».
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" передбачено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У відповідності до п.4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивачки, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивачки), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Разом з тим, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
Водночас, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
При цьому, колегія суддів враховує відсутність вини позивачки у наявних зауваженнях щодо виправлень у записах трудової книжки, заповнення записів у її трудовій книжці відносно виправлень у наказах спірного періоду роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Окрім того, як відповідачем не надано доказів того, що позивачка не працювала, чи записи у трудовій книжці позивачки стосовно стажу роботи зроблені з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивачки на пенсійне забезпечення.
Так, згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Матеріали справи свідчать, що Головним управлінням Пенсійного фонду України проведено перевірку відомостей позивачки та встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не може бути враховано період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999 роки, оскільки в наказа про прийняття на роботу та звільненя з роботи вбачаються виправлення.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Проте, як вірно зауважено судом першої інстанції, відповідач у своєму листі посилався лише на виправлення в трудовій книжці, без врахування інших документів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для не зарахування спірного періоду часу, оскільки судом не встановлено відповідачем не доведено розбіжність відомостей зазначених в трудовій книжці із іншими документами, зокрема наданими архівними установами.
При цьому, відповідачем не надано доказів здійснення ним дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, викладеної у трудовій книжці позивачки на підтвердження страхового стажу.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Також колегія суддів зазначає, що пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Орган, що призначає пенсію, надає допомогу у разі звернення із заявою про призначення пенсії непрацюючим особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п.3.3 Порядку №22-1).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, пенсійним органом не було здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, викладеної у трудовій книжці на підтвердження стажу позивачки за період з 13.06.1994 року по 27.09.1999 року.
Разом з тим, колегія суддів проаналізувавши запис у трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 про період роботи на посаді інженера-програмування 1 категорії в Малому спільному підприємстві «Бінор» з 13.06.1994 по 27.09.1994 встановила, що запис не містить виправлень чи дописок, які б змінювали суть запису або перекручували його зміст.
Окрім того, у трудовій книжці міститься відбиток печатки Малого спільного підприємства «Бінор» та особистий підпис директора.
Відтак, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що період роботи позивачки з 13.06.1994 по 27.09.1999 необхідно зарахувати до її загального страхового стажу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999 та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 13.06.1994 по 27.09.1999 та провести перерахунок та виплату пенсії у зв'язку зі збільшенням страхового стажу, починаючи з 06.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.