П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5322/24
Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В. Г.
Час і місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 10.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 виплаченої 10.04.2024 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 10.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 виплаченої 10.05.2024 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач при виконанні рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23 виплатив йому 10.05.2024 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 195928,22 гривні. Проте, на його переконання, відповідач всупереч вимогам Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) не виплатив йому компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що позивач не звертався до відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів із окремою заявою враховуючи відсутність такої необхідності, оскільки компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу, що не зроблено відповідачем, чим уже було порушено право позивача. Вказує, що позивачем оскаржується не лист-відмова відповідача у виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів, а бездіяльність відповідача щодо невиконання у відношення до позивача пункту 5 Порядку №159 внаслідок чого відповідачем не виплачено позивачу компенсацію разом із заборгованістю виплаченою на виконання рішення суду. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050- ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Запорізький окружний адміністративний суд у рішенні від 12.12.2021 у справі № 280/6531/21, яке набрало законної сили 13.01.2022, встановив, позивач в період з 25.11.2015 до 15.12.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На час звільнення позивача з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення.
28.07.2021 позивача подав до Запорізького окружного адміністративного суду позов до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.12.2021 у справі № 280/6531/21, яке набрало законної сили 13.01.2022, позов позивача задоволено частково і зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення.
Не погодившись із застосованим відповідачем базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивач подав 30.06.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду відповідний позов.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4760/23, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024, зобов'язано відповідача, зокрема, нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 в сумі 81132,72 грн і за період з 01.03.2018 по 15.12.2020 в сумі 117779,18 гривень.
10.05.2024 на банківський рахунок позивача надійшли від відповідача кошти в сумі 195928,22 грн за призначенням платежу виконання рішення суду у справі № 280/4746/23, що підтверджується банківською випискою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК» від 10.05.2024 № M1H143BFJU09GROM.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому також і компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом 04.06.2024.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право позивача на день подання ним позову не було порушено відповідачем і звернення його до суду з цим позовом було передчасним, оскільки на день звернення до суду з цим адміністративним позовом (09.05.2024) позивач не отримав від відповідача відмову у здійсненні виплати втрати частини доходів.
Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно із статтею 19 цього ж Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац сьомий). Враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 № 9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Як складова належної працівникові заробітної плати, індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що оскільки індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2024 на банківський рахунок позивача надійшли від відповідача кошти в сумі 195928,22 грн за призначенням платежу виконання рішення суду у справі № 280/4746/23, що підтверджується банківською випискою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК» від 10.05.2024 № M1H143BFJU09GROM.
Отже, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року);
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).
Колегія суддів враховує, що подібні правовідносини нинішній справі були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
« 24.У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25.Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26.Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27.Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28.Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29.З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29.Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30.При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31.Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32.Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33.Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34.Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Отже, у цій справі судова палата дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством, що помилково не встановлено судом першої інстанції.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду у справі №280/4746/23, проте як суб'єкт виконання цього рішення, відповідач не здійснив розрахунок та виплату компенсації виду доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки рішення суду у справі №280/4746/23 фактично встановлює факт невиплати грошового забезпечення у цей період.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення без додаткового звернення з цим питанням до відповідача.
Відповідно невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, тому є помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності звернення з відповідною заявою.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення закону, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а відтак, відповідно до ст. 315, 317 КАС України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 311, ст.315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 10.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 виплаченої 10.04.2024 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 10.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.12.2020 виплаченої 10.05.2024 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 280/4746/23.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 10 вересня 2024 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова