10 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/13179/24
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.,
повний текст судового рішення
складено 31.05.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №420/13179/24 про забезпечення позову
29.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії індивідуального акта - пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.03.2024 № 28, яким на виконання вимог статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на загальну суму 883 255 грн.;
- заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти певні дії, передбачені пунктами 6 і 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2024 № 28, а саме - направляти копію матеріалів службового розслідування до військової частини НОМЕР_2 для подальшого прийняття рішення щодо завдання збитків державі на загальну суму 883 255 грн., внесення відповідних відомостей до Книги обліку нестач військової частини НОМЕР_2 , а начальнику служби - головному бухгалтеру фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 забезпечити передачу матеріалів службового розслідування до фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 для внесення відповідного запису про притягнення до матеріальної відповідальності за завдання збитків державі у сумі 883 255 грн. до Книги обліку грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_2 .
Мотивуючи таке звернення позивач зазначає, що в даному випадку забезпечення позову є єдиним законним способом попередження негативних наслідків для військовослужбовця, який ризикуючи своїм життям, забезпечує стримування збройної агресії проти України та захищає громадян України від терористичних атак. На думку позивача, зупинення дії п.5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.03.2024 № 28 та заборона військовій частині НОМЕР_1 вчиняти певні дії є превентивними заходами, які мають тимчасовий характер і спрямовані на недопущення настання негативних наслідків для сторін. Також, ОСОБА_2 вказує, що під час проведення службового розслідування не дотримано таких основних принципів як повнота та всебічність. Крім того, ОСОБА_1 стверджує про незаконність притягнення його до відповідальності.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №420/13179/24 заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Зупинено дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.03.2024 № 28, яким на виконання вимог статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на загальну суму 883 255 грн.
Приймаючи зазначену ухвалу суд першої інстанції вказав про наявність очевидних ознаки протиправності наказу №28 від 26.03.2024, ненадання відповідачем доказів для розгляду справи у строки, визначені приписами частин першої, другої статті 193 КАС України, а також враховано перебування позивача у складі Збройних Сил України та залученням його до виконання бойових завдань.
Не погоджуючись із вищенаведеним судовим актом військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, викладено прохання скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №420/13179/24 про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що будь-яких доказів на підтвердження залучення позивача до виконання бойових (спеціальних) дій матеріали справи не містять, а прибуття військовослужбовця до іншого підрозділу не свідчить про його залучення до бойових завдань. Також, скаржник акцентує увагу на тому, що судом першої інстанції проігноровано приписи п.10 ч.3 ст.151 КАС України, якими передбачено заборону на забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Скориставшись наданим приписами чинного процесуального законодавства правом позивачем до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу аргументи якого зводяться до правомірності прийняття окружним адміністративним судом спірної ухвали. Натомість, доводи апеляційної скарги, на думку скаржника, є безпідставними.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 19.02.2024 №69 призначено додаткове службове розслідування за фактом завдання збитків державі старшим лейтенантом ОСОБА_1 .
З метою уточнення вичерпного переліку обставин, причин і умов, що сприяли невиконанню або неналежному виконанню вимог наказів та інших керівних документів, що призвели до завдання збитків державі, що могло вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили України завдань, а також встановлення ступеня вини начальника продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, комісією військової частини НОМЕР_1 проведено службове розслідування.
За наслідком такого службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) видано наказ №28 від 26.03.2024 «Про результати службового розслідування за фактом завдання збитків держави старшим лейтенантом ОСОБА_1 ».
Пунктом 5 означеного індивідуального акту старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на загальну суму 883255грн.
Уважаючи, що очевидними є ознаки протиправності пункту 5 наказу №28 від 26.03.2024 «Про результати службового розслідування за фактом завдання збитків держави старшим лейтенантом ОСОБА_1 », а дії суб'єкта владних повноважень, які вчиняються згідно з пунктами 5, 6 такого індивідуального акту - протиправними, позивачем до суду першої інстанції скеровано заяву про забезпечення позову.
Здійснюючи в апеляційному порядку перегляд ініційованого позивачем питання стосовно наявності законодавчо передбачених підстав та необхідності вжиття заходів забезпечення позову, у визначений ОСОБА_3 спосіб, колегія суддів зазначає таке.
Умови та порядок вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначено статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частинами 1, 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, а також вказати, у чому, зокрема, будуть полягати дії, направлені на відновлення його прав, оцінити складність вчинення таких дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому, всупереч цілям статті 150 КАС України, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Натомість, здійснюючи розгляд питання щодо забезпечення позову та зупиняючи дію наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.03.2024 № 28 стосовно притягнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на загальну суму 883 255 грн. суд першої інстанції залишив поза увагою те, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував реалізацію суб'єктом владних повноважень спірного акту індивідуальної дії.
Колегія суддів відмічає, що зазначення представником позивача (без надання відповідних доказів) в судовому засіданні про те, що відповідач вчиняє дії для реалізації наказу не є достатнім підтвердженням такої обставини.
До того ж, слід зауважити, що приймаючи спірну ухвалу судом першої інстанції передчасно вказано про очевидну протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.03.2024 № 28, тим самим фактично до розгляду справи по суті зроблено висновок стосовно правомірності спірного акту індивідуальної дії.
Крім того, апеляційний адміністративний суд уважає за доцільне відмітити, що зміст оскаржуваної ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №420/13179/24 та установлені, у межах вирішення спірного питання, фактичні обставини, як то: неподання відповідачем витребуваних судом доказів, перебування позивача у складі Збройних Сил України та залучення його до виконання бойових завдань, не дають підстав стверджувати про наявність очевидних і беззаперечних ознак протиправності наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 26.03.2024 № 28, які могли б зумовити необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції, що перебування ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України та залучення його до виконання бойових завдань є цілком логічним, адже позивач є діючим військовослужбовцем, який в умовах воєнного стану проходить військову службу в Збройних Силах України.
Захист Україну, виконання завдань оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності є безпосередніми обов'язками кожного військовослужбовця.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Водночас, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.
Отже, за наслідком дослідження змісту заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, а також ухвали окружного адміністративного суду про забезпечення позову у системному зв'язку із наявними у матеріалах справи доказами, колегією суддів установлено, що заявником належним чином не обґрунтовано, а судом першої інстанції передчасно встановлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам ОСОБА_4 , його свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, з оглядну на відсутність доказів на підтвердження того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає неправильними висновок окружного адміністративного суду про необхідності вжиття у межах спірних правовідносин заходів забезпечення адміністративного позову.
Означене у повному обсязі спростовує, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування та викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновки.
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 та наявності законодавчо передбачених підстав для її задоволення.
Ухвала суду першої інстанції в частині щодо заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти певні дії не оскаржується, а тому оцінку такій частині судового рішення колегія суддів не надає.
Межі перегляду судом апеляційної справи визначено у статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судом апеляційної інстанції установлено, що викладені Одеським окружним адміністративним судом в ухвалі від 31.05.2024 у справі №420/13179/24 висновки не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що судом першої інстанції оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.
Означене є підставою для його скасування оскаржуваного судового акту.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі №420/13179/24 - скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький